РОЗДІЛ XIV - АНЯ

Я прокинулась і одразу взяла телефон. На екрані було повідомлення.

Ден: Привіт! Як ти? Слухай, я подумав, може, підеш зі мною на вечірку до моїх друзів? Буде весело. Що скажеш?

Аня: Можна.

Ден: Але ж на ніч!

Я задумалась, бо була впевнена. З одного боку, мені хотілося провести час з Денисом і відчути атмосферу вечірки, але з іншого –  я не любила великі компанії і переживала, що не знайде спільної мови з іншими. А ще і на ніч...  Врешті-решт, я погодилась.

Написала, що відповім потом, і підійшла на кухню, де мама, схилена над сковорідкою, готувала сніданок. Я глибоко вдихнула і стала біля двері, намагаючись виглядати так, як завжди, тихо мовила:

– Мам, а можна сьогодні залишається у Соні на ніч. Вона мене запросила, – трохи сказала не правду.

Мама, не відриваючи погляду від каструлі, трохи замислилась.

– Ну, добре, але тільки обережно.

Я радісно усміхнулась та тихо вийшла з кухні і, зайшовши в свою кімнату, узяла телефон та набрала номер свого хлопця. Лінія з’єдналася.

– Привіт, це я. Я згодна, йду! – слова були короткими.

– Клас! Чекаю! Скоро побачимось!

Я швидко викинула з голови всі сумніви, зібравши речі в сумку, вирішила, що сьогодні все має бути без хвилювань. Я завжди була самокритична, але зараз, побачивши свою посмішку, вирішила, що виглядаю добре.

Після жартів брата, я вже ж нарешті вийшла із будинку і крокувала по вулиці. Спокійно йшла, в голові проносяться думки та тривога про те, що на вечірці буде багато людей, і я сподіваюсь, що Денис не залишить мене у своїй компанії.

Підійшовши до станції метро, я озирнулась і побачила Дениса, який стояв біля входу, дивлячись у світ телефон.

Я прискорила кроки, підходячи до нього. Ми зустрілись, і Денис простягнув руку ніжно торкнувся мого плеча.

– Привіт! Я так радий, що ти прийшла, – сказав хлопець, поглянувши на мене.

– Привіт! Я теж рада, – впевнено відповіла.

Денис кивнув і, взявши мене мою руку, повів до підземки.

Коли ми вийшли з метро і пішли у бік будинку, де мала проходити вечірка. Я відчувала, як передчуття змішувалося з хвилюванням. Денис тихо розповідав про своїх однокласників, згадуючи, хто з них буде на вечірці. А я слухала, думаючи, як себе почувати в таких компаніях.

Коли ми підійшли до дверей, Денис подзвонив у дзвінок. Через кілька секунд двері відчинилися, і перед нами стояв хлопець з рудим волоссям. Він широко усміхнувся:

– Привіт! Ти, напевно, Аня, правда? А я Саша, приємно познайомитись!

Я відповіла посмішкою, відчуваючи та подала руку.

Після кількох обмінів привітаннями, ми опинилися в середині. Це була велика квартира, наповнена людьми. Всі розмовляли, сміялися, а з колонок лунала музика.

Денис взявши мене за руку, повів до столу з напоями:

– Тут буде весело, не переживай. Якщо що, то я буду поряд.

Потім ми підійшли до однієї з груп людей, і Саша представив мене іншим. Хлопці були доброзичливими, а дівчата – відкритими, що вже було хорошим знаком.

Протягом першої години я спостерігала за друзями Дениса, поступово включаючись у розмови. Я сміялася з жартів і навіть почала почуватися більш комфортно серед цієї компанії. Денис завжди був поруч. Мій настрій покращився, і вечірка почала розвиватися у хорошому напрямку.

Музика ставала все гучнішою, і ось вже всі почали танцювати. А я знову озирнулась на Дениса, і він кивнув, запрошуючи приєднатися до танців. Я вирішила не відмовлятись. Хлопець витягнув мене на середину кімнати, і, коли ми почали рухатися в такт музиці, все навколо зникло.

Через кілька хвилин до нас підійшла дівчина з довгим темним волоссям, яку я не помічала раніше. Вона вийняла з рук пляшку вина, і, з усмішкою, запропонувала:

– Хочеш спробувати? Це не дуже міцне.

Я трохи розгубилася, бо на вечірці з незнайомими людьми ще не пила.

– Ну, якщо хочеш, – сказав Денис, помітивши мій погляд. – Тільки ж не багато…

Я кивнула і взяла келих. Вино було легким, з фруктовим смаком. Тепла хвиля піднялася в середині. Але через кілька хвилин голова почала легенько паморочитися, а у животі з'явилося неприємне відчуття.

Я спробувала підійти до Дениса, але відчула, як мої ноги стали твердими, а руки важкими. Мені стало важче зібрати думки в голові, а серце почало битись швидше.

– Денисе…–  я обережно покликала хлопця, намагаючись не впасти.

Він швидко підійшов до мене, помітивши.

– Щось сталось? – запитав він, поклавши руку на моє плече.

Я кивнула, але я не хотіла зіпсувати вечір і виглядати слабкою перед його друзями. Денис, побачивши це, швидко повів мене на кухню.

– Ти випила більше, ніж треба, – сказав він м’яко, проводячи рукою по спині. –  Сідай тут, я принесу води.

Я сіла на стілець, намагаючись подихати глибше. Голова була важка, і відчуття нудоти не проходило. Потім закрила очі, намагаючись розслабитись і заспокоїтися. Денис невдовзі повернувся із водою. Він присів поруч і поклав мою голову на своє плече.