Різдвяна історія

Андрій

          Вперше він побачив її на Валу. Вона стояла біля краю обриву, опершись руками на потрісканий дерев’яний поручень. Її пальці повільно, бездумно погладжували відлущену фарбу, яка маленькими трісочками осипалася на землю. Поділ її осіннього пальто – такого ж коричнево-золотистого кольору, як і її очі, торкалися металевих переплетінь, а під ногами пролягала сіра асфальтована дорога, помережана кольоровими плямами проїжджаючих машин.

Світла шапка, з-під якої неслухняно визирало підкручене каштанове волосся до плечей. Губи у рожевому блиску, рум’яні щічки. Вона дивилася кудись у далину і на лобові збиралися тоненькі зморшки. Карі очі.

Він стояв осторонь, але помітив, як на правій щоці з’явилася ледь помітна ямка, коли дівчина посміхнулася, повернувши обличчя до зимового сонця, насолоджуючись слабеньким теплом.

І перше, про що подумав хлопець: «Яка ж вона гарна», але підійти так і не наважився.

Дівчина чхнула, поправила жовтий шарф і пішла. Вона навіть не поглянула у його бік, а спокійно попрямувала алеєю до центру міста. А він просто стояв. Дивився їй у слід, але не наважувався наздогнати – занадто багато уже було у житті розчарувань.

Вона зупинилася у кінці алеї, біля кав’ярні і його ноги, не чекаючи, доки мозок почне протестувати і шукати відмовки, кинулися бігти.

Він добіг до магазинчика і зупинився. Дівчина з цікавістю поглянула на дивного, засапаного хлопця з червоними від бігу щоками, але знову відвернулася до віконечка з меню.

- Скуштуй чай з імбиром і м’ятою. – Хлопець не встиг подумати, а слова уже задзвеніли у повітрі.

- Чому б і ні. - Вона посміхнулася у відповідь.

- Два чаю, будь ласка. – Він уже діставав з кишені кошти і передавав їх продавцю.

          Вона просто стояла і посміхалася.

- Я – Андрій.

- Інна.

Вона узяла стаканчик з гарячим чаєм, вдихнула теплий аромат м’яти та імбиру і, гріючи пальці   , з цікавістю дивилася на нього. Хлопець стояв навпроти, не знаючи що сказати. Зараз, коли треба було б показати свою сміливість, почуття гумору, він стояв і мовчки дивився у її глибокі, карі очі. А може і не треба? Ще ж не вгамувався біль минулих стосунків? І знов, не дозволивши собі усе обдумати і вигадати нові відговори, він запитав:

- Любиш кіно?

- Люблю. О 19.30 біля Голлівуду. – Вона посміхнулася і пішла. А він продовжував стояти і дивитися їй у слід.

Інна

- Ну, дякую. Дійсно. І що б я без тебе робила? – Інна стояла перед дзеркалом, прикладаючи до себе то одну, то іншу сукню.

- Ця занадто святкова. – Сказала Тома, спостерігаючи за подругою через камеру ноутбуку.

- Тобі взагалі слова ніхто не давав.

- Та годі вже ображатися. Ну, ти ж знаєш, що я і не здогадувалася, що Юра приїде.

- Я узяла тиждень відпустки. Вперше за останні три роки, щоб поїхати на відпочинок з тобою, а ти проміняла мене на Юру.

- Ну твоя відпустка не пройшла даремно! Хлопця зустріла. Може все складеться так, як і повинно бути? Може це твоя доля?

- Мені вже далеко не двадцять, щоб вірити у кохання з першого погляду.

- Тобі вже далеко і не тридцять, почнемо з того. – Тома засміялася.

          Інна суворо подивилася на подругу, а потім і собі почала сміятися.

- І то правда. Я вже занадто древня для перших побачень. Та і в гардеробі взагалі немає нічого підходящого. Піду у джинсах.

- Ніяких джинсів. Я так заміж тебе ніколи не видам.

- А я заміж і не збираюся. Так, погуляємо тиждень, а далі знову з головою у роботу. Ти ж знаєш, що родина не для мене.

- Зараз взагалі про це не думай. Просто радуйся і будь собою, а час усе розставить по своїх місцях.

- Добре, біжи вже до свого Юрка. – Інна послала повітряний цілунок і вимкнула комп’ютер. А далі, скориставшись тим, що Тома вже не бачить, повернула до шафи сукні і вдягла улюблений білий светр і сині джинси.

- Так значно краще. – Вона посміхнулася своєму відображенню.

          Ідучи дорогою до кінотеатру Інна все думала про сьогоднішній день. Вона вже кілька років поспіль працювала у юридичній фірмі, взагалі ігноруючи лікарняні, відпустки, вихідні. Вона дряпалася по кар’єрній драбині, вигризаючи собі славу і авторитет важкими справами, підвішеним язиком і розумом. Особисте життя це взагалі останнє, про що вона думала. Відверто кажучи, вона мріяла про родину, але, то було дуже давно і, нажаль, обставини так склалися, що це навряд. Тож Інна працювала, ігноруючи тривалі стосунки.

Її найкраща подруга Тома – повна протилежність – вмовила Інну узяти тижневу відпустку, щоб злітати на відпочинок до Турції. І коли Інна виходила з магазину, придбавши новий купальник, що зробити наприкінці вересня не так і просто, Тома подзвонила і відмінила подорож, бо бачте приїхав її колишній (уже нинішній) хлопець Юра. І не виключено, що найближчим часом він знову стане колишнім.