Бігмі

Перед Ганондорфом стояв майже двометровий Салем. Щоправда, від Салема залишилося не так і багато. Раніше мила котяча мордочка, перетворилася на жахку пику. З широкого чола створіння стирчали довжелезні роги. Велике, гостре підборіддя увінчувала заплетена козлина борідка. Незмінними залишалися жовті очиська та хвіст, яким запросто можна було проткнути свинячу тушу. Колір почвара мала також чорний, але це було ані хутро, ані шкіра. Його тіло оповивала сама ніч. Найтемніша з усіх можливих. Скоріш за все, "шкіра" була наділена магічними властивостями. Саме до подібного висновку прийшов Ганондорф. Справа в тім, що ця "шкіра" дивним чином змінювала свій відтінок, зливаючись з освітленням у приміщенні. Чарівник швидко зрозумів як з цим боротися. Щоразу, коли від монстра залишалися самі жовті вогники, старий струшував головою.
- Хто ти? – запитав чародій тримаючи напоготові пульсуючий костур.
- Яу Салем Люциперійський з царрства Фатала. – відповіла потвора демонструючи свої кігті-кинжали – але можеш називвати мене...Люципер, просто Люципер.
Разом із зовнішністю, змінився й голос. Низький, з металевим скреготом. Важко було вигадати більш підходящу тональність, яка пасував би його подобі більше.
- Ти диявол? – сам тому не вірячи поцікавився старий – Як ти потрапив на Диск?
- Так – кивнув Люципер оголивши оскал довгих та гострих зубів, серед яких Ганондорф помітив один, що був трішки надщерблений – Черрез дзеркальце. Ліклайдер створрив дещо більше, ніж хотів, більшше і жахливвіше. Він створрив двері між світами. Під час потужжного магічного викиду його засммоктало до царства Фатала, а я у свою чергу уввійшов до вашого світу.
- То ці двері...вони між моїм і твоїм світами?
- Більше, між усімма світами. Між усімма галактиками. Ти ж чув про теорію мультивсесвіту?
- О-о, ні! Тільки не це лайно! Зажди хвилинку...ти хочеш сказати, що боги існують? – пирснув слиною Ганондорф – це ж казочки, які церква використовує для комерції.
- Зввісно існують, я й сам був порруч з ними. Був янголом, а потім мене заккинули до царрства Фатала... Опусти сввого костура, Ганондорфе. Ти не зможеш поверрнути дзеркальце силою. Краще йди, бери приклад з далеких гостей.
Чарівник гарячково оглянувся в пошуках Ала ад-Діна та його мавпи. 
- Вони втеккли – ніби читаючи думки докинув диявол – наввіть не намагайся протистояти мені. Я рівний Смерті! А хто тти? Ти людина, хоч і незввичайна. Ти посудина з пллоті і кррові. Посудина наповвнена силою, силою, яку вви не повинні були отрримати...
- Та коли ти закриєш свого рота? Надто багато патякаєш.
Ганондорф переповнений впевненістю викреслив у повітрі якусь фігуру, а потім направив костур на Люципера.
- Ох! – зніяковів чародій – здається, зробив помилку при кресленні фігури...сам розумієш, практика завжди важлива... Зажди, я спробую ще раз...
Люципер посміхнувся та всівся біля дзеркальця на підлозі – Як успіхи? Зннову не ввийшло, Ганондорфе? Я ж казав, договвір — є договвір. Тобою керрує прагнення поверрнути дзеркальце, а це поррушує його.
- Знай, я не боюся. Навіть не думай, що я випущу тебе звідси!
- Яу знаю, але спррава в тім, що я тебе таккож не боюся, і на ввідміну від тебе, я можу тебе зннищити. 
- Спробуй!
-Я знаю тебе крраще, ніж ти сам – Люципер повільно вказав пазуристим пальцем на Ганондорфа – ти перреймаєшся лише власними прроблемами. Чхати ти хоттів на інших. Наввіть імена не запам'ятовуєш. Тобою рухає бажання наживви та могутності. Як і будь-яким чаррівником, то наввіщо тобі завважати мені? Йди собі, я не вбивваю без потрреби.
- Якщо ти такий могутній, чому сам не пробрався до академії? Щось не сходиться.
- Неввже? Я ж тебе зннаю. Ти любиш читати різзні книги. Впеввнений і про мене щось таки і баччив.
Очі Ганондорфа закотилися кудись до мозку. Він таки читав про диявола, і що найкумедніше, вважав, що це ніколи йому не знадобиться.
- Ти нечиста сила. Почвара, котра надає перевагу контролю.
- Так, я люблю куди більш вишшукані методи, ніж прросто безтямно вбивати. 
- Для того, щоб увійти тобі було потрібне запрошення – продовжив викладати згадане старий – або ж згода. І я тобі її надав...
- І тиша, адже боги баччать та чують. А мені не потррібна їх увага.
- Якщо боги існують... Тоді Арґос мав все побачити.
- Вони не повіррять йому.
Ганондорфу навіть привиділось, немов обличчям диявола промайнув сум. Та хіба зло має якісь емоції, окрім гніву?
- Маячня, навіщо тоді йому постійно  дрімати?
- Заппитай це у богів. Не випадково вони ставвляться до чаррівників, як і до демонів. Все...мені набрридло теревенити, час поккінчити з цим.
- Я так не думаю. 
- А мені байдужже.
Люципер махнув вказівним пальцем і старий відлетів у стелажі. Стоси пергаменту посипалися на чародія, повністю ховаючи його тіло під собою.
                                      

                                               *
- Він буд'е дуже розлйучений. – винувато промовив Ала ад-Дін дивлячись в безкінечну далечінь коридору.
- Ук, ук.
- Тв'оя правда, Апу, потрібно повернутисйа і все розповісти. Ей, Салеме, об'ережно! – відступив
захарець ледь не перечепившись об чорну тінь, що промайнула між ногами – Ти це куди поспішайеш? Де чарівник?
Салем проскочив повз, залишивши Ала ад-Дін без відповідей. Далі кіт промовив якісь слова і коридор поніс його до гвинтових сходів. 
- Ук...
- Так, щос' не так...
Ала ад-Дін метнувся назад до сховища, вглиб приміщення, де з під завалів папірусу намагався вибратись Ганондорф.
- Що тут сталосйа? – запитав захарець подаючи старому руку.
- Де диявол?
- Який ще дийавол?
- Ук – повідомив Апу крутячи пальцем біля скроні. 
- Кіт...він... Ти нічого не бачив? Де ти був? – чародій занурив у папіруси руку та витяг звідти гостроверхого капелюха.
- Тут така справа...
- Ук...
- Що це у твоїй руці? Це лампа!? А де Вічновогник?
- Він...трішки...втік.
- Ук..
- Як це трішки втік!? – ледь не гепнувся назад у папіруси старий – ти його випустив!?
- Я не хотів ц'ого – заторохтів Ала ад-Дін перебираючи в руках порожню лампу-в'язницю – мойе око...воно запекло... В думках почав роїтися якийс' голос. Він казав мені: відчини лампу. Буд'е весело. Потім я прийшов до тйами...і...і побачив як вогник кивав свойіми вогняними п'ятками. Але, що він змож'е зробити? Ви його бачили? Виглядайе нікчемно.
- Ти...ти бовдур!... Я бовдур! – Ганондорф впав навколішки та простогнав – Спочатку диявол скористався мною, тепер Вічновогник... Я стану причиною кінця світу...
- Про якого дийавола ви говорите? – спохмурнів захарець – ви напевно сил'но вдарилисйа головою.
- Кіт! Кіт не кіт!
- Салем? Коли він пробігав повз нас, то виглйадав йак цілком нормал'ний кіт. 
- Та не кіт це! Він Люципер!
- Що? – очманів від почутого Ала ад-Дін.
- Ук! Ук!
- Т'ак, Апу, пробач. Ти одразу к'азав мені, що відчув в н'ому щось не те... Ганондорфе, ви куди? Ми підемо зупинйати дийавола і ловити вогника?
Ганондорф поглянув на захарця, ніби той був останнім дурнем на Диску.
- Я що схожий на божевільного? Я тікаю і вам раджу забиратися якнайдалі.
- То виходит' це правда. Ч'арівники такі самі, як і наші ч'аклуни... Ви думайете лише про себе. Але це моя п'омилка. Йа випустив вогник, мені його повертати. І з дийаволом розберусйа, раз на те пішло.
- Це дурість – коротко реготнув старий.
- Ні, дуріст' — це мати таку силу і зачаровувати ключі та стіни, заміст' того, щоб рятувати пласку Землю.
Їх погляди зустрілися, метаючи в одне одного люті блискавиці. Ганондорф був певен, що в подібній дуелі знище його, але на великий подив відчув в його словах більше правди, ніж у своїх, тож першим відвів свій погляд вбік. 
- Що за...
- Ук?
- Та ні, не пам'ятайу, щоб двері загороджувало ос' це. Я б таке помітив...
Просто перед дверима з'явилася масивна глиба. Невеличкий, триметровий троль все ніяк не міг зрозуміти, що сталося. Його важке дихання скидалося на сходження лавини, а шершаве, вкрите камінням тіло загрозливо гриміло. 
- Бігмі бути у своїй печері... Бігмі смажити каміння, а тепер Бігмі...де Бігмі?
Тупенькі оченята троля глянули донизу.
- Ти, старий з довгою зубочисткою...ти ж... як вас інші звати? Ееее... 
- Чарівники.
- Так! Не підказувати Бігмі. Бігмі сам знати. – загрозливо стис кулаки-брили троль – Бігмі не тупий! Чваровнік, це ти мене забрати в ця людська печера! Хутко повертати Бігмі назад... або Бігмі вас хлоп! Як мурах...
- Здався ти мені, Бембі – чимдуж гукнув Ганондорф – тут назріває кінець світу! Навіщо мені троль!?
- Кінець світу? От тупенька лиса мавпа...це не кінець світу, а людська печера.
- Ти, довбне! Я не знаю як ти тут опинився! – злісно махнув костуром на троля чарівник – Відійди!
- Це г'арна ідея? – зміряв поглядом троля Ала ад-Дін – Можливо, з ним краще домовитисйа?
- А як тобі таке, Бембі? – Ганондорф вистрелив з костура вогняною кулею прямісінько у потворну пику троля.
- Ай! – схопився за обличчя троль – Бігмі боліти око! Бігмі не любити, коли кидати вогнем в обличчя!
Здоровенне кулачище пронеслося над головою старого та знесло кілька шаф.
- Ей, людина не ухилитися! Так не чесно! Я вас убивати, ви стояти. Зрозуміло!?
- Скуштуй ще!
Черговий фаєрбол розлетівся об тіло троля. Бігмі нестямно заревів та зносячи все на своєму шляху понісся вперед.
- Таки потрібно було домовитися. — визнав свій невдалий вибір чарівник – Тікаймо!
Ганондорф кинувся втікати лабіринтом із шаф та стелажів. За ним біг захарець, на спину котрого вистрибнув нажаханий Апу.
– Ви цим його лише розізлили!
- Ук! 
- Сам знаю! – відрізав Ганондорф щодуху перебираючи тонкими ніжками – Краще щось вигадати, бо він знищить всі артефакти! А тут є такі...такі, що можуть знищити нас разом з тролем...і...і половиною академії!
- Килим! – вигукнув Ала ад-Дін і з спритно розв'язаного мішка виринула розмита річ. Вона блискавично описала коло і помчала назад.
- Стриб'айте!
- Що? – не встиг Ганондорф і зрозуміти чого хотів від нього захарець, як  ззаду щось влетіло в його ноги, і ось чарівник вже лежить не килиму.
- Стрибати? – потираючи ноги простогнав Ганондорф – Я в тому віці, коли біжучи можу лише впасти.
Килим-літак різко маневрував між рядами, ухиляючись від шаф, котрі падали одна на одну. З жахом на обличчі Ганондорф був змушений спостерігати як знищувалися пожитки академії.
- Я ж казав їм! Погано ідея виставляти все таким чином! Та Маджеру ідея з доміно здалася дотепною... Алладіне, потрібно зупинити шафи. Далі відсік для особливо небезпечних речей... якщо...
- Я зр'озумів – упевнено кивнув Ала ад-Дін – що мені робити?
- Висадити мене, а потім відволікти троля. Головне забрати його подалі від шаф.
- Тримайтес' міцно! 
- Ук!
- За що триматись то!?
- Килиме, м'аневр!
- Що за маневр, що за маневр? Аа-а!
Килим-літак зробив розворот на 320 градусів, від чого Ганондорфа просто знесло, і якби не костур, котрий автоматично відштовхнув його від шафи зі зброєю на купку книг, то хто зна, щоб від нього залишилося.
- О-о, дякую, костуре...
Чарівник швидко перевів погляд з шаф, що падали в бік дверей. Килим летів прямісінько на троля. Вміло ухилившись від його випадів, він нирнув тому поміж ніг. Грізно заревівши Бігмі кинувся в протилежному напрямку.
- Спрацювало. – проскреготів старий – Тепер мій вихід.
Ганондорф підвівся та почав швиряти закляттями у шафи. Старий вертівся на місці. Витанцьовував. Це був його власний танок. Дивовижно, як легко йому це вдавалося. Рухи були автоматичні, немов жили окремим життям. Ганондорф згадав танок Ала ад-Діна. Тільки зараз він зрозумів — це особливий чоловік. Скільки років Ганондорф витратив на те, щоб так вправно рухатися разом з костуром. Щоб відчувати його невід'ємною  частиною себе? Ганондорф стрепенувся від раптового грохоту. 
"Невже я не зумів?"
З острахом подумав чародій.
Але ні, безліч шаф тепер левітували у повітрі. Принцип доміно був перерваний. Що ж тоді це був за шум?
Ганондорф почав вишукувати килима. Килима нігде не було, зате був Бігмі.
- Бігмі перемогти, Бігмі вас з'їсти.
- Я проти. – запротестував Ала ад-Дін похитуючись після падіння – Бийся зі мною!
Троль розкотисто засміявся аж задвигтіла підлога.
- Ти битися цими зубочистками?
- Це шпаги!
- А це що? – тупо запитав Бігмі – щось капати...
- Ук! – забив у груди Апу вишукуючи — на його думку — черговий непотріб, який став би новим снарядом.
- Волохата людина кидатися у Бігмі? Це не боляче, але образливо!
- Полиш їх! – долинув з-за спини голос Ганондорфа.
- Чварівник? Я спочатку вбити тебе, потім їх, а потім... ти мене повернути у домівку!
- Як я ненавиджу тролів. – скривився Ганондорф – Закрийте очі! 
Пальці старого міцно обплітали костур, наче ті маленькі змії. Глибоко вдихнувши чарівник щосили вгативши ним по підлозі та вигукнув:
– Fos maximus!
Костуром забігали руни, на самому його кінчику з'явилося маленький світлячок, що змигнувши кілька разів вибухнув таким потужним світінням, що на кілька секунд освітив все необмежене приміщення. Навіть крізь закриті повіки Ала ад-Дін відчув всю силу цього спалаха. Неприємне поколювання змінилося на сльозотечу опісля того, як спалах зник. Далі краще не стало. Перед очима забігати білі плями, а у вухах почало дзвеніти.
- ООО мойі очі... Мойі вуха – крикнув Ала ад-Дін.
- Ці білі плями пройдуть! – кричав і Ганондорф – і дзвін у вухах також!
- Ук...
Апу обережно обійшов закам'янілого троль довкола. Його перекошене від здивування обличчя викликало у Апу усмішку.
- Оґо! – вражено визнав захарець – А ви т'аки могутній. Правда, чому б одр'азу не використати ці чари?
- Надто затратно, особливо, коли довго на чарував. – старий протер чоло від поту та продовжив – Що ж за день такий... а ще вчора я був певен — гірше бути і не може. Потрібно було послухати божевільну бабцю...
- Куди ви т'епер?
- Потрібно врятувати місто від знищення, а можливо... і усю пласку Землю.
Ала ад-Дін широко усміхнувся.
- Я р'адий, що ви змінили думку. 
-  Я вже про це шкодую... Щоб я хоч раз ще взявся за подібне! Ніколи в житті!
- Не думайу, що у мене був хоч шанс зробити щос' без чарів. Я звич'айна людина.
Ганондорф зовсім по іншому поглянув на чужинця. Чомусь чарівник був певний, ще не раз йому доведеться почути про пригоди захарця з мавпою та килимом, який вмів літати.
- Щось мене здається, ти далеко не звичайний. Скільки часу ти витратив на тренування? П'ять років, десять? Чи...
- Вс'е життя.
- Гадаю, тобі варто змінити роботу. Ринок - не твоє.
- Ук, ук.
- Не м'оже бути...
Апу простягнув господарю мішок з невимовно сумним виглядом.
- Міш'ок, він порвавсйа...
- Дай гляну. – Ганондорф схилився над чарівним мішком та почав оглядати рівненський поріз – Скоріш за все його зачепив клинок Сарума. Він здатний знищувати чари...а цей мішок зачарований, тож... шкода, але не думаю, що чари в ньому протримаються надто довго. 
- І що з ним буд'е?
- Якби я знав – відповів Ганондорф розгладжуючи бороду – невимовно жахливий день...незаконне проникнення, знищені цінності...напад на чарівників... чарівник! Де Трей? Алладіне, куди ти його подів?