Сила дванадцяти

Біля брами тягнулася черга з бажаючих покинути двоєдине місто. Бажаючих – означало усіх його мешканців. В чому ж могла виникнути проблема? У Еск-Борсоні пожежа, з цього випливало, що негайна евакуація – досить очевидна річ, так? Тільки не тут. Вартові не мали права відчиняти браму без дозволу Патриція. Начальник варти Джо Баррет робив усе як мусив. Як вимагав того наказ Патриція. Дзвони по всьому периметру стін сповістили громадян про пожежу. Паралельно з цим, Джо надіслав тривожного голуба до вежі Попандопулуса, але ще й досі він не отримав відповіді. Звісно, якщо забажати, то можна знайти деякі...так сказати...маленькі непорозуміння. Ось одне з них: Чому дзвони запрацювали вже опісля того, як дракон спалив майже половину лівобережжя? І повірте мені! Джо мав відповідь на це запитання.
- Всі-і мають право на Різдв-оо! – намагаючись встояти на своїх двох, Джо Баррет  пояснював обставини розлюченому та  наляканому натовпу – Хто ж знав, що таке станеться!? 
І справді, дивні люди... Хто б міг подумати, що на свято Різдва, де завжди підвищений рівень потенційної небезпеки, могло щось статися... 
Всі ми трішки Джо. Та й дракон, це не гарантійний випадок! Що такого в кількох десятках пінтів* пива, котрі були випиті вартою ще до того, як почалося служіння у храмі святого Аво Скорма? Але перш за все Джо Баррет був професіоналом. Попри легке сп'яніння, кремезний, а з цього виходило – тугий (стереотипи – це так правдоподібно), Джо вирішив всіх трішки заспокоїти. Що для цього було потрібно? Вміння вести перемовини? Ні! Кілька десятків вартових з палицями...ось і все. Знову тиша і порядок. Як показує практика, подібний метод працює куди краще за будь-який діалог. Особливо, коли панує  диктатура. Поки м'які сніжинки біля брами ховають геть незначні калюжки крові, ми повернемося на лівий берег Еск-Борсона. Назад, до наших зниклих героїв. Не варто нам ставати свідками того, як начальник варти за кругленьку суму проводить заможних людей до потаємного виходу. Ну, не зовсім потаємного. Потаємним ходом були трішки менші ворота поруч з основною брамою. Вони були збудовані за наказом Попандопулуса та слугували додатковим джерелом заробітку. Тебе цікавить чому ж тоді цей прохід називали потаємним? Вартувало цим воротам зарипіти, як всі дивним чином "втрачали" зір. Ніхто не бажав переходити дорогу Патрицію Попандопулусу. Покійному... Патрицію Попандопулусу. Але ж хто знав? 
І так... Лівий берег двоєдиного міста був пропитаний запахом гіркого диму та заглушений шумом багатьох дзвонів. Не було чутно жодного крику. А він був. З'явившись у повітрі, неподалік моста Єднання, Ганондорф та Ала ад-Дін впали у рівчак завалений метровим снігом.
Ала ад-Дін лежав горілиць та деякий час дивився на криваве небо, що кружляло перед його очима. Вигляд він мав ще гірший, ніж коли вперше скористався зачарованим коридором у підземеллі ЧМА. 
- Краще закрий очі, а те ще знудить.
Ганондорф з зусиллям підвівся та обмацав своє тіло.
- А що це ви р'обите? – поцікавився захарець зрештою вирішивши дослухатися до чарівника та зімкнути повіки.
- Це мій, так сказати, винахід. – задоволений отриманим результатом перевірки Ганондорф усміхнувся  – Експериментальний спосіб переміщення на невеликі відстані. До подібного потрібно звикнути. Спочатку, я випробовував знеявлення на мишах... виходило куди гірше. Зазвичай переносилася лише половина їх тіла.
- Як...д'обре... – Ала ад-Дін струснув зі свого одягу грони снігу та про всяк випадок перевірив себе на присутність усіх частин тіла – Здайет'сйа, у мене все на місці... Потрібно знайти килим.
- Не потрібно – буркнув старий – Он твій килим!
Описавши ефектне коло у повітрі, до них зістрибнув святий Ніколас з килимом на плечах.
- Хо-хо! Ніколи не бачив чогось подібного! Оце я розумію чари! – вигукнув розпашілий Ніколас передаючи килима захарцю – Нажаль, поки він не зможе літати, але не хвилюйся! Я знаю одного майстра, він зможе все виправити. 
Ала ад-Дін взяв килима на руки так ніжно як тільки міг, наче він був сплячим немовлям. Повними болю очима захарець пробігся по кількох дирках та чорних плямах від полум'я.
- Спр'авді? Він зможе літ'ати?
Усміхаючись Ніколас дружньо поплескав захарця по плечу.
- Хо! Твій килим буде як новий!
- Борода Мерріна! Та всім байдуже на цей дурний килим! Є більш нагальні проблеми... Подумаєш, шмат тканини! І чому ти не сказав, що ти чарівник!? – Ганондорф прикіпів неприязним поглядом в потилицю Ніколаса. Хоч в них й не було нагоди познайомитися ближче, однак він Ганондорфу вже не подобався. Ганондорфу взагалі мало хто подобався. Причиною для подібного могло бути будь-що. Якщо брати святого Ніколаса – Ганондорфа дратував його дурний сміх та голосна манера спілкування.
- Хо! Це було так давно, що я й сам інколи забуваю... – Ніколас розвів руками, замислено занурюючись у своє туманне минуле – Я був кимось іншим, але не пам'ятаю ким саме. Ти ж мене розумієш, чарівнику?
- Ти це на що натякаєш!? – схрестив руки на грудях Ганондорф – Я не настільки старий, щоб втрачати пам'ять! А що це за запах? 
Ганондорф кілька разів втянув ніздрями повітря та викривив вуста.
- Немов... підсмалили курку...
- Хо-хо – звучно розсміявся Ніколас показуючи на свою бороду – А я ж то думаю щось в тобі змінилося! 
- О-оо ні, моя гордість! Скільки років...все коту під хвіст! 
Ганондорф спробував схопитися за власну бороду, проте від неї залишилася сама лишень назва. Не потрібно було сперечатися зі мною, Ганондорфе. Ти сам заклався на власну бороду. Тепер отримуй.
- Хто це? Ви чули? – чародій поглянув на Ала ад-Діна, а затим й на Ніколаса. Кожен з них заперечно похитував головою. А святий і того поглядав на Ганондорфа зі співчуттям та розумінням – Знову цей голос... 
- Хох, це все вік, Ганондорфе – сумно підморгнув Ніколас – Це все вік...
- Що? Я не старий! А забудьте...напевно, знову почулося...
- І що ж нам теп'ер робити?
Захарець нервово поглянув на полум'я, що продовжувало поглинати лівий берег. Дракон через короткі проміжки часу роззирався довкола, ніби очікуючи їхньої появи.
- Мені зараз якось не думається...– всівся на мостову загорожу чарівник – Ти що не бачиш? Моя борода... 
- Але ж кіл'ка хвилин тому ви с'амі казали, що є важливі речі...
- А борода – не дурниця! – кинув на захарця повний здивування погляд Ганондорф погладжуючи фантомну бороду – Я досі відчуваю її, немов...вона ще поруч...
Ніколас не надав належної уваги трагедії Ганондорфа – це стало ще одною причиною чому чарівнику він не подобався. Замість того, щоб слухати святий Ніколас почав вистрелювати у повітря крижаними кульками, які злетівши у повітря миготіли яскравим сяйвом, після чого безслідно зникали.
- Хо-хо! Подивіться! Схоже, у нас буде підкріплення. Тепер то дракон отримає гідну відповідь!
- Ти...що це робиш? Припини! Вони нас побачать! Чи ще гірше...дракон.  – Ганондорф суворо поглянув на десяток плям високо у небі. Ті плями рухалися від міста, а потім зупинившись розверталися і рухалися в їх бік. І так по колу.
- У них пр'облеми?
- Твій товариш може бути правим. – погодився Ніколас – Потрібно їм допомогти.
- Вони нам не зовсім друзі! – відмахнувся від слів Ніколоса Ганондорф – І не потрібно їм допомагати! Все з їх мітлами добре... Просто Гьюґо не може зробити вибір. Він завжди був таким...
Далі ніхто нічого не промовив. Вони мовчки спостерігали за далекими цятками. Схоже, Гьюґо Маджер таки зробив свій вибір, бо ж тепер в цих цятках можна було розрізнити десять чарівників, котрі сиділи верхи на мітлах. Першим, зі стиханням дзвонів, приземлився Маджер. З виглядом напиндючиного індика Гьюґо зістрибнув на хрусткий сніг та закипаючи від люті став споглядати як палає двоєдине місто. Його уява неодмінно малювала велике рожен на якому крутився Ганондорф. Наступним поспішно приземлився старий Алґорт. Одразу після того, як Алґорт спромігся злізти з мітли, він потопав до Гьюґо Маджера та легенько пнув його під ребра.
- Ммм, скажи йому, що я не починатиму цю розмовну першим...
- Верховний чарівник каже...
- Та чув я що він каже! Запитай його...що він тут забув!?
Алґорт перемкнув свій погляд на Гьюґо. Надія, що той таки заговорить не справдилася.
- Ех... Ганондорф каже...
- Я чув! – задер подвійне підборіддя Маджер – Що за дитячі ігри, Алґорте? Ммм?
- Ви ж самі...
- Цить, Алґорте! Ммм, любчику, що ти тут робиш!? – запитав Гьюґо все ще віддаючи перевагу дракону, а не співрозмовнику. 
- Ти...крадеш мої питання? Це ж я перший запитав тебе!
Ганондорф був неспроможний дивитися на зверхній вираз пики Гьюґо, тому й сам відвернувся від нього та став вивчати крамницю побутових товарів "Рукожоп". Під вицвілою вивіскою був лозунг крамниці: Не можеш зробити сам? Рукожоп, купуй у нас!
- Ммм, ти випустив дракона, а тепер хочеш спокутувати свої гріхи? Це тобі не допоможе у суді, любчику! – Маджер не витримав і таки відірвав свій погляд від пожежі. 
- Не випускав я цього дурного дракона! – різко крутнувся на місці Ганондорф кидаючи на Верховну Семінарію вбивчий погляд.
Вуста Гьюґо Маджера судомно засіпалася від побаченого. Правицею, на якій був перстень Верховного чарівника, Маджер показово погладив бороду. 
- Ммм, дракон спалив тобі бороду!? Хах! Є таки справедливість на цьому Диску! Виглядаєш ще більш жалюгідно, ніж до цього. Та звикай у "Чорному розі" всі так виглядають.
- Др'акона випустив йа – зробив кілька кроків вперед Ала ад-Дін – Якщо когос' і судити...то мене.