Розірване небо

- О-ох... – простогнав Ганондорф з острахом розмикаючи повіки – Зі мною все гаразд. Не варто мені допомагати...
Ганондорф не одразу запідозрив, що сталося щось дивне. Від початкової образи на те, що на нього ніхто не звернув уваги, до усвідомлення ситуації в якій він опинився, пройшло добротних десять секунд. Вічновогник нікуди не зник. А колишні товариші з ЧМА досі намагалися приборкати його. Тож, що тоді не так? Всі вони не рухалися. Все довкола завмерло. Дракон завис над землею з роззявленою пащею, готуючись атакувати купол. На закам'янілих та перекошених обличчях чарівників не рухався навіть піт. А ще біля ніг Ганондорфа лежав мрець. Погодьтеся, це дуже незвично. Не встиг чарівник усвідомити це, як його накрило раніше незнане відчуття. Незрозумілий страх. Шкіра покрилася сиротами, а волосся стало дибки.
- Ти вибрався зі світу снів? – пролунав здивований шепіт біля вуха.
Не на жарт зляканий таємничим голосом Ганондорф рвучко озирнувся та побачив навпроти себе високу постать в чорній мантії та каптурі, який надавав змоги заглянути тому в обличчя. Сама ж мантія висіла на незнайомцю, наче на вішалці, а в його лівиці очікувально виблискувала коса, "пускаючи" сонячного зайчика у вічі Ганондорфу.
- Пробач, не хотів тебе налякати, але мені потрібно допомогти тобі померти... – з притиском  продовжив Жнець направляючи на старого вказівного пальця – Ти ж не будеш заперечувати?
- Буду... – позадкував Ганондорф аж доки не вперся об купол – Ти Смерть?
- Всі завжди так дивуються, коли бачать мене. 
- Ти... — Ганондорф наморщив чоло вишукуючи потрібне йому слово — Я думав... Ти виглядаєш дещо передбачувано. Можливо, вже досить тикати в мене пальцем?
- Яка прикрість, мій смертельний дотик не діє на тебе...
Смерть почав вистукувати  ногою какафонічну мелодію, згадуючи свої роки в СРАКУ (Смертельно-Роковій академії Кощавої унії, що знаходилася в царстві Фатала на горі, схожій на великий череп. І не питайте мене чому тут завжди такі недолугі абревіатури), щоб знайти вірешення неочікуваної проблеми.
- Все зрозуміло, — з сумом розвів руками Жнець — дотик через дотик. Нажаль, я не зможу допогти тобі вмерти. Хіба що...
Жнець поглянув на свою косу, а потім на Ганондорфа.
- Ні, дякую — силовано вичавив з себе криву усмішку Ганондорф — Так хотілося б, але я якось сам.То... тепер ти повернешся до своїх справ? Що там ще робить Смерть окрім того, що допомагає людям помирати?
- Бачу вви вже поззнайомились.
Ганондорф одразу впізнав цей ненависний його вухам голос. Він ,звісно, благав. Благав усі можливі  вищі силі. Благав, щоб хтось чи щось втрутилось. Але він ніяк не очікував, що цим кимось буде диявол. Було схоже, що Смерть притримувався тієї ж думки. Жнець неохоче розвернувся та з усією, настільки явною, удаваністю промовив:
- О-оо, Люципере, ра...рад...радий тебе бачити.  Це ж треба... На тебе також не подіяли чари часу? — взір Смерті був прикутий до діжки на якій сидів Салем. Точніше, до люстерка на якому він тримав лапку. Та було ще дещо, і Жнець мусив про це дізнатися — Що з тобою сталося? Виглядаєш гаряче.
- Як смішно... Яу побуввав у печі – неохоче кинув Салем вилизуючи  червонющі пухирі на дещо порідівшому хутрі – Яу і сам здиввувався, Жнецю. Все доввкола завмерло, а я ні. Схоже, що так, як це люстерко яввляється ключем між сввітами, то на нього не діють чарри часу. Так, що доки яу з ним, на менне також.
- Хм-м, зро-озумів... – протягнув Жнець без сумніву розмірковуючи над тим, як швидше здихатися від Люципера – Даси поглянути на нього? Ні? Гаразд... Доречі, у мене є душа того письменника. Роздоріжжя біля роздоріжжя! Хах! Гарно придумано... Забереш душу зараз? Гадаю...у тебе багато куди нагальніших справ, ніж сидіти тут і теревеняти зі мною.
- Та ні, у менне нема інших спррав.  — замуркотів Салем споглядаючи як пухирі на його тілі зникають, а знову біла шкіра покривається лискучим, чорним хутром — А ти..ти, що тут роббиш? Мені здалося, чи ти хотів уббити цього чаррівника?
- Ну-у, так – зніяковіло відповів Смерть потираючи потилицю – Вічновогника всеодно не втримати. Вони помруть у будь-якому випадку. Я вирішив прискорити неминуче. Не більше.
Салем окинув поглядом майже знищене лівобережжя. Здавалося, ніби перед очима  ожила одна з картин Пуонаротті — відомого митця Диска, який спеціалізувався на зображенні різних варіантів кінця світу.
- Так, жодного суммніву. Втрримати його не ввийде, але... у мене є крращий план. Ти не будеш вбиввати цього чаррівника. Та й не змможеш. Дотик черрез дотик, пам'ятаєш? А твоя коса відстежжується міністерством зачаррованих речей.
- Так і знав! Кляті пройдохи! — Жнець з тривогою погляну на свою косу. Що йому буде за вбивство того втікаючого від пожежі купця? Скоріш за все, заберуть частину душ... Знову — У мене є пропозиція, Люципере. Я роблю все, що захочу, під цим я маю на увазі, що оберу іншого чарівника та допоможу йому померти... і ми одне одного не бачили. Інакше, я впевнений,  Фатала дуже зацікавлять твої походеньки. Як тобі таке?
- Наш договвір.
- Ні, ні, ні! – переможно завиляв пальцем Жнець – Не цього разу. Я читав геть усе! Навіть ледь помітний припис дрібними літерами.
- А те, чого не ввидно?
Смерть деякий час просто витріщався на Салема, а потім його рука смикнулася та зникла всередині мантії.
- Ганондорфе, будь ласскавий, дай нам тррішки вогню.
- Га? Ти це до мене? Я щось пропустив? Коли це я погодився допомагати дияволу? Окрім недавнього випадку, коли я не знав, що дурний, чорний кіт і є дияволом! 
- Ммені піти? Гарразд.
- Вали! Вдруге зі мною таке не пройде!
Салем потягнувся, схопив зубами дзеркальце та зістрибнувши з діжки не зробив і одрного кроку, як знову почувся голос Ганондорфа.
- Гаразд! Щоб тебе...– забурмотів собі під ніс старий, після чого вичаклував поліно і підпалив його. Поліно затріскотіло. В ніздрі вдарив запах домашнього комфорту. Ганондорф щиро забажав опинитися в своїй маленькій кімнаті. Сидіти біля каміна, пити перцеве віскі та читати свої улюблені книги про дурних героїв, котрі вічно зголошувалися ризикувати власними життями заради інших. Він спіймав себе на сумній думці, що і сам зробив точнісінько так само. Хіба ці книги не повинні навчати протилежного? Від блаженного трансу Ганондорфа побудив голос диявола.
- Піднеси паппір ближче до вогннища, Жнецю. 
Смерть зробив так, як і звелів Люципер. З очікуванням всі спостерігали як язики жовтуватого полум'я прагнули лизнути папір. З кожним разом вони здіймалися все вище і вище. Урешті-решт, на цупкому, пожовклому папері почали проявлятися червоні, хитро викручені літери. Ганондорф глянув на Смерть, котрий перевів свій невидимий, але точно незадоволений погляд з договору на Люципера та уявив як Смерть хмуриться. Цікаво у Смерті є брови? Готовий закластися це виглядало б комічно. 
- Секунду... — Жнець вийняв з кишені мантії окуляри та нап'явши їх зачитав новоутворене речення — Салем Люциперійський залишає за собою право відмовитися від душі на користь будь-якого бажання.
- Договвір є договвір.
- Цього тут не було! – гепнув косою Жнець – Ти обдурив мене!
- Все було, прросто ти не баччив.
Смерть ще раз поглянув на договір. Швидко пробігся рядками. Зрозумів, що міг щось проґавити, тож вирішив переглянути знову. Це йому нічого не дало. Він завжди  мав кепське передчуття стосовно бажань диявола. Тому, зайва надія на порятунок ніколи не була зайвою, але завжди була марною.
- Надалі приділяти більше уваги порожнім місцям на папері... І що ти хочеш, Люципере? Щоб я розповів усім, що ти обіграв мене у шахи? Чи, можливо, цілий тиждень говорити, ніби ти кращий за мене? Хоча ні, таке вже було...
Салем очистив лапкою залишки сажі з голови. Потім оцінив розміри дракона і промовив:
- Це вже не цікавво. Хочу, щоб ти викорристав свої чарри омани на Вічновогнику.
- Щоб ти не задумав, Люципере, будь певен, Фатал дізнається про це найперший.
Салем виглядав надто потішно як для того, хто почув в свій бік такі, без сумніву, страшні слова. 
- Поввір, — хитро заусміхався Салем — він дізннається про це куди швидше, ніж ти гадаєш. Ганондорфе, нам потррібно відкррити міжпрострове вікно.
- Га?... Що!? — не бажаючи вірити у почуте Ганондорф поспішно прочистив пальцем вуха — Мені почулося, ніби ти сказав щось про відкриття порталу. 
- Яу це і сказзав.
- Ні-іі! Це тобі потрібно відкрити портал, а не мені! Ти хочеш знищити Диск!
- Взагалі-то, тввої друзі також хотіли його відкррити — уїдливо відповів Салем.
- Хотіли, але ж не для того, щоб знищити Диск!
- А яка різзниця? Вонни могли хотіти, що заввгодно. Одне їх бажання не вррятувало б Диск від знищення. Якщо на те пішшло...яу також не бажжав знищення пласкої Землі.
- Я тобі не віру! — гаркнув старий, а його вузькі ніздрі руздулися від гніву — Ти тільки те і робив, що говорив про свій старий дім. А у нас за таке зняли би шкіру, а у нас чорних котів поважають! Потрібно було одразу здогадатися, що тут щось не те...
- Ти прравий, спочатку яу хотів виконати прохання Фатала, але прробувши тут...яу дещо зрозумів. На Диску менні подобається більше.
Ганондорф все ще робив вигляд, ніби йому байдуже на слова Салема. Нахмуривши чоло він дивився на "мертве" двоєдине місто. Та він мовчав, тому Салем говорив далі.
- Хочеш зннати більше? Гарразд... Ліклайдер відмовлявся розкрривати свого секрета. Торртури з пером та п'ятою... Навіть...— Салем стишив голос та якби міг, то почервонів — Навіть найстррашніше для чаррівників... Випрробування жінками. І не звичайними, а Сукубами. Яу не знаю, що ввони з ним робили, але таких крриків  не було чутно з гррішних котлів. Сукубам таки вдалося ввитягнути правду. Фатал неабияк ррадів. Коли ж замість поввноцінного вікна він отрримав шпарину, то пррийшов у такий гнів, що все царрство гуділо. Як виявилось, одна з сукубок, особлива врражена якимсь його навичками, допоммогла втекти йому, тож Фатал і виггадав цей план. Насступні тижні яу розміррковував над  вирішенням проблеми у будинку Ліклайдера. Одного дня люстерко викррав якийсь крадій...дужу спрритний...яу втрратив його слід, але потім, коли глушив біль прровини за молоком з віскі та гадав, що на менне очікує, почув твою розммову у корчмі. Дзерркальце опинилося у ввас...і ви хотіли ррозгадати його секрет. Тоді я засспокоївся. Як знав, ви зробите все за мене, тож я прросто жив... І менні сподобалося! Це все і зммінило. Я вирішив його викррасти, бо тввої недолугі чаррівники хотіли його відкрити... І відкрили б! Люди наввішують ярлики на інших, а потім самі з цим і живвуть. Боги — добрре. Демони — погано. Але ні! Вссе погано! І якщо ти не помітив, то тобі допоммагає далеко не Бог.
Запала тиша. Та незручна тиша, яка неодмінно торкається будь-якої людини. Особливо незручно себе почував Смерть.
- Тільки не таке гидомирне закінчення! — забурлів незгодою Жнець — Це не казка! Мав би я кишківника, мене б знудило...
Ганондорф укотре поглянув на закам'янілу зневірену на обличчях побратимів та смерть, котрий все ще намагався знайти лазівку у договорі.
- Надіюсь, я про це не пошкодую... Що потрібно робити?
- Смерте, ти накладеш оманну на дрракона... — Салем з прищуром поглянув на Жнеця очікуючи доки той полише вичитування речень у договорі — Зробиш так, щоб він зннайшов собі інше заняття. Головне не дай йому атакуввати купол, бо ж частина чаррівників відкриватиме вікно. Ганондорфе, люстерко потррібно зарядити енерргією. Далі уже мій ввихід. Коли ж вікно поввністю відчиниться, потррібно буде випустити Вічновогника. Смерть спррямує оману у портал...і дракон поверрнеться туди, де йому самме місце. Всім все зррозуміло?
- Відправити його додому? — погладжуючи вже неіснуючу бороду Ганондорф схвально закивав — Це може спрацювати. Головне, щоб по той бік ніхто не використав портал для своїх цілей.
- Ти ггадаєш, що Фаталу немає чим зайннятись, окрім як сидіти і очікуввати відкриття вікна? – Салем на хвильку замислився — Напеввно, такий варріант можливий. Тому робитимемо все шввидко. 
- Слухай, я все ж запитаю. — Ганондорф підійшов до Салема та постукав по діжці долонею — Що це за діжка? Що в ній? Не пам'ятаю, щоб вона тут була раніше...
- Яка ще діжжка? А ця діжжка... Нічого такого. Там мавпа Алладіна. З нею все...вона жива і це головне.
Очі Салема нервово забігали і зупинилися на обличчі чарівника. Проковтнувши осміх кіт запитав:
- Якщо не те пішшло, а що з твоєю борродою? Твоє підборріддя...дещо невирразне. Немов на обличчя потворної, зморрщеної дитини наклеїли...
- Досі! — прогарчав Ганондорф — Я зрозумів твоє запитання. Нажаль, часу мало. Потрібно ще дати слово Смерті. Він стоїть... мовчить... точно хоче щось сказати. Еге ж?
- Насправді... так. — холодно промовив Жнець відштовхуючи Ганондорфа убік і нависаючи на Салемом — Я зроблю так, як ти того і хочеш, Люципере, але знай я обов'язково знайду спосіб помститися тобі.
- Ну-у, що ж яккщо це все, то нам  варрто краще приготуватися...
- Не все. Я не договорив. Я зроблю те, чого ти хочеш, але зроблю це...м-мм, прямо зараз! Як сказав чарівник, часу мало...
Жнець розсміявся та клацнув пальцями. Все ожило. Від лютих шмагань дракона земля знову загуділа під ногами. Кожен камінчик в усіх будівлях Еск-Борсона вібрував страхом, передчуттям кінця. Лунали скреготливі потуги Верховної семінарії, які раз-по-раз заглушав рев Вічновогника.
- Ганондорфе, що там робиш!? Ти ж щойно був...
- Гьюґо! – підбігши Ганондорф збуджено замахав перед  Маджером  дзеркальцем Ліклайдера скидаючись в той момент на божевільного – Це нічого не дасть. Нам потрібно зарядити дзеркальце енергією, відкрити портал!
- М-мм, Звідки у тебе воно...? Що тут коїться!?
- Нема часу, Гьюґо! Щоб між нами не сталося, ти знаєш, що я б не хотів знищення Диска. Бо ж... 
- М-мм, бо ж всі чарівники - егоїсти. Життя Диска - їх життя... Зажди, що це коїться з драконом? 
Маджер різко перевів увагу на Вічновогника. Така поведінка не підлягала жодній логіці. Хіба що у дракона була деменція. Він почав кружляти довкола себе, прагнув схопити якусь незриму річ.
- Навіть не питай, — втомлено видихнув Ганондорф впіймавши на собі зацікавлений погляд Гьюґо — ти всеодно не повіриш.
- М-мм, добренько. Тоді... Як у старі добрі часи?
Неочікувано для Ганондорфа Маджер усміхнувся. І це не була та натягнута усмішка. Усмішка за якою ховалася злоба та ненависть. Це була  усмішка, яку як гадав Ганондорф, Гьюґо давно втратив.
- Як у старі добрі часи — усміхнувся у відповідь Ганондорф та підкинув люстерко догори. Два сріблястих струменя, випущених з костурів Маджера та Ганондорфа, підхопили його та понесли ще вище, аж до грізного неба, яке набуло кольору запеченої крові.
- Семінарія, плани змінилися! – ревнув Гьюґо вказуючи на кількох чародіїв — ви допоможіть нам, решта продовжуйте тримати барьєр.
Нічого не розуміючи вони взялися виконувати команду Маджера. Ще три струменя понеслися до люстерка. Від чергової порції енергії все небо стало схожим на одне велетенське вікно, крізь яке було видно безкраїй космос. Через чворохання грому ніхто й не почув як чорний кіт позаду викрикував якісь незрозумілі слова.
Картина змінилася на куди жахкіші, але від цього не менш вражаючі видива. Перед очима всього двоєдиного місто постало Царство Фатала. Скеляста поверхня плавно переходила у висушену землю з прожилками лавових вен. Скрізь стояли великі казани, у яких варилися, схожі на крабів, грішники. Я міг би продовжувати безкінечно, але це всеодно було б брехнею. Те, що всі побачили, було далеке від того, як люди уявляли подібне місце. По правді кажучи, навіть служителі церкви помилково сприйняли те місце за Елюзіум – царство праведників. Зелені поля та високі гори, бурхливий океан та величне місто з чорного мармуру. Лише язики полум'я, котре слугували стінами для міста, видавали всю правду. Полум'я сягало вище майже будь-якої будівлі царства. Лише замок на похилій горі мав змогу бачити усі землі довкола. Та, що дивніше було інше. Все це висіло догори ногами. Земля і небо були віддзеркаленні. Все це промайнуло за лічені секунди, а потім...небо розірвало навпіл. Наче хтось всадив велетенського меча та розрізав його. 
- Нарешті! – загримів тріумфальний голос – Настав мій час! Зустрічайте нас, люди!
З цим голосом прийшов дзвін сталі. З вируючої темряви почали перти демони в чорних обладунках. Вони сиділи верхи на крилатих конях та трубили в сурми починаючи кружляти довкола порталу. 
- О-о, Мерріне... — Гьюґо роззявив рота, по-дурному глянувши на Ганондорфа — М-мм, це входило в твій план?  
- Це ммій план. — заспокійливо замуркотів Салем стрибнувши Гьюґо на плече.
Ганондорф кинув на Салема сердитий погляд та процідив:
- Хтось казав, що у нас буде час! Дідько! Сялямі, нехай Смерть робить те, що  мав. Гьюґо, потрібно знімати барьєр.
- Але ж ввікно, воно ще заммале. — швидко затарабанив Салем — Дрракон не пролізе...
- М-мм, цей кіт...розмовляє? Він...чорний! Не дивися мені у вічі, почваро! — Маджер хитнув плечем і Салем був змушений зістрибнути додолу. На піднятий Гьюґо галас оглянулися навіть самі демони. Намагаючись уникати котячого погляду Маджер продовжував галасувати — Він опанував тобою, Ганондорфе! Ти під його контролем! ВСЧ, закрити пор...барьєр? Я хотів сказати...зняти барьєр!
Ганондорф звів, і без того, вічно вигнуту від постійних здивувань праву брову. Десь він таке вже бачив. Пам'ять самостійно повернула Ганондорфа у підлітковий період. Він згадав, і саме прокручував знахідку у голові.
"Це схоже на поневолення волі. Маджер завжди було легко поневолити. Старий Алґорт не рідко робив так, коли Гьюґо не виконував домашні завдання у часи нашого навчання."
- Алґорт!
- Не дякуй, хлопче... — сумно усміхнувся Алґорт дивлячись як зникає купол — Я завжди знав, що саме ти мав стати Верховним. Надіюсь... ти знаєш, що робити? А за мене не хвилюйся. Я вже старий. Чорний ріг небагато забере...
Якби збентежений Ганондорф і знайшов бодай слово, щоб висловити все, що думає, то всеодно не мав би часу. Купол більше не захищав Диск від знищення. Армія демонів, що все продовжувала рости, засурмила ще натхненніше. Тільки тепер небом пройшовся ще й демонічний регіт під супровід чергової порції грому та блискавиць.
- Мій дракон вільний! Мій дракон...
Голос зсередини порталу стих. Крилаті коні заіржали скидаючи своїх вершників та тікаючи назад у портал. Причина всьому - Вічновогник, котрий з затуманеним поглядом нісся точнісінько в бік демонів, заганяючи їх таким чином назад у портал. 
- Ні-іі! — заволав з розпачу Фатал — Я очікував на цей день століттями! 
Дві велетенські долоні, на кожній з яких було по вісім пальців, схопили міжпрострове вікно та почали розтягувати його. Фатал прагнув протиснутися чого б йому це не коштувало.
- Ти ще про це пошкодуєш, Люципере —долинули до вух Ганондорфа останні слова Смерті, після чого Вічновогник обпалив  долоні свого господаря та в прагненні дістати свою невидиму жертву, встромив голову у міжпрострове вікно.
- Закривайте портал! — скомандував Ганондорф звичним надмірним голосом Маджера і чарівники додавши чималих зусиль розірвали зв'язок. Лунко ляснувши, Еск-Борсон накрила вибухова хвиля. Вибиваючи вікна та здіймаючи хмари диму, двоєдине місто поринуло у кілька хвилинне затемнення. Всі лежали горілиць та жмурячи очі дивилися, як осідає пелена. Дивилися у знову привітне, вечірнє небо. Дивилися, як тисячі жаринок водили танок над усім двоєдиним містом. Це все, що залишилося від дракона.
Таке коротке, але здавалося вічне затишшя, розігнав радісний сміх, що тягся від брами. Саме той сміх і вигуки змусили чарівників повірити у те, що сталося. У повітря злетіли гостроверхі капелюхи. Всі почали обіймати Маджера, а той і гадки не мав, що ж сталося. 
За кілька хвилин він прийде до тями. Згадає дивний голос у голові та чорного кота.
- Де Алґорт!? Де Ганондорф!? Де чорний кіт!?
Заволає Гьюґо Маджер. Нажаль для нього, а ні Ганондорфа, а ні його друзів, а ні старого Алґорта... вже не було.