Знеявлення

Небо над Еск-Борсоном налилося свинцем. З поміж посірілих хмар проглядався насичений червоний відтінок від налитого кров'ю сонцем. Воно ніби знало, ніби все бачило та готувалося до неминучого. Чи я вам уже казав, що всьому настає кінець? Всьому настає кінець! Навіть тому, що у порівнянні з людиною, здається безкінечністю. Невже боги хвилюються? Невже б'ють на сполох, а червоне сяйво – це їх пролита за людство кров? Звісно... ні. Доречі, у них все ще триває вечірка. Якщо не брати до уваги Арґоса та його альтруїзму, то як би це чудно не звучало, однак куди більше за долю людства (але більшою мірою свою, гаразд, переважно свою) хвилювалися – Війна, Голод, Чума та Вахк, котрий почасти знущався з людей для своєї втіхи. Сама ж Війна нарешті зрозумівши, що від життя фігурок може залежати також і її існування, більше не бажала їх смерті. Правда, тільки на час гри. Тепер від смертних залежало життя богів. Чергова іронія життя. Але давайте повернемося до більш приземлених справ та знову поглянемо догори. У небо. Там коїлась раніше небачена дивина. І я не про червоний відтінок небокраю. Крижана ковзанка висіла просто у повітрі. Більше того, вона продовжувала тягнутися в бік дракона, а верхи ковзав святий Ніколас. Його очі палали спогадами юності. Коли це було востаннє? Кілька століть тому? Напевно, бо він пам'ятає, що раніше був куди вправнішим. А ще святий Ніколас збагнув, що не пам'ятає свого минулого так, як мав би пам'ятати. Дивно згадувати, що робив, але не пам'ятати ким був. І взагалі, чи до цього він згадував, що робив раніше?                                           - Неважливо! – насупився святий – Важливо інше! 
Ніколас перевів погляд з ковзанки на килим. Ганондорф з Ала ад-Діном вже були досить близько, коли раптом зайнятий трапезою дракон їх помітив. Був єдиний шанс встигнути, і він Ніколосу не те, щоб не подобався... Скоріше, раніше він був куди стрункішим, ніж зараз. А це могло стати проблемою.                                                 - Хо! Сподіваюсь я пролізу – щосили втягнувши черево, Ніколас викреслив у повітрі крижане віконце та стрибнув у нього. 

План спрацював, але так сказати...на половинку. Святий Ніколас звисав головою донизу за кілька сотень метрів від ніг, котрі безпомічно термосили* повітря.
– Охо-хо, я застряг. – видихнув Ніколас і віконце дещо затріщало.

                                             *

Якщо можна так сказати, килим підкрадався до Вічновогника все ближче і ближче. Дракон був зайнятий поїданням невеликої дрогерії* з прилеглою коморою набитою всіма можливими лікарськими травами. Уже за метрів так десять наші герої знатно спітніли. Жар, який випромінював дракон був настільки сильним, що Ала ад-Дін був змушений розхристати свого кожуха. Хто, хто, а він жив під палючим сонцем Захарії, ходив по розпеченому піску босоніж. Захарець був звиклим до подібного, проте навіть він здивувався такій спеці. Там де стояв дракон не існувало і натяку на зиму, сама випалена земля. Важливо не забувати і про інший нюанс. Він займав далеко не останн місце у такому рясному упріванні наших героїв. Напруга! Позаяк їх життя висіли на волосині, особливо це стало зрозуміло після того, як Вічновогник обдав вогнем усю вулицю. Ви бачили як горить сніг? Так ось, він горів. Горіло все, а що не горіло то плавилося.
- Ще б трішечки ближче... – ледь чутно пробелькотів Ганондорф, не звертаючи уваги на піт, що рікою стікав з його обличчя – Таке закляття потребую мінімальної відстані. Воно відверне його увагу, поки ми запихатимемо цього дурного дракона назад до лампи.  
- А в'оно спрацюйе? – з легкою недовірою поцікавився Ала ад-Дін.
- Мусить. – якось уникаючи погляду захарця відповів чародій – Головне не створити зайвого...зайвого...шу...шу...
- В'ам погано?
Ала ад-Дін витріщився на перекошене обличчя Ганондорфа. Від внутрішньої боротьби у старого почали сльозитись очі. Ось-ось повинно було статися неминуче, але чарівник затис ніс і все минуло.
- Хух, ледь не... АПЧХУ!
Все стихло. Далекий, тривожний гомін птахів, крики людей та гавкіт зляканих собак. Перестали скрипіти флюгера. Виходить, стих і подув слабкого вітерцю. Задоволення муркотіння дракона також стихло.
Вічновогник ліниво підвів голову та примруживши очі дмухнув вогнем на невеличку точку у небі, немов то була звичайна настирлива муха.
- τοῖχος – вигукнув Ганондорф якимось геть іншим голосом, більше об'ємним та потойбічним. Ще до того, як їх спепелив би вогонь, перед ними виросла ефірна стіна. Розростаючись вона затремтіла від чергового подиху Вічновогника, проте продовжила замикати купол.
- Алладіне, лампа! Я зараз зроблю отвір у стіні, а ти мусиш попасти лампою у дракона. З його розмірами це не важко. Готовий!?
- Т'ак... – Ала ад-Дін взяв до рук лампу та приготувався до кидка всього життя.
- Дава-ай!
Захарець видихнув та жбурнув лампою у невеличкий отвір. Трішки зачепивши купол, лампа таки потрапила досередини та зникла у вируючому полум'ї, а потім щось звучно бахнуло. Вогонь зник.
Ганондорф, що тримався з останніх сил повалився на килим.
- Ми зробили це! Я герой! Тобто...ми герої!
- Йа так не думайу...
- Що ти таке...
Тремтячи від витрачених сил, старий поглянув донизу. Вічновогник й сам не вірив своєму щастю. Його переляк зник так само раптово, як і з'явився. Єдине чого він боявся – лампи. Лампи в якій він просидів століттями. Лампа-в'язниця Арґоса – тепер порожній звук... Вона зламалася.
- Ну *******, просто *******
Гадаю, вам не потрібно знати всіх слів, щоб зрозуміти цю ситуацію. Просто уявіть, що ви вдарились мізинцем ноги об підступну ніжку стола.         
Пронизливий рик вчергове сколихнув двоєдине місто. Червоні очиська Вічновогника спалахнули вогнем. Пласка пика з гострющими зубами видовжилася. З голови почали рости ряди ріг, які спускалися вниз по спині і аж до довгого полум'яного хвоста. А сам Вічновогник не лише збільшився в розмірах до вражаючих тринадцяти метрів, а й відростив чималі крила, яких не мав до цього. Весь Еск-Борсон став для нього великим іграшковим майданчиком.
- Ч'удово, можливо, він вирішит' полетіти гет'?
- Я радий, що ти позитивно міркуєш, Алладіне, але боюся...спочатку він спопелить тут все, а вже потім полетить далі. Краще нам відступити.
- Тут в'ажко посперечатисйа. Килиме, ВОУ!
Ала ад-Дін вчасно смикнув килим догори чим уникнув смертоносного хвоста дракона. Чи лише відтермінував неминуче, бо ж кілька жаринок таки дісталися низу килама і той одразу задимів. Спроба килима потушити самого себе закінчилася надто передбачувано. Ганондорф та Ала ад-Дін були скинуті, а сам килим кинувся на зустріч ратівному снігу, більше не бажаючи приймати участь у сумнівних витівках господаря. Пролетівши всього кілька метрів наших героїв підхопила крижана доріжка та уникаючи Вічновогника кудись їх понесла.
- Мій к'илим! 
- Клятий килим! – завопив Ганондорф міцно тримаючи костур.
Кілька разів Ганондорфа рятував вітерець, котрий дуже підозріло відштовхував його від країв. А ось Ала ад-Дін почувався досить впевнено і якби не Вічновогник, що намагався їх вбити, то отримав би від такої подорожі неабияке задоволення.
- Як ці чари називают'сйа? – запитав захарець позираючи на дракона, який все намагався влучити по них вогняним подихом з пащеки.
- А мені звідки знати!? Це не мої чари! Я нічого не робив! – з жахом прохрипів старий навіть і не думаючи дивитись кудись інакше, окрім як не на власні ноги – Я взагалі нічого не роблю, лише надіюсь на безболісну смерть...
Тим часом доріжка почала різко підніматися вгору, саме тоді Ала ад-Дін побачив святого Нікалоса. Висолопивши* язика він продовжував вибудовувавати костуром ковзанку. 
- Це що святий Нікал'янсон? Он там в небі, висит' догори ногами! О-о, а ніг...здаєт'сйа, в н'ого нема, але йе костур, він що...
- Чарівник, ага, схоже на те. Здуватус! – з особливою насолодою вигукнув Ганондорф. Закляття у формі чималої голки з блискавичною швидкістю влучило у Нікалоса. Почувся тихий писк та звук схожий на пробиту кульку. Далі, кілька разів смикнувшись Ніколас таки протиснувся крізь віконце та полетів донизу.
- Хо-хо, Дя-якуююю! – ще встиг вигукнути святий Ніколас перед тим, як зникнути з її поля зору.
- Дякую? Агов! А ми!? – Ганондорф з острахом глянув на крутий трамплін у кінці – Ми ж без килима!
За кілька секунд Ганондорф злетів у повітря, а за ним і Ала ад-Дін. Описавши дугу, вони почали падати на шпичасті дахи Еск-Борсона.
- Алладіне, дай руку, швидше!
- Не дістайу – завертівся у повітрі захарець, а наступної миті йому в чоло прилетів костур.
- Тримайся міцно!
Ала ад-Діна рвучко приплюснуло до Ганондорфа і швидко закрутило, а потім...їх настигнула вогняна завіса...зачувся звучний ляскіт вітру... Лютий рик Вічновогника стих. Їх нігде не було. Дракон був розлючений. Ще зо хвилину він палитиме те місце вогнем, шмагатиме порожнечу хвостом. Триматиме надію того, що якимось чином це їх поверне.