Повернувшись додому, я розігріла вечерю. Звичайну, буденну їжу. Мені зовсім не хотілося готувати щось особливе для святкового столу — ні настрою, ні бажання вдавати, що цей вечір для мене відрізняється від інших.
Після вечері я вирішила трохи почитати. Підійшла до книжкової полиці й повільно провела пальцями по корінцях. Книги стояли щільно, знайомі, мов давні мовчазні друзі. Я перебирала їх одну за одною, не знаючи, що саме шукаю.
І раптом моя рука натрапила на дитячу Біблію.
Її подарували мені ще в університеті. Колекційне видання, красиве й дороге. Увесь цей час вона стояла на полиці, майже не відкрита, припадаючи пилом у книжковій шафі — ніби чекала свого часу.
Я дістала Біблію і обережно відкрила її. Мої очі одразу впали на одну зі сторінок: там була намальована різдвяна історія. У яслах спокійно лежав Ісус, а до нього прийшли пастухи.
Я довго вдивлялася в картинку. І чомусь мої думки були не про святкову сцену загалом, а про неї — маленьку, зворушливу деталь, що тримала мене в полоні тихого, несподіваного відчуття.
Потім я закрила Біблію. Вирішила, що досить на сьогодні, і тихо попрямувала до ліжка, відчуваючи, як тиша вечора огортає квартиру, а думки повільно розчиняються у передчутті сну.
Відредаговано: 26.12.2025