Звані гості

З корчми "Три леви", що знаходилася на правобережжі двоєдиного міста, доносився різдвяний гомін. Пісні та карткові ігри – невід'ємна частина свята по всьому Альбіону. Попиваючи алкоголь, зіваки спостерігали за напруженою партією у "Королівства—смерть чи слава". На Різдво подібні карткові розваги підіймали щабель напруги та цікавості. Нерідко ставки ставали значно більшими, тоді гра в прямому сенсі слова, починала відповідати власному лозунгу: "смерть чи слава". Програй усе, що маєш і помри на лютому морозі... або... здобудь перемогу та нехай хтось інший побореться за своє жалюгідне життя. В цій грі не було переможців. Зрештою, рано чи пізно, програвав кожен. Подалі від доленосної гри сиділо кілька людей. Їх столик був завалений шкурками від бананів та порожніми келихами. Простір довкола пропах запахами лавра і ялини. А багаття, яке палахкотіло у каміні неподалік, обдавало їх приємним теплом. Апу старанно намагався щось донести до вже знайомого нам п'янчуги Кірві. З минулої зустрічі він дещо змінився. Тепер замість старого лахміття на ньому був досить ошатний одяг. Особливо кидався у вічі новенький вовняний кожух з ворсу середньої довжини. Не пасувало до його нового образу – як і раніше – опухле, синє обличчя.
- Ук, У-ук.
- Що-о *ик* ц-це ти по-оказуєш? Можливо, *ик* зно-ову... банан?
- Уу-ук!
- Тут *ик* більше н-не...нема бананів, але *ик* с-спробуй це – Кірві підсунув до Апу дерев'яний келих з темною рідиною. Одним своїм смородом цей напій міг прочистити закладений ніс – це з-за мій рахунок,*ик* тепе-ер мене всі поважають! Це *ик* все з-завдяки твоєму го-господарю, Алла*ик*діну. Д-доречі, а де він? 
- Ук! Ук! – занервував Апу згадавши про ціль заради якої він покинув будинок жахів.
Шимпанзе був сердитий на самого себе, тому почав гатити себе по голові долонями, але потім збагнув, що простіше винити у всьому банани. З лютою ненавистю Апу скинув гору жовтих шкурок на підлогу.
- Що там, в біса, коїться! – ревнув шинкар з-за шинкваса – заспокой товариша, інакше підете геть!
- Тих-хіше, мавпо. Я однак ніч-чого *ик* н-не розумію. Хоч *ик* побачити як мене тепер в-всі лю...блять? А? – Кірві зірвався на ноги та поліз на стілець – Увага! При-игощаю *ик* всіх!
Навіть мавпа розуміла, що такими темпами його багатству швидко прийде кінець. І це в кращому випадку. Чи не всі, хто спромігся отримати бажану золоту монету – дивним чином зник або переховувався, очікуючи кращих часів. Кращих часів вартувало почекати і Кірві. Апу насторожував підозрілий чоловік, котрий постійно поглядав на них з темного куточка корчми. Чи гарною ідеєю було прийти сюди? Апу був не певен. Особливо, якщо зважати на те, що тепер він не знав куди поділась решта. Роздуми Апу перервав зраділий натовп, який підхопив Кірві та поніс до шинкваса. Його підкидали до стелі, наче героя. Вигукували підлабузливі слова та прагнули стати для нього "справжніми друзями". Сила раптового багатства. Вчора ти нікому не потрібний безхатько, а сьогодні кожен прагне твоєї уваги. Та будь певен, варто втратити достаток, як всі про тебе забудуть, і ось ти знову звичайний, нікому не потрібний жебрак. Та на даний момент, нікому не потрібним виявився Апу. Він залишився на одинці з досить дивною особою. Вона не мала наміру втрачати такої нагоди. Худий чоловік у довгій дорожній мантії повільно підвівся та поправив мішкуватого каптура з під якого стирчав лишень довгий, прямий ніс. Дивак було пройшов повз столика за яким вжимався Апу, але зупинився, щоб підняти монету, яку сам і впустив.
- Шлях до "маяка Надії" замовляли? – зашепотів незнайомець низьким голосом.
- Ук?
- Ох, не знав, що "Місячне Око" пришле... шимпанзе, я Трей.
- Ук.
- Приємно познайомитися, Апу.
- Уу-к?
- Звісно розумію, це мій дар, як особливого чарівника.
- Ук, Ук?
- Звісно з ЧМА.
- Уу-ук.
- Я знаю, що вам потрібно до нас, саме тому я й тут. – чарівник випростувався та вмостився за столик позаду, так, щоб сидіти спинами одне до одного – Невисокий чаклун з яскравим одягом... замове собі чорний ром та сидітиме біля каміна. Нам не говорили, що це буде шимпанзе, але яка різниця... головне, щоб Ви були майстром своєї справи.
- Ук?
- Так ходімо. – Трей рішуче підвівся і закрокував до виходу – Ви пробачте за таку зустріч. В цьому місті краще тримати в таємниці подібні зустрічі. Нас і так притискають.
- Ук-к? – намагався не відставати від широких кроків чарівника Апу.
- Банани? Так, звісно є.
Трей тихо прочинив двері корчми та вийшов у легку заметіль. 
- Йдіть за мною.
Порожні вулиці якось геть не заспокоювали Апу. Та й те, що він побачить далі не сприятиме спокою. Завернувши за "Три леви" Апу помітив двох вартових, які розклеювали поверх листівок з Ганондорфом щось інше.
- Ук?
- А-а, це? Патрицій розшукує якогось багатія. Вчора все місто було на вухах через його прибуття. Помилуй, Меррін, його душу. Якщо Патрицій таки добереться до нього... – Трей скрушно захитав головою – Хоч я в них і не віру, але краще вже мати справу з богами.
 

                                          *
- Ось тут. Обіпри його тіло об стіну, а я накину на нього свій плащ невидимку.
- Гар'азд.
- Ти його міцно зв'язав? Так? Ага... а кляп? Я краще сам перевіру.
Ганондорф оглянув непритомне тіло товариша, посмикав за мотузки та запхнув носок подалі до рота, а вже потім, зі спокійною душею, накинув на нього плащ невидимку. 
- Ну щ'о? Все міцн'о?
- Так – кивнув Ганондорф – головне не забути про нього. 
- Аґа.
- Та не варто хвилюватися, я певен, що з твоєю мавпою все буде гаразд.
- А якщо й нні, то йому байддуже. Ганондорфа хввилює лише... м-м...ммм.
- Тобі слова не давали – затулив долонею морду Салема чарівник – Алладіне, відкривай мішок.
- Гадайете... це гарна ідейа?
- Ммм, м-мм!
- Згоден, з Салямі – найкраща.
Ала ад-Дін розв'язав чарівний мішок та  глянув на Салема. Така ідея була йому не до душі, але захарець був досить злий на кота, щоб зважитися на подібне рішення. Темними, але геть не злими очима Ала ад-Дін поглянув на куди темнішу порожнечу чарівного мішка.
Не варто звинувачувати його в жорстокому відношенню до тварин. Хіба цей жахливий кіт не заслуговує на покарання?
- Цікав'о, куди все попадайте?
- Котяро, чув? Потім розповіси нам.
Ганондорф коротко реготнув та жбурнув набридливого кота у мішок.
- Яу ввам це ще згаддаю... гаддаю... аааю... аю.
- Яка корисна річ. Надіюсь він впаде на шаблі.
- Де ц'е ми? – вичавив з себе Ала ад-Дін відганяючи від себе кровожерливе видиво.
- Ну-уу – очима повними суму, старий роззирнувся порожньою квадратною кімнатою з високою стелею – ми у "відкрий кімнаті" або як казали в моїй юності... коли я ще навчався: "тук,тук кімната". Бачу тобі це нічого не говорить. Ця кімната поєднує нас з різними місцями у Еск-Борсоні. Але це має залишитися між нами. Ця новина... вона нікому не сподобається... Кхе-кхе.
- Оце т'ак, неймовірн'о. І що ж нам теп'ер робити? Ви все говорили вик'ористайемо тайемний хід, але як бути т'ут?
- Накинемо твою мантію і будемо надіятися на щасливий збіг обставин.
- Але... як ж'е в'аш план?
- Це і був мій план.