Праховий годинник Часу

Година і п'ять хвилин до...
- Не топчися по моїх черевиках.
- Проб'ачте, я такий збудж'ений.
- Так, ну-уу...– Ганондорф вказав у бік померзлого водограя і лавок посеред невеличкого, сплячого саду – тут учні проводять багато часу: відпочивають, веселяться та виконують домашні завдання, але тільки не взимку. Взимку вони ховаються по гуртожитках.
Разом із Ала ад-Діном він робив короткі перебіжки, перетинаючи таким чином внутрішній двір академії. Коли-не-коли чарівник вставляв скупі коментарі та переважно він мовчав чи вертівся навсібіч. Їхньому і без того некомфортному перебуванню під одним плащем невидимкою, заважала хуртовина. Вітер все дужчав, маленькі сніжинки  невтомно маячили перед очима, не бажаючи спинитися і на хвилинку. Повітря на території академії відрізнялося від повітря у двоєдиному місті. Здавалося, що тут шкіра ставала дещо жирною, немов у повітрі була велика концентрація олії. А не надто духмяні нотки трав, які розпізнавали чуйні ніздрі Ала ад-Діна, нагадували захарцю їдкий запашок з трубки миру. У Захарії кожен чаклун мав при собі хоча б одну таку, а краще дві.
- Якес' дивне тут повітрйа.
- Магічні випари – вдихнув на повні легені старий – таке стається, коли багато чарівників знаходяться разом і використовують чари.
- А ц'ей запах, – все принюхувався Ала ад-Дін – в'аші чарівники також курят' трубку миру?
- Незовсім, у нас курять люльки. Ти краще не куняй, нам сюда.
Ганондорф зупинився навпроти довжелезної стіни, де стояло самотнє погруддя Мерріна — першого чарівника Альбіона.
- О-оо, знов'у портал?
- Ні, звичайний секретний перехід. Відійди.
У вогкому повітрі зринула зморшкувата рука, схопившись за чималого, потертого носа Мерріна. Щось тихо клацнуло і погруддя від'їхало у бік. Просто на місці де щойно стояв Ала ад-Дін з'явилися потріскані кам'яні сходи, які вели під фундамент академії.
- Напевн'о весело бути ч'арівником. Чари, порт'али та тайемні проходи.
- Так може казати тільки той, хто і поняття не має, як це — бути чарівником. Ходімо.
Обережно спустившись слизькими сходинками, вони рушили вперед. Кожного третього кроку спалахував все новий смолоскип. Вузький прохід все набирав нових барв. Коли захарець стоячи біля сходинок, дивився у сіру невідомість внизу, в його уяві спалахувало видиво слизького погріба зі слимаками, але натомість тут було охайно та чисто. А те дивне шурудіння було не мишею, а червоним килимом, що прокладав їм шлях.
- Т'о всі чарівники зар'аз на святі?
- Так, ну... повинні бути. Тут обережно, – чародій кивнув на нові сходи, що цього разу вели догори – третя сходинка зачарована. Варто торкнутися її і ти у пастці. Пересторога від допитливих учнів, розумієш?
- Йа чув, що ч'арівники помішані на різних п'астках. 
- Ми не те, щоб помішані, скажімо так... чарівники цінять безпеку.
Здійнявшись до чергової стіни, Ганондорф притулив вухо до холодних цеглин, напружено вслухаючись до кожного звуку.
- Здається нікого.
- Гарний зн'ак.
- Чарівники не носять фальшиві бороди – прошепотів Ганондорф.
- Йа нічого такого й не казав.
- А я не до тебе.
Зі страшним скреготом у стіні з'явився вузький прохід до довгого коридору з високими вікнами. Зимнє світло ледь-ледь сочилося крізь заморожені шибки вікон, але й без цього, світла тут вистачало. Численні рухомі картини та гобелени прикрашали сірі стіни коридору. На одному з гобеленів Ала ад-Дін помітив троля, що зацікавлено визирав з-за тіні великої брили.
- Йак так? Вони рухайут'ся! – захарець випхав голову з під плаща, щоб мати кращу змогу розгледіти картини – ой... йа убив його, він став каменем.
- Сховай голову! – зашипів Ганондорф – ввечері він оживе, це звичайний, тупий троль. І йому ще пощастило, бо на відмінну від справжніх тролів, цей має безмежний запас на подібні помилки.
- Т'оді добре – полегшено видихнув Ала ад-Дін – йа уже п'одумав, що зіпсував г'обелен.
- Знаєш, а нам поки таки щастить – здивовано визнав старий чарівник – ти випадково з'явився на світ не восьмого числа?
- Ні, п'ятого... Щ'о таке?
Ганондорф завмер посеред коридору. Він дивився на захарця геть по іншому, наче бачив його вперше у житті.
- П'ятого? 
- Так – кивнув Ала ад-Дін – п'ятого числа, п'ятого міс'яца, одн'а тисйача п'ятого року.
- Та... ти ходяча проблема. Ох, тепер все зрозуміло...
- Йа вас не розумію. Екскурсії не бути?
- Звісно бути! – нашорошився старий – Просто п'ятого числа не народжується жоден... так би мовити, вправний чарівник. Якщо по правді, то п'ятого числа взагалі не народжуються везучі люди. Це число невдачі, гірше хіба що число зла — шістка.
На цьому потрясіння для Ганондорфа не закінчилися. Просто з повітря, позаду нього з'явився розгублений чарівник у сріблястій мантії. Його мішкуваті очі здивовано пройшлися коридором. Хоч він і був тверезий, але вираз обличчя говорив протилежне.
- Як я тут опинився? Кляті випадкові залишки чарів! Коли вже Херн займеться цією проблемою. Навіть в туалет не можна нормально сходити.
- Дідько, – майже безмовно процідив крізь зуби Ганондорф – Хмель.
Миґами* Ганондорф дав зрозуміти — потрібно відійти у бік. Але от прикрість, не вказав у який саме.
- Ганондорфе!? – налякано підстрибнув Хмель – Ти як тут опинився?
- Ну... випадкові чари?
- У місті? А це ще хто? – Хмель націлив свого костура на захарця, що вишукував на підлозі плаща – Не чарівникам тут бути заборонено!
- Пробач, Хмеле, я потім поясню.
*Бах*
- Ось бачиш, Алладіне? Ти приносиш нещастя! Такими темпами, ми всю Верховну Семінарію переб'ємо. 
               

                                          *
Двадцять п'ять хвилин до хвилин до...
- А ось тут все і відбувається, тут ви працюватимете над рішенням загадки десятиліття!
Трей обвів руками невеличку кімнату з кількома маленьких віконцями у формі півкола, що знаходилися чи не під самісінькою стелею. Ряд масивних шаф з темно-коричневого дерева, полиці, що звисали зі стін та навіть підлога, практично все було захаращене вченнями у різних галузях магії та колбами з рідинами будь-якого коліру. Похиливши голову над столами, працювали найбільші розуми ЧМА. Вони зовсім не звертали увагу на новоприбулих. Здавалося, що її зачарували і вони змушені працювати допоки не закінчать почате. Майже так і було.
- Ук?
- Не гадаю, що безкінечні банани саме те, що потрібно чарівникам. Як бачите, ми навіть не на обідньому святкуванні. Верховний чарівник Гьюґо Маджер поклав перед нами чітке завдання — вирішити проблему дзеркальця Ліклайдера. Саме тому ми звернулися по допомогу Місячного Ока. Наші ідеї скінчилися.
- Ук, Ук?
- Що ви – нервово реготнув Трей – ніяких кнутів. Все куди простіше... якщо не встигнемо, тоді залишимося без премії і вихідних.
- Це і є той самий ВЕЛИЧНИЙ майстер? – заторохтів нервовий голосок з-за столу праворуч.
- О-оо, Гострозіре! Як ся маєш? Як твої успіхи?
Апу поглянув на низькорослого, блідого діда в чудних окулярах з товстими лінзами, від чого його сірі очі здавалися неймовірно велетенськими.
– Та... все незмінно, ось намагаюсь довершити свій винахід, але поки безуспішно. Та, що це я! – Гострозір простяг до Апу тремтячу руку – я Гедвіґ Гострозір.
- Ук.
- Ой, я не розумію захарську, Треє,  будь ласкавий.
- Це не захарська, бачиш наш майстер — шимпанзе на ім'я Апу.
- Хах, ти навчився жартувати? Смішний жарт – дурнувато реготнув Гедвіґ.
- Я не жартую, Гострозіре... ніколи.
- Я... я спочатку подумав, що майстер — гном, але це... – поправляючи окуляри  Гедвіґ вдивлявся у обличчя Апу – це такий жарт? Як мавпа може бути розумнішою за мене чи будь-кого іншого? Місячне Око знущається з нас! Наша академія краща за їхню! Вони заздрять нам... і саме тому вирішили принизити нас!
- Ук!
- Не варто сперечатися, гадаю, майстер Апу залюбки доведе свою професійність. Якщо він знайде прогалину у твоєму винаході, це все прояснить, згоден, Гострозіре?
- Ууу-уук...
- Проходьте до столу, майстре Апу, не соромтеся.
Упираючись лагідним поштовхам Трея Апу опинився біля шматка тканини.
- Ук?
- Знову шити? Та ні, чого б це? Розповіси про проблему, Гострозіре?
Злісно витріщаючи свої очі розміром з апельсин Гедвіґ видав:
- Це буде нова, покращена тканина для мантій невидимок! І поки звичайні науковці створюють черговий непотріб, ми! Змінюємо... світ. От тільки щось... ем, не те. Кхе-кхе.
- Ук...
- Що він каже?
- Йому потрібні банани.
- У-ук!
- Багато бананів. 
- Маячня, це звичайна мавпа, Треє! Дослухався до здорового глузду, благаю. Я розумію, що ти взагалі не розумієшся на цьому, що тебе приставив до нас Гьюґо, але не потрібно робити не зважених виборів.
Трей вислухав думку Гедвіґа. Поверхово, так, як він робив завжди.
- Гаразд – мовив Трей пильно вдивляючись у мавп'ячі очі-ґудзики – принесіть йому банани, я ще надіюсь встигнути на святкову вечерю.