Розділ 12

Минув рік.

Різдвяний маркет знову загорівся теплим світлом гірлянд, запахом кориці й карамелізованих горіхів, тихим гулом розмов і музики, що розливалася поміж дерев’яних будиночків. Тепер це стало їхньою традицією — повертатися сюди разом, саме в той вечір, коли сніг падає найбільш повільно, ніби не хоче торкатися землі.

Даніель купив два паперові стаканчики з глінтвейном і, як колись, легко нахилився до Лії, торкнувшись губами її щоки.

Той самий жест. Та сама ніжність.

Але зовсім інше відчуття.

Лія розсміялася — вільно, щиро, без страху. Тепер вона знала: це не мить, яка зникне. Це початок.

Він узяв її за руку, дістав з кишені маленьку оксамитову коробочку й мовчки відкрив її. Слова були зайві. Вогники відбилися в її очах, а серце сказало «так» раніше, ніж губи встигли це вимовити.

За цей рік життя Лії змінилося так само несподівано, як і тоді, на тому першому Різдві. Бабусині казки вийшли друком — теплі, світлі, справжні. Перша презентація зібрала більше людей, ніж вона могла уявити. А потім була її власна книга — історія про втрати, вибір і любов, яка приходить тоді, коли ти дозволяєш собі бути собою.

Лія стояла з підписаним примірником у руках і думала: іноді одна історія здатна врятувати цілий світ — якщо не світ, то хоча б чиюсь зиму.

Сестри теж знайшли своє щастя.

Марта, яка завжди не вірила в романтику, раптом закохалася в чоловіка, що вмів мовчати разом із нею. Їхні стосунки були спокійними, без гучних обіцянок, зате з відчуттям дому, де тебе чекають.

Соломія ж — фея за покликанням — закохалася красиво й трохи безглуздо у Назара, як і мріяла: з листами, нічними розмовами й малюнками на серветках. Вона сміялася голосніше за всіх і вірила, що любов має бути схожою на диво.

А бабуся… бабуся сиділа у кріслі біля вікна, загорнувшись у плед, і слухала, як онуки будують плани. Її очі випромінювали радість — тим особливим світлом людини, яка знає: все стало на свої місця.

Різдво більше не було спогадом про те, що не сталося. Воно стало історією про те, що встигло зародитися. І коли Даніель знову поцілував Лію в щоку, серед снігу й вогнів, вона зрозуміла: деякі поцілунки просто чекають свого часу.