1 частина

                                                 1 частина
   Христина йшла засніженою вулицею, кутаючись в пухнастий шарф. Густий лапатий сніг засипав бруківку і осідав на будинках, ліхтарях та деревах. Пухнасті сніжинки повільно падали їй на плечі. 
   Місто, яке вже підготувалося до новорічних та різдв'яних свят, сяяло неоновими вогнями та різнокольоровими гірляндами.
   Настрій у всіх, хто оточував її, був радісним та святковим, адже через три дні настане найчарівніше свято року. І через три дні настане її день народження. Це  ж треба  було народитися саме тридцять першого грудня!
   Від самого дитинства Христина не любила свого дня народження, тому що його світкування завжди затьмарювало свято Нового року. І в дитинстві вона не розуміла чому день народження не можна святкувати влітку,і дуже хотіла, щоб її день народження був саме влітку, адже літо - найкраща пора для таких свят!
    Христина любила літо. Саме тому, ставши дорослою і фінансово незалежною, вона щороку тікала в свій день народження в літо, засмагала на пляжі, насолоджуючись м'яким піском і теплими хвилями океану та вдихаючи аромати екзотичних квітів.
   У неї була одна залежність - подорожі, адже саме в подорожах вона вперше відчула, що її життя належить лише їй. І любила вона подорожі за те, що в них можна було прожити за один день дуже багато вражень, емоцій і подій. Настільки багато, що їй часто здавалося, що вона бувала в цих місцях вже давно, можливо в іншому житті. 
   Вона надихалася природою та подорожами. Кенія, Занзібар, Єгипет, Танзанія, Туреччина, Італія, Японія... В кожну з цих країн вона мріяла повернутися з того самого моменту, коли зі сльозами на очах сідала в літак, відлітаючи додому.
   Працюючи в солідній компанії і отримуючи  пристойну зарплату, всі гроші вона витрачала на подорожі. Своє тридцятиріччя, яке настане через три дні, вона мріяла зустріти на Мальдівах, і вже завтра вранці сріблястий лайнер помчить її назустріч заповітній  мрії.
   Дивлячись на пухнасті сніжинки, що падали їй на плечі, думками Христина була вже на омріяних островах, слухала шум Індійського океану, милувалася блакиттю навкруги, насолоджувалася усамітненістю та спокоєм, зустрічала неймовірні світанки, а щовечора милувалася як  сідає сонце прямо в океан.
   Проходячи повз святково прикрашені вітрини крамничок, Христина з захопленням розглядала різдв'яні прикраси. Серед величезної кількості найрізноманітнішого святкового декору її увагу привернули іграшки-янголи ручної роботи.
   Задивившись на них, вона послизнулася на тротуарі і, не втримавшись, впала в сніговий замет. Намагаючись підвестися, Христина скрикнула від болю і зрозуміла, що не може  стати на праву ногу.
-От халепа! Цього лише не вистачало!- в паніці подумала вона, намагаючись зробити хоч маленький крок, але зробити їй це не вдалося - нога в щиколотці нестерпно боліла.
   Христина була в паніці, вона дуже злякалася і боялася, що це може бути перелом. Але ніякі переломи в її плани не входили, адже завтра вранці у неї літак!
   Вулиця, на якій з нею трапилася неприємна пригода, була гамірною і велелюдною, нею постійно рухався великий поток автомобілів. Тож вона швидко зупинила таксі і попросила відвезти її до найближчого травмпункту.
   Розрахувавшись із таксистом, вона попросила його допомогти їй дістатися всередину медзакладу.
-Доброго вечора, мені потрібна ваша допомога!- звернулася вона до медсестри на ресепшені.
-Доброго вечора, що у вас трапилося?- дівчина в білому халатику втомлено поглянула на неї.
-Не знаю,- розгублено промовила Христина,- нога...Дуже болить...Не можу стати на неї...Я підслизнулася і впала на вулиці...
-Зрозуміло. Вам в десятий кабінет. Ось, тримайте талончик.
   Медсестра видала їй милиці і допомогла дійти до кабінету, а потім залишила її в черзі, в якій сиділо ще декілька чоловік, постраждалих від падіння на слизьких тротуарах.
   Нога боліла все дужче і дужче, до того ж набрякла. Христина ледве стримувала сльози від болю та розпачу. Вона потрапила на прийом до лікаря вже під кінець робочого дня.
-Я вас слухаю. Що з вами трапилося?- молодий симпатичний лікар-травматолог приблизно її віку уважно поглянув на нову пацієнтку втомленими карими очима.
-Я впала на вулиці і тепер не можу стати на ногу,- зітхнувши, пояснила вона.
-Зрозуміло, давайте поглянемо на вашу ногу. Де болить? Ось тут?- лікар скрушно похитав головою.- Потрібно робити рентген, здається, що  ми тут маємо перелом.
-Який перелом, лікарю?- Христина злякано подивилася на нього.- У мене завтра літак! Мені терміново потрібно на Мальдіви!
   Лікар з цікавістю поглянув на дівчину і зітхнув:
-Я не хочу вас розчаровувати, але спочатку давайте зробимо рентген.