Похід до діда Миколи та виїзд в АТБ

Ранок четвертого дня почався не з кави, а з дикого гуркоту на кухні. Ігор, натхненний вчорашньою перемогою над солом’яною козою, вирішив особисто приготувати сніданок, але щось пішло не так.

— Ігоре, що це за звуки? Ти там екзорцизм проводиш чи яєшню смажиш? — Максим спустився вниз, на ходу застібаючи флісову кофту.

— Це звук кулінарного генія, що бореться з антипригарним покриттям! — відгукнувся Ігор, відчайдушно махаючи рушником над пательнею. — Катрусь, Олено, заходьте, не бійтеся! Це просто невелика димова завіса для створення інтимної атмосфери.

— Атмосфера така, ніби ми в кузні гномів, — засміялася Олена, відчиняючи вікно, щоб випустити дим. — Максе, рятуй нас, поки він не перетворив кухню на декорації до фільму про пожежників.

— Спокійно, я все тримаю під контролем! — Ігор виклав на тарілки дещо обвуглені, але їстівні грінки. — До речі, ви бачили, що Вусач знову зробив? Він спав на моєму ноутбуці! Прямо на клавіатурі. Я відкриваю кришку, а там у чаті з розробниками надруковано «ммммммммммммяууууууу». Тепер усі думають, що я або збожеволів, або став котячим перекладачем.

— Він просто теж хоче бути програмістом, — Катя погладила кота, який крутився біля ніг. — Ну що, герої, снідаємо швидше, бо квадроцикли на нас чекати не будуть!

Через годину вони вже стояли на базі прокату. Перед ними вишикувалися потужні чотириколісні монстри, які випускали в морозне повітря клуби сизого диму.

— Так, розподіляємося на екіпажі, — скомандував Максим. — Я їду з Оленою, а Ігор... ну, Ігоре, ти готовий довірити своє життя Каті?

— Каті? — Ігор підозріло подивився на подругу. — Катю, ти ж пам'ятаєш, де гальма? Бо я ще хочу дожити до Нового року і побачити, як Макс нарешті набереться хоробрості і... ну, ви зрозуміли.

— Сядь і мовчи, «штурман», — засміялася Катя, натягуючи шолом. — Тримайся міцно, бо на першому ж повороті вилетиш у замет!

Вони рушили. Дорога вела стрімко вгору, через засніжені лісові просіки. Максим вів квадроцикл впевнено, але на кожній нерівності спеціально пригальмовував так, щоб Олена мимоволі притискалася до нього сильніше.

— Тобі не холодно? — крикнув він через плече, коли вони зупинилися на оглядовому майданчику.

— Ні, з тобою — ні, — відповіла Олена, знімаючи окуляри. Її щоки розчервонілися від вітру, а очі сяяли.

Максим обережно поправив їй шапку і на мить затримав руку на її обличчі.

— Знаєш, я весь час думаю про ту тінь. Може, це знак, що нам треба триматися ближче одне до одного?

— Ти просто шукаєш привід, щоб мене не відпускати, — прошепотіла вона, посміхаючись.

— І я його знайшов, — відповів Максим і, не давши їй схаменутися, швидко поцілував її у щоку.

— Ей! Ви там що, весільну фотосесію влаштовуєте?! — проревів Ігор, пролітаючи повз них на квадроциклі й обдаючи їх хмарою снігу. — Давайте газку! Катруся щойно ледь не збила ялинку, нам треба наздоганяти графік!

— Наздоганяйте, якщо зможете, міські равлики! — крикнула Катерина, і з азартом втиснула важіль газу.

Їхні квадроцикли з ревом понеслися далі, вглиб засніженого пралісу. Навколо панувала така зима, яку зазвичай малюють на листівках, але жодне фото не могло передати цього масштабу. Гігантські смереки стояли, наче вартові, повністю вкриті білою ковдрою, а під колесами хрустів незайманий сніг, що виблискував на сонці мільйонами дрібних діамантів. Повітря було настілько чистим і холодним, що кожен вдих здавався ковтком крижаної води.

— Дивись, Максе, яка краса! — Олена захоплено вказувала на замерзлий водоспад, що звисав зі скелі кришталевими колонами. — Здається, що час тут просто зупинився.

Вони виїхали на відкритий хребет, з якого відкривався краєвид на всі Карпати. Гори хвилями розходилися до самого горизонту, тонучи в синьому мареві. Але раптом Катя, яка їхала попереду, різко загальмувала. Максим теж зупинився.

— Гей, ви чого? — вигукнув Ігор, ледь не влетівши їм у спину. — Я тільки-но набрав швидкість варп-двигуна!

— Тихо... — Катя підняла руку, вказуючи кудись вбік, у гущавину старого ялинового лісу, що починався за схилом. — Там хтось є.

Всі завмерли, вимкнувши двигуни. У тиші, що раптово настала, було чути лише їхнє дихання та далекий тріск гілки під вагою снігу.

— Та що там? Білка-переросток? — пошепки запитав Ігор, вглядаючись туди ж, куди й дівчина.

— Ні, — серйозно відповіла Катя. — Там, між тими двома старими смереками. Я бачила щось високе... у темному одязі. Воно просто стояло і дивилося на нас. А потім... воно не пішло, воно ніби просто розчинилося в тінях, коли я повернула голову.

Максим примружився. — Може, єгер? Або лісник перевіряє годівниці для оленів?

— Максе, лісники не розчиняються в повітрі за секунду, — Олена мимоволі сильніше стиснула його руку. — І воно було надто високим. Метри два, не менше.

Ігор, який зазвичай жартував над усім, цього разу лише поправив шолом і підозріло глянув на темну стіну лісу. — Знаєте що... я пропоную розвертати наших коней і валити в бік цивілізації. Якщо це Чугайстер вийшов на денну прогулянку, то я не хочу бути тим, хто запитає в нього дорогу до бібліотеки.

Вони рушили назад, але вже без того азарту, що був на початку. Кожному здавалося, що між деревами за ними спостерігають десятки очей. Велична краса гір раптом набула суворого, навіть тривожного відтінку. Коли вони нарешті спустилися до бази, сонце почало хилитися до заходу, залишаючи на снігу довгі, майже фіолетові тіні.

— Так, сьогодні ніяких пафосних вечерь, — оголосила Олена, коли вони вже заходили в будинок, намагаючись струсити з себе залишки тривоги. — Робимо велику каструлю пасти карбонара... Максе, ти натираєш сир. Ігоре, ти... просто не чіпай нічого, що може загорітися.

— Я буду головним дегустатором, — гордо заявив Ігор, розтягуючись на дивані поруч із Вусачем. — Слухайте, а що ми будемо готувати на сам Новий рік? Треба ж скласти меню!

— Треба зробити щось гуцульське, — запропонувала Катя. — Бануш, голубці з мізинчик...