Операція "Ялинка" та кіт-інвестор

Перший промінь сонця, заломившись об крижані візерунки на шибці, розсипався по кімнаті Максима мільярдами іскор. Він розплющив очі й не відразу зрозумів, де знаходиться — тиша була такою глибокою, що її можна було пити, як джерельну воду. Жодного гуркоту сміттєвозів під вікнами, жодного пищання сповіщень.

Максим відчинив балконні двері, і в кімнату миттєво увірвався такий заряд бадьорості, що сон вилетів із голови швидше за пробку від шампанського. — Ух-х-х, собачий холод! — вигукнув він, миттєво втягуючи голову в плечі, але не відступаючи. — Таке відчуття, що мороз вирішив особисто перевірити мою анатомію на міцність.

Перед ним відкрився краєвид, за який художники віддали б право на персональну виставку. Гори, вкриті білим оксамитом, сліпуче сяяли під яскраво-синім небом. Ліс, що вчора здавався похмурим і загрозливим, перетворився на казкове військо у пухнастих шапках. Повітря було настільки чистим і морозним, що від першого вдиху перехопило подих.

З сусідньої кімнати почулося важке зітхання, а потім — приглушене бурчання Ігоря. — Максе, якщо ти зараз скажеш, що життя прекрасне, я запущу в тебе подушкою. Моє тіло ще не синхронізувалося з цим часовим поясом.

— Вставай, кодере! — засміявся Максим, повертаючись у кімнату. — Там за вікном Windows 12 у максимальній роздільній здатності. Йди вмивайся, бо я зараз заберу всю гарячу воду.

Хлопці влаштували ранковий марафон: гарячий душ після морозного повітря здався справжнім блаженством. Почистивши зуби й нарешті ставши схожими на цивілізованих людей, вони спустилися на другий поверх.

— Ну що, пора будити наших сплячих красунь? — прошепотів Ігор, підступно потираючи руки. — Вчора вони нас експлуатували як вантажників, сьогодні час для реваншу.

Вони підійшли до дверей Олени й Каті та почали в один голос ритмічно стукати, наче в барабани.

— Увага! Говорить адміністрація готелю «П’яна Скеля»! — проголосив Максим гучним, офіційним голосом. — Проживання у нас платне, і сьогоднішня валюта — кава!

/— Багато кави! — додав Ігор, притиснувшись вухом до дверей. — Згідно з пунктом 4.2 нашого договору, дівчата, які першими зайняли другий поверх, зобов’язані забезпечити чоловічу частину експедиції кофеїном у лікувальних дозах. Інакше ми відключимо опалення і будемо читати вголос інструкції до мікросхем!

З-за дверей почувся приглушений сміх, а потім голос Олени, що явно намагалася звучати суворо: — Ви що, безсмертні? Я ще не зняла маску для сну, а ви вже вимагаєте сервісу?

— Це не вимога, це терапевтична рекомендація! Нагадуємо, що в нашому закладі діє правило: хто останній встав, той чистить овочі на обід і не має права голосу при виборі верхівки для ялинки! — вигукнув Максим. — Ми чекаємо внизу за п’ять хвилин. І пам’ятайте: від якості кави залежить, наскільки далеко в ліс ми занесемо вас на руках під час пошуку ялинки!

Чуючи, як дівчата почали шурхотіти речами й весело перегукуватися, хлопці, задоволені собою, попрямували на кухню, де на столі вже чекали вчорашні запаси, готові до сніданку.

Через п’ятнадцять хвилин на сходах почулося шурхотіння та приглушений сміх. Дівчата спустилися у вітальню, сяючи свіжістю, хоча Олена все ще поправляла свій об’ємний вовняний кардиган, у який закуталася, наче в кокон. — Ну що, кавові рекетири, — усміхнулася вона, проходячи на кухню. — Ваша тактика терору спрацювала. Але врахуйте: кава буде тільки після того, як ви допоможете організувати повноцінний «енергетичний заряд» перед лісом.

Кухня вмить наповнилася рухом. Це був той хаотичний, але веселий процес, коли четверо людей намагаються одночасно щось готувати на одному п’ятачку, постійно наштовхуючись одне на одного.

— Так, Максе, ти в нас архітектор — ось тобі хліб, сир і шинка, спроектуй нам ідеальні багатоповерхові бутерброди, — скомандувала Олена, ставляючи на плиту турку. — Ігоре, твоє завдання стратегічне: стеж за яєшнею. Якщо вона пригорить і стане чорною, як твій гумор, снідати будеш снігом.

— Зрозумів, шеф! — Ігор виструнчився і почав з неймовірною зосередженістю розбивати яйця об край пательні. — Я вкладу в цю яєшню всю душу. Це буде «Яєшня 2.0. Пакет оновлень: Бекон і Сіль».

Катя тим часом взялася нарізати овочі, що залишилися з вечора. — Слухайте, а давайте зробимо грінки? — запропонувала вона. — У мене з дитинства Різдво асоціюється із запахом смаженого хліба з маслом.

— Грінки — це схвалено! — вигукнув Максим, викладаючи на дошці складну конструкцію з балика. — Тільки давайте швидше, бо мій шлунок уже почав видавати звуки, схожі на той вчорашній металевий скрегіт.

Поки кава в турці повільно піднімалася, пускаючи по дому аромат шоколаду та смажених зерен, а на пательні весело шкварчав бекон, друзі нарешті відчули себе однією командою.

— Олено, а що там твоя «лікувальна теорія» каже про смажені грінки з товстим шаром масла? — підморгнув Максим, підхоплюючи теплий шматочок хліба.

— Моя теорія каже, що в горах при мінус десяти калорії не рахуються, а просто випаровуються при контакті з повітрям, — не кліпнувши оком, відповіла вона. — Тож маж густіше, Максе. Нам сьогодні ще ту ялинку-королеву з лісу виносити.

— О, я вже бачу цю картину, — додав Ігор, розливаючи каву по горнятках. — Ми з Максом тягнемо дерево, а ви з Катею йдете позаду й підбадьорюєте нас фразами про «симетрію гілок» та «естетичне задоволення».

— Саме так і буде! — засміялася Катя. — Але спочатку — сніданок.

Вони всілися за великий дубовий стіл. Сонячне світло заливало кухню, пара від кави піднімалася до стелі, а попереду був цілий день пригод. Настрій був такий піднесений, що навіть перспектива лізти в глибокі замети вже не лякала Ігоря.

Після ситного сніданку почалася справжня операція під назвою «Екіпірування експедиції». Спокійний ранок миттєво змінився на хаос: у вітальні літали вовняні шкарпетки, хтось шукав другу рукавичку, а хтось намагався втиснутися у термобілизну, яка після вчорашніх стейків стала підозріло тісною.