Розділ 7. І нехай годинник відпочине!

Далі мандрівниці полетіли до Куби. Там на них вже чекала бабусина подруга, добра відьма Естер. Її особливим даром було оживляти предмети. Тому не дивно, що в її оселі все жило своїм життям і господарка цьому лише раділа. Адже сумно їй ніколи не було.

Вона часто розмовляла зі своєю шафою, запитувала, яку сукню їй одягнути. Посуд самоочищувався, а стіл накривався і прибирався за бажанням. Пам’ятаєте, що у бабусі та Натусі теж були ці магічні речі? Так от, саме Естер подарувала їх своїй подрузі Ельвірі на черговий День народження.

Та все ж окрасою дому чарівниці був великий старовинний годинник. Він, правда, чхав щоразу, коли доводилося відбивати нову годину. Але це був його єдиний недолік. Крім своєї безпосередньої функції показувати час, він полюбляв розповідати різні історії. Звідки він їх знав? Так сам же був свідком багатьох історичних подій, адже змінював оселі та господарів упродовж багатьох століть. Натусі цей предмет інтер’єру сподобався найбільше і вона пів вечора провела за слуханням його оповідок.

Коли до початку Нового року залишалося лише дванадцять секунд, годинник вправно почав пробивати кожну з них. Чарівниці вголос відраховували останні миті старого року. Але ударів почулося лише одинадцять. Гості здивовано поглянули на господиню. Вона ж лише загадково посміхнулася і мовила:

– У нас на Кубі навіть годинник має право на відпочинок! Тому останню секунду і не відбиває. Новий рік все ж таки! Свято!

Після цього вона пішла до ванної кімнати, звідки через декілька хвилин витягла два відра води.

– А це ще навіщо? – запитала Натуся, оглядаючи їх.

– Традиція, – відповіла Естер. – Будемо з вікон чисту воду лити, щоб рік б ув таким же чистим і хорошим.

– О, це мені вже до вподоби! – зраділа дівчинка. – Але я бачу лише два відра. А моє де?

– Не хвилюйся, я і тобі відерце припасла. Йди до ванної кімнати – забери.

Коли Натуся зайшла туди, то побачила не просту ємність для води. А невеличке відерце з широко розплющеними оченятами, що від нетерплячки аж підскакувало, і від цього вихлюпувало воду, що була у ньому.

– Привіт! – несміливо привіталася з ним дівчинка, не знаючи, що ще сказати. Не щодня з відрами розмовляєш.

– Привіт, привіт! – відповіло відерце. – Ну чого стоїш, ніби не рідна? Хапай мене хутчіше і побігли на балкон. Через тебе весь ритуал пропустимо.

Натуся схопила до рук нового знайомого і побігла до бабусі та Естер, які вже чекали на неї. На вулиці було гамірно. Люди звідусіль лили воду зі своїх балконів та вітали одне одного з Новим роком. Натуся і собі вилила воду з відерця і вони обидва були задоволені виконаною місією. А ще маленька чарівниця подумки побажала всім чистого і мирного прийдешнього року.