Колишній товариш — ліпший ворог

- Це недобре, хоча...
- Ук, у-ук.
- Гет' не смішно, Апу. Як т'аке могло статисйа?
- Ну-у, у мене є одна здогадка. – обережно повів Ганондорф прокручуючи в голові недавні події – Я хотів використати одне прокляття на Люципері, але не вийшло. Гадаю, вся справа у дурному договорі. Я точно робив все правильно...виходить, прокляття було змушене шукати іншу ціль. А так, як Трей був єдиною людиною в цьому приміщенні, на нього це прокляття і перейшло.
- Звучит' дуже пог'ано...
- І не тільки звучить...
Зазвичай вічно сердитий вираз обличчя Ганондорфа дещо змінився. Було помітно, його мучили сумніви.  Дивлячись на мерзотну блідо-зелену жабу, яка сиділа на дорожній мантії Трея, чарівник відчував приправлене неспокоєм задоволення. 
За накладення прокляття, особливо на члена Вищої семінарії, йому загрожує довічне ув'язнення у найжахливіший в'язниці всього Альбіона — Чорному різі. 
"Але ж ніхто про це не дізнається?"
Намагався запевнити себе Ганондорф.
Що я можу сказати... Ганондорф знає як діяти в подібних ситуаціях.
- Кв-ва.
- І що з ним т'епер робити? З'алишимо тут?
- Ти здурів? –бриснув слиною старий – заберемо жабу з собою.
- Тобто...Трейа?
- Ага, Трея. – неохоче погодився чародій – Знайду для нього нову домівку.
- Домівку? Йа думав, що ви хочете його розч'арувати.
- Ну-у, так, звісно... Не на болото ж його нести – якось дивно реготнув Ганондорф і поспішно відвернувся.
- Трейа потрібно якос' перенести... Я б міг запропонувати знайти щос' у... – з сумом захарець поглянув на мішок, що мав куди гірший вигляд, ніж зазвичай – ...але...боюс' він це не переживе...
- Пусте. – Ганондорф стягнув свого гостроверхого капелюха та накинув його на жабу – Понесу його в капелюсі. З відси він точно не втече.
- Трей там не задихнет'сйа?
- Що ти! Ні-і! Жаби...вони...вони... жаби. Гаразд, потрібно забиратися. Будь-якого моменту про нас можуть...
- Він там! – раптом долинув до них далекий, ледь чутний голос – Все, йому кінець! 
- Алладіне, нас викрили. Де твій плащ?
- Плащ? Він дес' тут...у ц'ому приміщенні.
- Ти загубив плащ? Добре хоч килим є. Він ж є? 
Ала ад-Дін здригнувся, ніби щойно згадав про щось дуже важливе.
- Ну-у...чудово, нам кінець...
- Килиме, килиме? – закрутився Ала ад-Дін на місці – Я гет' забув, нас підбив трол'...і-і... Апу, ти не бачив килима?
- Уу-к.
- Потрібно знайди його, Апу. Ганондорфе, д'опоможете нам...що це ви робите?
- Збираюся спалити одяг Трея – відповів Ганондорф, наче це було чимось цілком очевидним – а ти, будь ласкавий... сховай його костур до мішка.
- Але ж...килим...т'ай мішок, він...
- Алладіне, від цього залежить моє життя. Тобі начхати на життя невинної людини?
- Ні...– маркітно* відповів Ала ад-Дін обережно беручи костура до рук – А він в'ажкий.
- Тихо, чуєш?
- Алґорте, швидше перебирай ногами! Ми вже близько!
- Схоже, він веде з собою всю семінарію? Хуткіше, Алладіне.
Ганондорф в останнє глянув на дорожню мантію та нахилив над нею свого костура. Кілька жаринок посипалися на цупку, темну тканину. Та спалахнула, випускаючи хмари їдкого, чорного диму.
- Ук, У-уук.
- У н'ас проблеми – замаячив перед очима захарець – Апу к'аже, що килим з'авалило.
- Чому подібне вічно стається саме зі мною? – знітився Ганондорф – Вивільніть його, лишень...тихо, без зайвого шуму...
- А ви? 
- Я щось вигадаю... Все, вони тут, ховайся...
- Костури напоготові! – заволав низенький, трішки тлустий* чарівник з куцим носом – Ага, ось ти і попався, любчику! Тобі кінець! Ясненько!?
Цим чарівником був ніхто інший, як Гьюґо Маджер — Верховний чарівник ХІІ рівня. На ньому була одягнена святкова мантія бузкового кольору з яскравими оленями. Можу вас запевнити, через відсутність волосся на голові і густу руду бороду він скидався на завеликого гнома. Так вважали всі, проте не всі можуть сказати подібне людині, котра наділена чималою силою та владою. А ще Ганондорф був старшим за Гьюґо на цілісінький день! Це, як і розмір носа, ставало для них неабиякою темою для дискусій. Позаду нього все з'являлися інші чарівники. Один за одним їм перехоплювало подих від побаченого, а старого Алґорта й взагалі довелося підтримувати під руки.
- Це не те, що ви подумали. – гарячково пробубнів Ганондорф.
-О-о, Меррін! – сполотнів Гьюґо – Що тут сталося, м-мм? Що ти зробив зі сховищем, Ганондорфе!? Звідки тут троль? І що це горить?
- Це... Е-мм, Знаєте, це може здатися великою проблемою, але якщо все розібрати по черзі...
- По черзі!? – різко затрусило Маджером, а обличчя налилося кров'ю – Крім цього ти напав на кількох чарівників. Ми знайшли їх, любчику. Зараз вони у  лазареті академії. Це твій  кінець, довгоносе неподобство!
Ганондорф ущипнув себе, наступив на стопу та прикусив губу. Навіщо він це робив? Він щосили намагався стримати себе від фатальної помилки.
- Нормальний у мене ніс! Ніс справжнього чарівника! Це у тебе якесь неподобство. Не ніс, а картоплинка!
- Що-о!?
- Обережно! – перебив їх суперечку косоокий чарівник на ім'я Клетус – В його капелюсі щось рухалося!
- М-мм, любчику, що там в тебе? – вказав Гьюґо на гостроверхий капелюх, котрий Ганондорф нервово стискав у правиці – І де інший!? Я знаю, вас було двоє!
- Там жабка. І що за інший? Я тут один.
- Не жартуй зі мною, любчику! Повільно поклади капелюх та костур на підлогу. А ви... – тицьнув коротким пальцем Маджер на кількох чарівників – ...огляньте приміщення. Ей! Я сказав повільно, Ганондорфе! М-мм, ось так, а тепер крок назад. Гострозіре, поглянь, що там.
- Чому я?
- А хто з нас в окулярах?
- Як це пов'язано?
- Нумо – підштовхнув Гьюґо Гострозіра костуром – я пообіцяв, що допоможу тобі з новими матеріалами? Пообіцяв. Пообіцяв тобі кількох помічників? Пообіцяв. Можеш і сходити, так сказати... висловити мені вдячність, любчику. Як не як, а хто з нас Верховний чарівник? Можу все і відмінити... М-мм, Ясненько?
- Ні, ні...я гляну!
Спроквола Гострозір рушив вперед. Погляд його вирячених очей був направлений на гостроверхий капелюх. Тканина капелюха здіймалася та опадала, а уява з кожною секундою малювала все жахкіші видива.
Гострозір зупинився в кроці від капелюха, глибоко вдихнув та тицьнув того ногою, судомно забираючи її назад.
- Кв-ва.
- Звичайна жаба? М-мм, та це якась пастка – піддав сумнівам результати перевірки Маджер – я його добре знаю! 
- Так, ви ж були ліпшими друзями. – прозвучав до болю хрипкий голос Алґорта – в академічні роки завжди ходили разом. На моїх заняття сиділи за однією партою і... 
- Ми? – нервово верескнув Гьюґо – Ніколи! Я одразу зрозумів ким він був! Просто хотів вивести його на чисту воду... Ясненько вам усім?! 
- Гьюґо... – тепер пильний погляд Гострозіра був зосереджений на полум'ї – здається, це була мантія Трея... Та ні, це точно його мантія.
- Де Трей, м-мм? Де майстер з Місячного Ока, м-мм? Говори, Ганондорфе!
- Тут нікого нема. Ні мавпи, ні будь-кого іншого.
- Ага! – переможно усміхнувся Маджер – Ось ти і попався, любчику. Я не говорив, що майстер мавпа! 
- Краще гляньте на це – кивнув Клетус на жабу – вона хоче щось сказати.
- М-мм, був би тут Трей... Один він розмовляє з істотами. Х-мм, тільки зараз зрозумів який він унікальний чарівник... Ганондорфе, негайно говори де сховав його зв'язане тіло, а головне... Навіщо ти його роздягнув? Інших ти не роздягав... Це якось пов'язано з його хворобливою залежністю від "брудних" зачарувань? 
- Не потрібно його шукати – заскоромовив Гострозір – я знаю де він.
- І де ж? – здивовано роззирнувся Маджер.
- Ось, просто перед вами. Ця жаба і є Треєм. Бачите цю пляму? Точно таку ж мав Трей.
- Використай костур! – випнув щелепу Гьюґо – перевір!
Гострозір торкнувся кінчиком костура слизької шкіри. Кілька секунд костур думав, вирішуючи чи справді ця бридка жаба могла бути чарівником. Зрештою, чарівний костур мигнув, таким чином виносячи схвальний вердикт.
- Ук, ук!
- Он і ваш майстер... – випалив Гострозір марно намагаючись стримати тремтіння нижньої губи – що задоволений собою? Зіпсував мені Різдво!
З-за поваленого стелажа показався Апу. Мавпа тримав руки високо над головою та нерішуче рухався в бік Маджера. 
- Спокійно, опустіть посохи, любчики! – владно звелів Гьюґо – Це представник Місячного Ока. 
- Його потрібно також перевірити, я вам кажу!
- Ну все, все. Спокійно, Гострозіре. Робиш з мухи слона. Тільки й хочеш уваги до себе.
- Я? – Вирячився Гострозір – ви зробили трагедію зі шматка сосиски, що впала з тарелі, а мою проблему називаєте...приверненням уваги?
- Так, звісно. Саме так і є, хіба не так друзі? М-мм, друзі? Не чую! – з притиском процідив Маджер позираючи на чарівників, які швидко закивали головами.
- Так...
- Звісно...
- Само собою зрозуміло...
- Беззаперечно...
- Бачиш? Та давайте не будемо сперечатися перед представником Місячного Ока – Маджер натягнуто усміхнувся та простягнув руку на зустріч Апу – Гьюґо Маджер — Верховний чарівник ЧМА. Радий вітати вас у нашій чудовій академії, надіюсь, що ми зможемо залагодити цей... негаразд? Такого більше не станеться, обіцяю.
- Ук – Апу схопився за руку Маджера та щосили потряс нею.
- Просто чудово! Ох, сильні у вас...лапи...руки? Кінцівки! То, я правильно розумію хід подій? Ви застали Ганондорфа тут...почалася сутичка, він прокляв Трея, а ви сховалися?
- Ук, у-ук ук. – закивав Апу.
- Га!? –майже ошалів Ганондорф, але вчасно побачив дурнуваті спроби Апу підморгнути –А-аа, он як... Брехня! Це мавпа наклала прокляття на бідолашного Трея! Місячне Око направило її з завданням. Їм потрібне було дзеркальце Ліклайдера та я мавпі завадив! Так все і було! Правда...його все таки викрав диявол. А ще Вічновогник вибрався на волю, але і це не моїх рук справа...
- Гьюґо, дзеркальця справді нема!
- І ліхтаря також!
Оманливо добре обличчя Гьюґо спотворила гримаса незнаної людству люті.
- Яка нікчемна історія! Гадаєш, я повіру? Думаєш...я не нічого не бачу? Ви спільники, які щось не поділили, а тепер кожен намагається вибратися мокрим з вогню.                                           - Сухим з води.                                                                   -Та яка різниця, Гострозіре!? Він працює на Місячне Око! Навіть я повірите не можу, любчики... Жалюгідно! Потрібно було одразу позбутися тебе, Ганондорфе... Вирішимо все тут і зараз. Та поки – Гьюґо різко гепнув костуром Апу по голові, і той застиг. Самі лише очі перелякано забігали довкола шукаючи допомоги – Решту на потім, спочатку солодке. М-мм, хто знає, можливо, коли я врятую місто від нікчемного вогника і стану новим Патрицієм, то прийду до тебе у Чорний ріг та подякую за надану тобою чудову нагоду проявити себе.
- Я не працюю на Місячне Око! Ти не хочеш слухати...у нас куча невідкладних проблем, а ти вимагаєш дуелі? Я знесилений, Гьюґо. Вулицями Еск-Борсона ходить диявол з дверима до всіх вимірів, а ще Вічновогник, який є одним з провісників кінця світу.
- П-фф, не віру жодному твоєму слову! І мені якось байдуже, любчику! Я також знесилений, знаєш скільки індички я з'їв?
- Ти чуєш мене? Диску загрожує знищення!
- Ніхто не рівня чарівникам, Ганондорфе. Чи ти це так і не зрозумів? М-мм? Ми могли б знищити всіх богів! Та проблема, їх однак неіснує, як і диявола... Дзеркальце у тебе, і ти мені його повернеш, любчику... Бери костур і захищайся. Нехай у всіх зникнуть сумніви! Нехай всі зрозуміють, ти не можеш бути Верховним чарівником! Я кращий! Я... Ти вирішив начаклувати туман? Хочеш втекти? Хах, смішно! Бачите, м-мм? Він боїться мене, боїться!
- Я навіть костура ще не підняв. – весело усміхнувся Ганондорф крізь туман, який за мить став густим, непроглядний мороком, стіною між Ганондорфом та іншими чарівниками. – І запам'ятай, солодке краще залишати на останок, гноме!
- Розвіяти туман! – ревнув Маджер – замкнути двері!
За лічені секунди  почалася справжня метушня. Мови про те, щоб замкнути двері вже не було.
Всі представники Вищої семінарії намагалися розсіяти туман, але куди? Вони були у приміщенні, а сам він все ліз і ліз, клубився навколо чарівників. Ганондорф, що встиг сховатися чи то за троля, чи то за щось інше, щосили подумав про костур і той влетів точнісінько в його простягнуту долоню. Наступної миті він відчув як щось промайнуло повз нього, а потім хтось схопив його за руку і він опинився на килимі. 
- Мій капелюх! – пролунав повний болю крик Ганондорфа – тільки не знову!