Різдвяний подарунок Мирослави
Розділ 7
На наступний ранок я збиралася на роботу. Але вирішила, що сьогодні трохи запізнюсь. Було одне важливе діло, яке не могло чекати. Мене чекала моя донечка.
— Лідо Іванівно, — сказала я у трубку телефону, — сьогодні затримаюсь. Хочу сходити у дитячий будинок. Вчора я зустріла дівчинку, яку хочу усиновити.
— Можеш сьогодні взагалі не виходити, — почула у відповідь. — Я зроблю все сама. Бачу, що твоє Різдво пройшло вдало.
— Не те слово… — посміхнулася я. — Я нарешті знайшла свою сім’ю.
Через півгодини я вже була у знайомому притулку. Я знала, чого хочу. Мені дали перелік документів для усиновлення і ще домовились, що на Новий рік вона проведе свято у мене вдома. Щоб хоч одне свято в її житті було радісним.
І через півгодини я зустріла Даринку. Її очі світилися щастям.
— Ви прийшли мене провідати? — запитала вона.
— Я тут, щоб стати твоєю мамою, — сказала я, і відчула, як серце наповнюється теплом.
Вона підійшла до мене і обняла. Тихо промовила:
— Дякую, Ісусе, за такий подарунок. Тепер в мене буде мама.
Я стояла, щаслива, і вперше відчула, що майбутнє мене не лякає. Воно обіцяло тепло, любов і дім, де ми разом будемо щасливі.
Відредаговано: 26.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
