Розділ 1.

Владислав.

Початок вересня 2007 року.

Початок вересня видався тихим і достатньо теплим. Можна вийти на вулицю в одній футболці. Тим краще…якщо впіймають, легше драпати.

У саду відчувається осінь. Листя ще зелене, але подих осінньої пори дає про себе знати. Вечірнє повітря стало свіжішим, ніж навіть пару тижнів тому.

Обережно визираю із вікна своєї кімнати. Тільки б не спіймали на гарячому. Не хочеться пояснювати про те, що задумав.

Навколо тихо… все грає мені на руку.

Ще раз озираюся через плече, щоб переконатися: ніхто не застукав і не збирається перешкодити. Впевнено перекинув ногу через підвіконня.

-  Поїхали…

Різко подався вперед і зістрибнув вниз. Приземлившись на акуратно підстрижену траву, випростався.

Стрибок вийшов досить легким, що не дивно. Я ж перший по фізкультурі. Не даремно вчитель постійно хвалить, і не даремно тато говорить «сила є – розуму не треба».

Вибратися назовні, то ще половина справи.

Пригнувшись, рушаю через сад до воріт. Як  пройти охорону, щоб не спалитися?

Адже якщо тато дізнається, що спадкоємець втік через вікно, точно влаштує допит. Вуха надере, як він полюбляє виражатися.

Хоча справедливості заради варто зазначити, що ні разу цю погрозу не реалізував. Проте його виховання мені достатньо.

Скоріше за все посадить під домашній арешт, що також не дуже весело. Приходити зі школи і сидіти тільки вдома… кому це треба?

До  воріт залишається зробити кілька кроків, як десь збоку лунає знайомий голос.

-  І куди це ви, молодий господарю, зібралися? Гуляти? Чомусь я не знаю про це.

Завмираю на місці, відчувши всередині страх і досаду. Інокентій! Куди без нього? Вірний вассал батька… скоріше щур!

Повертаюся і бачу, як вірний «воїн» стоїть, схрестивши руки і дивиться  з такою безтурботністю, наче я не тікати збираюся, а вийшов спитати котра година.

Що ж! Треба вийти з ситуації з гідністю. Повільно підходжу до чоловіка.

-  Нікуди, Інокентію. Вийшов подихати свіжим повітрям.

-  І саме тому крадетеся до воріт, наче злодій?

Закусив нижню губу, відчувши легкий біль. Ну чому так не щастить? Чому Інокентій настільки уважний та старанний?

Зітхнувши, я дістав з кишені гроші. Дві купюри по сто доларів.

Швидко сунув гроші у кишеню піджака старанного охоронця.

-  Ти нічого не бачив. Мене тут не було.

Інокентій на мить поглянув на кишеню, з якої стирчали ті купюри.

-  Батько знає, що ви злиняли?

-  Не знає. Не дізнається, якщо ти не розповіси. Ти ж цього не зробиш, чи не так?

Чоловік кілька митей зберігає мовчання. Взагалі він не вперше спостерігає за тим, як я «линяю».

Ні разу не здав.

Інколи задля цього доводиться викладати хрусткі купюри, але не завжди. Буває і так, що чоловік мовчить через добрі почуття до мене.

Або просто не хоче видавати себе, мовляв, погано виконав роботу і випустив здобич.

-  Добре, Владе, - несподівано перейшов на «ти», - можеш йти. Ні про що не турбуйся.

-  Дякую, приятелю, - злегка фамільярно відказав я.

Вже підійшов до воріт, як Інокентій додав:

-  Якщо до одинадцятої не повернешся, покривати не збираюся.

Обернувшись, киваю:

-  Домовилися. Ти хороший мужик, Інокентій. Скажу татові, щоб виписав тобі премію.

-  Не варто. Краще нехай синові, як слід, випише. Може тоді слухатися будете.

Захотілося сміятися, але стримався. Просто відказав:

-  Візьму до уваги. До зустрічі.

Вийшовши за ворота, зітхнув з полегшенням. Попереду очікується чудовий вересневий вечір, кілька годин свободи.

Принаймні до одинадцятої.

Зустріч з Настею, заради якої все це і було влаштовано.

Через годину таксі привезло мене в один з київських районів, де проживають звичайні люди. Далі треба йти пішки, не хочу, щоб хтось знав, куди навідуюся. Навіть якщо це таксист.

Остаточно звечоріло, повітря прохолодне, починаю жалкувати, що не вдягнув легкої куртки поверх футболки.

Незважаючи на це, засунув руки у кишені джинсів та попрямував до знайомого будинку. Скільки разів вже тут бував, але про те ніхто не знає.

Ніхто, крім нас.

Підійшовши до потрібного парадного, зупиняюся біля вікна, що знаходиться на першому поверсі.

Діставши телефон, швидко друкую смс:

«Я вже на місці».

Вже через кілька секунд приходить відповідь: