Глава 1

Сьогодні у мене важливий день, ажде це буде початком мого останнього року у школі. Я завжди ставилася до навчання дуже відповідально, і запізнитись на дзвоник не могла, проте я проспала і до нього у мене залишалось не так вже й багато часу.

-Оля, ти чого мене не розбудила?!- крикнула на сестру. - Я вже на 20 хвилин запізнююсь!

Сестра старша за мене на 1 рік. Вона любить дивитись підліткові серіальчики і різні відео з її улюбленим блогером Артемом. Вона не раз вмовляла мене подивитись хочаб одне його відео, але я завжди відмовлялясь. Ну не подобається він мені!Волосся коротке і русяве, тіло спортивне, очі блакитні...батько бізнесмен...не для мене це. Я люблю простих та цікавих хлопців, але ніяк не самовпевнених та гордих. Я вважала, что цей Артем саме такий.

-Я будила, і не раз!- ледь не сміючись сказала Олька. - Я ж не винна, що ти спиш як мертва!

-Ой-ой...-сказала я підіймаючись з ліжка.

Сестра лиш посміхнулась та пішла на кухню, а я провела її довгим поглядом. Зараз мені потрібно одягтись, та як найшвидше! Одягла я блузку, високі джинси та білі лабутени. Підкреслила я свій образ косметикою та голлівудською усмішкою. На голові вирішила зробити кудряшки. Поки я збиралась, то замітила, що сестра вперше в житті одягнула джинси. Вона завжди одягала лише сукні і спідниці, джинси були для неї як обідрана піжама - так вона їх називала.

-Оль, чого це ти джинси натягнула?Що, в спідниці не влізаєш?

-Хаха, дуже смішно, Анжел, нажаль не вгадала. -пафосно сказала Оля, одягаючи туфлі. - Я просто вирішила, що потрібно змінити свій стиль, от і вдягнула джинси.

-Ясно...ти пішки чи машиною?

-Пішки, у машині колесо спустило.

-Окей, я пішла, ітак вже запізнилась через тебе.- поглянула я на сестру и хитро підмигнула.

Сестра у відповідь лише фиркнула та пішла допивати свою каву. 

До дзвінка залишалось менше п'яти хвилин, тому я бігла зі всіх сил, довелося навіть сняти свої лабутени, на них нереально бігти. Прибігла я якраз вчасно, всі вже виходили з класів та ставали у рядок.

-Хомка, прівєт!- привіталась до мене подруга та обняла наче ми 100 років не бачились.

-Мілка, які люди!Я теж скучила!Дуже-дуже!

Справа в тому що, ми з моєю подругою ще в 3 класі придумали собі клички, мене кликали хомкою, адже у мене були пухкенькі щічки. Алю кликали мілкою, бо в неї було довге та блондинясте волосся.   

-Як ти?Хлопця завела?- спитала Мілка, підпригуючи на місці.

-Ні, ще ні...от закінчу школу, тоді вже хлопці. Зараз мені лише навчання головне.

-Ну і скучна ти!-розлютилась Мілка, склавши руки.- Вже в нашомі віці дівки хлопців давно знайшли, а тобі лише навчання в голову лізе!

-Про...- я хотіла відповісти подрузі, але мене перебив дзвінок, це свідчило про те, що дзвоник вже розпочався.

Після години на лабутенах, єдине чого я хотіла - це прийти в клас і НАРЕШТІ сісти на стілець...

Коли ми всі зібралися, зайшла наша класна керівниця Анна Миколаївна. Ми всі були дуже раді її бачити, вона у нас дуже добра, проте, краще її не злити, згодом дізнаєтесь чому...

-Вітаю усіх!- привіталась до нас Анна Миколаївна. 

-Добрий день!-відповіли ми їй, і піднялись.

-Я дуже рада вас бачити!І у мене є для вас новина!

Всі ми почали переглядатися, всім було цікаво що ж то за новина така.

-Артем, заходь!-вигукнула вона, до дверей, за якими згодом показався молодий та красивий хлопець.

-Це ваш новий однокласник, Артем Мілевський!Ви напевно знаєте його з соціальних мереж. - сказала Анна Миколаївна і поставила руку на плечі новенького.

-Усім привіт, так, я той самий блогер, прошу любити і шанувати!- сказав Артем простягаючи руки, ніби обнімаючи нас. 

Дівки зразу підбігли до нього і почали розмовляти, пищати, фоткатись...короче, фігнею страдати. 

Я сиділа за партою і прость стежила за цим дурдомом.

Коли всі заспокоїлись і сіли на місця, Анна продовжила:

-Зараз я вас розсаджу. Аліна Василевська і Саша Мішка....-коли вона назвала всіх, залишились ми з Артемом і Кирилом - моїм другом. -Анжеліна Комарова і Артем Мілевський ...

Передати моїх почуттів в той момент було просто неможливо....