2 частина

                             2 частина
   Поки травматолог уважно вивчав рентгенівський знімок її ступні, Христина мовчки сиділа, боячись навіть дихати. Вона дуже боялася почути погану новину.
-Ну що ж, доведеться Вам на деякий час відкласти поїздку на Мальдіви,- зітхнувши нарешті промовив лікар,- треба накладати гіпс. У вас перелом.
   Христина була просто у відчаї, вона так розгубилася, що все, що відбувалося в кабінеті далі, було для неї ніби в тумані. Лікар наклав гіпс, виписав знеболювальні препарати, записав її дані в свій журнал обліку і призначив дату наступного візиту. 
  Вона взяла сумочку, подякувала лікарю і , спираючись на милиці, вийшла в коридор. Вдягнувши коротеньку хутряну шубку і накинувши на шию шарф, вийшла на вулицю на свіже повітря.
   І знову розчаровано зітхнула, ледве стримуючись, щоб не розплакатися прямісінько посеред вулиці. Над містом вирувала хуртовина, засипаючи проспекти і дороги товстим шаром снігу, намітаючи величезні замети.
  Христина закуталася в шарф і дістала з сумочки телефон, щоб викликати таксі, але декілька хвилин в слухавці чулися лише довгі гудки.
-Це ви?- почувся позаду неї здивований чоловічий голос.  
   Вона оглянулася і побачила лікаря, який саме вийшов із дверей травмпункту, застібаючи на ходу шкіряну куртку.
-Так, це я,-зітхнула Христина.
-Що ви тут досі робите?-поцікавився лікар, закутуючись у великий в'язаний шарф  синього кольору.
-Хочу викликати таксі, але чомусь диспечер не бере слухавку,-вона розчаровано розвела руками.
-Зрозуміло,- промовив чоловік,- не треба викликати таксі, я вас підвезу додому.
-Ну що ви, лікарю, не треба! Я краще поїду на таксі!- запротестувала Христина.
-Не вередуйте, ви - моя пацієнтка, і я за вас відповідаю!- лікар підхопив її на руки і переніс у своє авто, припарковане на стоянці поряд з травмпунктом.
   Посадивши Христину на переднє пасажирське сидіння, він поклав у багажник милиці і сів за кермо.
-До речі, мене звати Орестом,- посміхнувся він до Христини.
-Дуже приємно,-ніяково посміхнулася вона у відповідь.-Мені так незручно перед вами...Вас вдома мабуть чекає сім'я, а ви витрачаєте свій час на мене.
-Не хвилюйтеся, на мене вдома чекає лише кішка,- заспокоїв її Орест.- А вас хто чекає вдома?
-Мене не чекає взагалі ніхто, у мене немає навіть кицьки,- зітхнула Христина.
-Ви не заміжня?- поцікавився чоловік, уважно стежачи за дорогою.
-Ні, я вільна як птаха.
-Чому? Якщо звичайно це не секрет,- запитав він.
-В юності я пережила трагедію в особистому житті, і після цього вирішила, що сімейні відносини не для мене. І з тих пір я живу для себе- працюю, подорожую, насолоджуюся життям та природою,- пояснила Христина.- А у вас чому немає дружини?
-У мене теж в юності був невдалий шлюб, після якого я не поспішаю знову створювати сім'ю,- похмуро відповів Орест.- Давайте краще поговоримо про Вас, Христино.  Я зрозумів, що ви любите подорожувати, так?
-Так, подорожі - це моя залежність,- посміхнулася вона,- але хочу зазначити, що перший крок до мандрів починається з мрії, великої і жагучої, від якої не можеш спокійно спати вночі, бо вона кличе тебе. Такої мрії, що прокидаєшся рано вранці без будильника і починаєш діяти заради її реалізації, і будеш робити все, поки не здійсниш ту свою велику і жагучу мрію.
-Розумію,-кивнув головою Орест,- ви дуже емоційна  і дуже цілеспрямована.
-Так. А ще я люблю емоційні гойдалки, люблю змінювати світ і бути продуктивною...Зачекайте, а звідки ви знаєте в якому районі я живу?- з подивом поцікавилася Христина, побачивши за вікном знайомі обриси  своєї вулиці. 
   Спілкуючись із Орестом, вона навіть не помітила коли вони під'їхали до її будинку.
   Орест засміявся:
-Христино, ви дійсно, дуже емоційна і вразлива натура. Можливо ви вже забули, але заповнюючи журнал обліку, я запитав у вас адресу і записав її. А так як ви були останньою моєю пацієнткою на сьогоднішній день, адресу вашу я прекрасно запам'ятав.
-Дійсно, я навіть не звернула увагу на це,- розгублено посміхнулася Христя.- Вибачте мене, але я досі знаходжуся в шоковому стані через цей перелом. Я мала завтра бути на Мальдівах,  і святкувати день народження на березі  Індійського океану...
-Що ж, можливо різдвяні янголи вирішили втрутитися в ваше життя і змінити ваші плани?- підморгуючи запитав у неї Орест.
-Різдвяні янголи?- Христина розгубилася ще дужче.- Навіть не знаю...
   Орест допоміг їй добратися до квартири і, попрощавшись, поїхав додому, де на нього чекала біла пухнаста кицька з великими блакитними очима, а Христина залишилася сама в затишній квартирці з великими вікнами, яку винаймала вже декілька років.
   Вона дуже ретельно підбирала собі житло, і дуже хотіла знайти саме таку, з величезними вікнами. Вона любила сидіти тут на підвіконні, пити каву, зустрічати там новий день, проводжати його ввечері і милуватися величезним місяцем, який розсипав над містом зорі.
  Залишившись сама, вона ввімкнула ноутбук і почала переглядати фотосесії із своїх минулих подорожей.  Образи місць, де вона побувала, виринали в голові і спогади ставали ніби живими. Вона  знову відчувала  як її поглинає багатомільйонний  мегаполіс,  як її зачаровують тихі вузенькі вулички. Їй здавалося,що вона знову мчить зі швидкістю світла в літаку,  ловить дзен в японському храмі,  піднімається високо в гори, подорожує Африкою. Передивляючись фото, вона відчувала як шумить бамбуковий ліс і як шумить океан.
   Вона читала програму туру, в який збиралася завтра, і ридала від розпачу, адже вона так чекала цього дня! Вдосталь наридавшись, Христина закуталася в пухнастий плед і заснула.
   Їй снилися Мальдіви і  теплі хвилі  океану. А потім яскраві сни замінили кошмари. Прокинувшись серед ночі від спраги, вона відчула, що їй погано і зрозуміла, що захворіла і в неї жар. Вона хотіла підвестися із ліжка і випити ліки від застуди, але сил не вистачило навіть поворухнутися. 
   Важко дихаючи, вона знову забулася важким тривожним сном.