РОЗДІЛ ХІ - ДЕНИС

Мій ранок почався миттєво. Я потягнувся, стискаючи ковдру в руках, поки не відкрив очі й поглянув на настінний годинник. Сон миттю розвіявся. 

– Знову! – вигукнув, підстрибуючи на ліжку. 

Будильник продзвенів ще давно, а я знову його проспав. У паніці схопився, що. до виходу залишалося всього десять хвилин. Зі швидкістю вітру я підскочив із ліжка, ледве не зачепивши ковдру, і, пробурчавши щось нерозбірливе, кинувся у ванну. Швидкий душ, вологе волосся, яке довелося сушити. Часу було дуже мало.  «Які уроки?» – я відкрив шафу із книгами і застиг. «Це… та і це», – зібрав портфель. Потім вдягнув білу футболку і джинси.  Думаючи, я добіг до двері, одягнув улюблену шкіряну куртку та озув кросівки. Потім взяв флакон з парфумами та скропив зап'ястя легким ароматом. 

Виходячи із квартири почув голос.

– Поспішаєш? – пролунав голос Батька. 

– Так!  – крикнув я у відповідь, стоячи на місці.

Вже збирався захлопнути двері, як батько став ближче.

– Водій чекає, –повідомив він. 

– Дякую ! – я швидко відповів, намагаючись паралельно застебнути куртку. 

– Та йди вже!

Я, зачинивши двері, вибіг. Вийшовши із будинку підійшов до батькового водія.

– Привіт, Денисе, – привітався він.

– Добрий ранок, Іван Петрович, – відповів я та сів в машину. – Сьогодні потрібно швидше.

Ми вже їхали дорогою, а голові ти часом вертілося: запізнюсь – пиши пропало!

Вже у школі я відкрив двері і зайшов до класу. Дзвоник пролунав давно, тому пройшла перша частина математики.

– Чому запізнився? – жартуючи запитав вчитель. – Бабусю переводив через дорогу?

– Ага… – відповів я.

– Так довго?

– А я перевів, а вона назад, а знову перевів, а вона назад, і так дальше, – підтримував жарт Василя Анатолійовича.

– Ладно, сідай.

Я сів за парту, відкрив зошит. У моїй голові була зовсім не математика.

– Денисе, дивися не засни… – знову почувся голос Перодяки, який стояв поряд

Я підняв очі, помічаючи, як підходить педагог та стає напроти . 

– Я? – тихо запитав я.

– Головка от культиватора, – любимою фразою відповів Василь Анатолійович. – Все добре?

– Угу…

– Добре… – підморгнув учитель, склавши руки на грудях. – Можеш вийти, якщо потрібно.

– Так, Олексій, ти вже телефон прибрав?! – Перодяка різко повернув погляд на однокласна. 

– А? Що? – відволікся від телефону той.

– Мармурове лице! – здихнув чоловік. – Заховай телефон і йди до дошки! Якраз твоє любиме – функції…

Поки Олексій йшов до дошки, а клас ні чого не робив, я думав, що ж робити, коли робити нічого. Але на думку спав момент на річці. Точно… Річка!

 А чому б і ні? Після уроків – одразу туди.

Після потроєння планів, я подивився на дошку та погруз в урок.

– Та не тут! І не тут! – Перодяка взявся за голову – Тут!

– Тут? – Льоша перепитував, де ставити крапки.

– Та тут, тут…! – відповів чоловік. – Сідай!

– Денисе, дороби, – погукав мене Василь Анатолійович.

Я підвівся, підійшов до дошки та доробив, що було потрібно. Після цього і дзвоник пролунав. Останній урок фізкультури був, як і завжди. я обережно провів пальцями крізь волосся, відкидаючи його з обличчя. Липкий піт неприємно стікав струмками по тілу.

Після уроків ми все ж пішли на пляж, як і домовлялись. Уже на місці було все добре, навіть весело, поки хлопці придумали розвагу. Вони тихо переглядалися за спинами дівчат, коли дівчата спостерігали за річкою, розмовляючи про своє. Мої друзі поспорили між собою у не дуже серйозній, але все ж напруженій суперечці: хто з дівчат виглядає красивіше. Вони із задоволенням обговорювати, хто ж, на їхню думку, виграє в цьому неформальному змаганні.

– Ну, Аліна точно переможе, – сказав один, підморгуючи. – Вона завжди така… Ну ви зрозуміли, так?

– Не знаю, – відповів інший. – Вона, звісно, крута, але сьогодні Соня виглядає просто приголомшливо. Вона знову в своєму стилі.

– Ага, я теж так думаю! – підтримав третій хлопець. – Соня на висоті.

– Та ні! – викрикнув ще один. – Віка – ось переможець.

– Ну, Віка може й гарна, але в такому змаганні вона точно не виграє! Алінка однозначно візьме приз, – сказав Максим

Хлопці продовжували спорити між собою, не помічаючи, як дівчата вже були зовсім поруч.

– Та ну, – відповів Влад, обводячи поглядом всіх дівчат. – Аня теж виглядає класно. Я за неї голосую. Така гарна…

Я стояв трохи осторонь, і мені це подобалось, як вони сміялися і гралися з думками про дівчат.

– Що за дитячий садок?! – різко сказав я, і всі обернулися на мій голос.