Гряде КІНЕЦЬ!

- Ти хочеш битися зі мною? – посміхнувся Зандстру – Краще послухай мою історію.
- Стій де стоїш! – гаркнув Ганондорф погрожуючи Біскупу костуром – Мене твої історії не цікавлять. Та і бути розчавленим твоєю дупою...таке собі задоволення.
Обличчя Зандстру набуло скорботного вигляду, але вартувало йому знову заговорити, як удавана скорбота зникла. Повільна, монотонна вимова цупила енергію, притупляла чуття.
- Це лише прикрий випадок. Він сам обрав свій шлях.Ти можеш зробити кращий вибір...
- І що ти пропонуєш? – з недовірою поцікавився Ганондорф, бо угода з такою людиною не поступалася угоді з дияволом – Просто...нам піти?
- Нам? – зареготав Біскуп притримуючи своє здоровенне черево –Відколи це чарівника хвилює інше життя? Але так, можеш просто піти. Це твій другий шанс. Так і бути, можеш забрати безхатька та мавпу. 
А він? – брикнув ногою старий тіло захарця, котрий непогано так влетів у полицю з трофеями.
- А він залишиться тут. Мені потрібне його золото. Чи ти гадаєш, що я взагалі не знаю новин? Я не живу у чарівній вежі. Я не цураюсь людей. Я куди ближчий до них, бо ж в цьому сенс мого життя. 
- Боюсь, золота він більше немає. Так сказати, він подарував його місту...як і решту своїх речей. Якщо коротко, мішок розірвало, а вміст розвіяло Еск-Борсоном.
Біскупом затрясло, він був схожий на сніжну гору, котрую має зійти лавина.
- Не може бути... – кинувся він до вікна – ...якщо ти мене обдурив, то...
Зандстру затнувся, він стояв біля розтрощеного вікна та вивчав двоєдине місто. Ганондорфа здивувала така простенька помилка Біскупа. Стояти спиною до чарівника – самогубство.
- Навряд ти щось побачиш о такій погоді.
- А мені і не потрібно... – таємничо повів Зандстру простягаючи вперед руку –... мені про все розкажуть боги... Точніше...покажуть.
Біскуп повернувся обличчям до старого все ще вивчаючи шматочок мішка на власній долоні. – Люди проходять перевірку божу. Я чую крики, що губляться у хуртовині. У місті зараз небезпечно. Люди так і не почули мене, їх осліпило сяйво золотих монет.
- Але ж ти й сам полюбляєш золото. – дошкульно підкреслив Ганондорф – можливо, варто починати зміни з самого себе, а не вимагати від інших того, чому й сам не можеш противитись.
- Мене не буде повчати така почвара. – скриплячи зубами відповів почервонілий від люті Біскуп – Чужак дістане мені ще захарського золота. Я це проконтролюю. Для моїх цілей потрібно багато золота, дуже багато.
Ганондорф глибоко вдихнув, як було робив завжди, коли не залишалося іншого вибору, окрім як вдатися до чар. Зараз Біскуп скидався на велику червону кульку, що лусне від найніжнішого дотику. Тому чародій зовсім не хвилювався за своє майбутнє.
- Ну-у, ти не залишаєш мені іншого вибору. Я зупиню тебе силою. Краще подумай. Що ти можеш протиставити чарівнику? І мені б не хотілося мати проблеми через нанесену шкоду Біскупу, а ще, скоріш за все, на мене повісять вбивство Патриція. Тож...давай просто розійдемося. Патрицій нікому не подобався, а я всеодно хотів покинути місто. То як?
Біскуп звучно розсміявся та з викликом поглянув на Ганондорфа.
- Ти не зможеш. Спочатку послухай мою історію, а вже потім вирішуй. Здатися – найкращий для тебе вихід.
- Схоже, ти також читав ті брехливі листівки Гьюґо. Так ось! Я могутній чарівник і...і взагалі не буду тобі нічого пояснювати. Лапизав'язаки! – скоромовкою вигукнув Ганондорф і з костура вилитіло кілька мотузок. Їх політ перервала книжкова шафа, яка чомусь вирішила впасти та врятувати Зандстру.
- Я б таки радив послухати мою історію.
- Двічі не пощастить. Лапизав'язаки!
Цього разу шлях перервав здоровенний шматок стелі, який просто так відвалився та гепнувся перед Зандстру.
- А ось це вже дивно, – запитально шморгнув носом Ганондорф – що там за історія? 
- Пізно – тільки й мовив Біскуп та продовжив свій повільний наступ.
- Що ж...– нахмурився старий – нехай буде по твоєму.
Тепер з костура вилетів червоний струмінь, і ось він таки влучив у ціль, однак відрекошетив від масивно хреста на грудях та повернувся до Ганондорфа. 
- Потрібно було послухати мою історію, – переможно поглянув на непритомного чародія Зандстру – потрібно було...
*Бах, бах, бабах!*
Залунала серія пронизливих вибухів. Зандстру одразу ж перемкнувся, здивований погляд був направлений у вікно, котре виходило на лівобережжя Еск-Борсона. Він був здивований з двух причин. Перша – це пожежа на складі з річним записом феєрверків. Друге – це хуртовина, а точніше її відсутність. Падав пухкий сніжок, але тепер можна було проглянути все двоєдине місто. Феєрверки детонували, злітали у повітря, засипали дахи будівель вогняним дощем. Біскуп підійшов ще ближче. Тепер він міг бачити справжню сутність цього гнилого міста. Нині вулиці Еск-Борсона, домівки...та й взагалі усе... Було усипано тисячами подарунків. Тут, на правому березі міста, люди все ще билися за золото та найкращі подарунки, натомість на лівобережжі росла паніка. Люди рятувалися, намагалися забрати з собою як можна більше цінних речей. 
Навіть коли Біскуп почув слабкий голос, котрий вигукнув: Вп'еред, килиме! Навіть тоді він не ворухнувся.
- Що це все означає, Боже? А-а! Я знаю...це моє випробування. Останнє випробування перед чимось більшим, ніж я...                                       Біскуп Зандстру усміхнувся звичною для нього усмішкою божевільного. Він часто усміхався, так велять боги! Сум на широкому обличчі замінив такий самий божевільний апломб*. Це те чого він так очікував. Шанс стати месією. Спасителем Пласкої Землі. Рик, що пронизав усе двоєдине місто, а затим і зітканий з фіолетового вогню дракон, геть не збентежили Зандстру. Ще хвилину він стоятиме та споглядатиме на дракона, як той щасливо видихає полум'я з вогняної пащеки, а потім попрямує на зустріч долі.

                                           *
Ось ми і повернулися до початку нашої історії. І витратили лише кілька секунд. Магія Часу. Моя магія. Настав час істини. Смерть весело крокує до палаючого міста. Чорний кіт, яким виявився Салем, також повертається до міста. Чому він не привітався зі Смертю, який винен тому душу Говарда Філіпса? В диявола виник план. Це було куди важливіше за душу чи будь-що інше. Це було чимось особистим...і його ніхто не завадить! Ані смерть, ані чарівники. А чим зайнятий головний наглядач за Диском у такий відповідальний момент? Зараз дізнаємось...
- Я його зараз вб'ю! 
- Немає потреби, – взявся заспокоювати Війну Арґос – кожен з вас важлива частина. Гра має тривати.
- Чхати я хотіла! – ревнула Війна та заходилася вистукувати пальцями по столу – Гра мене не веселить! Знову безглузда перешкода...якийсь вітерець! Що це за перешкода!? Де метеори, де цунамі!? Ми ніяк не можемо вбити цих нікчем. А наші фігурки навіть не герої! На відміну від Вахка, у нього справжній святий!
- Сенс гри в іншому, Війно, скільки можна повторювати тобі одне й теж саме? – вже ледь тримав себе у руках Вахк – Ніхто не оцінив мого сюрпризу, мого маленького жарту! Більше того, я використав спеціальну карту, щоб Вічновогник дістався складів...все для вас...Вам мусило бути весело! А щодо святого Ніколаса... Арґосе, Діон ж казав, що людина, хоч і свята, не зможе створити такого...
- Серйозно!? – схопила Війна Вахка за тогу – Ти вирішив, що Вічновогник – гарний жарт!? Навіщо мені світ без війн...без мене самої? Це ж треба... Випустити передвісника кінця...
- Ми недооцінюємо людей, Вахке, а ось хтось переоцінив... Навіщо ти "помітив" того шарлатана? Який з нього обраний? З усіх можливих людей...ти обрав найгірший варіант. В цьому весь ти. Це погано закінчиться, тут і мною бути не потрібно, щоб зрозуміти це. Якщо надати людині, особливо такій...
- Так, так, – не забажав дослухати Вахк – це зрозуміло. Типу...ти завжди правий, а я ні. Ага. Мене більше цікавить інше. Я щось пропустив? Чому маленький вогник став драконом? Коли ти зносив людям вогонь, то не казав, що це дракон! Тоді б я не жартував з ним.
- То це я винуватець...? – це було чимось середнім між запитанням та твердженням і сам Арґос це відчув – Так, він був створений мною, я його подарував людям, але перший магічний викид змінив його. Я мав би це передбачити... Знаєш, ти правий, Вахке. Вперше у житті...ти правий... Гаразд, грайте у гру і пам'ятайте! Не думайте якось завадити дияволу, він мусить зробити свою роботу.
Чума та Голод, котрі весь цей час мовчки спостерігали за всім цим, нарешті заговорили.
- Нехай станеться те, що має статися – з сумом промовив Чума.
- Ми маємо робити свою роботу, але й не заважати іншим – прошурхотів Голод вперше у житті беручи канапку та обережно куштуючи її – Я щоб знав...якби я знав... Вахке, в тебе є ще їжа?
Та перш, ніж вражений Вахк встиг щось сказати (що там говорити, всі були вражені такою неочікуваною поведінкою Голода) Голод докинув:
- А що там робить Смерть? 
Всі поглянули на ілюзію Диска. Двоєдиним містом завзято крокував Жнець.
- Що він задумав? – обурився Вахк і його очі замиготіли кольорами.
- Вахке, не думав, що колись попрошу тебе про таке... Не дай випадку чи Смерті убити чарівника. – Арґос скоса глянув на Війну та тихо додав – І Війні також.
- Ти хоч, щоб я порушив правила гри? – ледь усміхнувся Вахк насолоджуючись моментом – А-а, так, звісно, ти не любиш це слово. Не порушив, а обійшов. Не потрібно просити двічі, брате. Ви ж не будете проти, друзі? Ви...ніби зобов'язані тримати нейтралітет, але яка вам різниця чи тримають його інші?