Тук-тук, відкрийся!

Як виявилось шиття – ще та морока, особливо, коли тримаєш швейну голку вперше у житті. Однак, куди більшою перешкодою стало дещо інше. Тканина для пошиття мантій невидимок – також була невидимою, і що значно гірше – невидимими були нитки. Поки кожен, в міру своїх можливостей, пихтів над пошиттям, старий чарівник все намагався заселити невидиму нитку у вушко голки.
- До біса! – зірвався Ганондорф – це нереально! 
- Прройшло лише якихось двадцять хввилин. Ще ціла нніч попереду. Я б ввам допоміг, але у ммене ж лапки. Та і ммантія мені непотррібна.
- То хоч не заважай своїм патяканням, Салямі.
За кілька годин марно витраченого часу, було вирішено поглянути на задум більш реалістично. Замість мантій невидимок – робити плащі невидимки. Ніяких невидимих ниток і дурних голок. Та й ця назва звучала занадто голосно. В реальності плащами були так сяк порізані шматки тканини, бо оце так, різати те, чого ти не бачиш – також досить непросто. Все це призвело до нераціонального використання великої кількості невидимої тканини, і як результат — Ганондорф був змушений ходити ледь не навпочіпки. Навряд хоч хтось з людей сприйняв би з позитивом пару ніг, що жили повноцінним життям окремо від решти тіла. А ось для Апу тканини взагалі не вистачило. Він був змушений ділити простір з Ала ад-Діном під одним плащем. Проблемою це стало, адже під ним могла поміститися далеко не одна мавпа. В цій метушні, ніч пролетіла непомітно.   План був доведений до ідеалу, все було готово. Настав час для операції "Різдвяний переполох". Двері будинку жаху прочинилися близько 11 ранку, і у морозне повітря виринула пара безтілесних ніг та чорний кіт.
- Ганондорфе, ноги, їх ввидно.
- Я пам'ятаю, котяро! Тут нікого нема.
- Не потррібно зайвий рраз риззикувати.
- Тоді було одразу сказати, що коти бачать невидиму тканину!
- Яу сказав.
- Коли? Після того, як ми порізали її!
- Але таки сказзав. Доссить нити, Алладін пропонуввав тобі обммінятися плащами.
- Нехай краще у мене болить спина, ніж я буду під одним плащем з мавпою, яка смердить, наче моя прабабця! 
- Ук! Ук!
- Т'ак, тихо, досит' сперечатися. Краще повторімо наш пл'ан.
- Мій план – наголосив Ганондорф – більшою мірою, саме я його вигадав. Кхе-кхе, о 12 годині, біля моста Єднання, пройде ряджена хода, вона прямуватиме до храму. Ціла куча переодягнених у дурні костюми людей, пісні, колядки... коротше — маячня. Саме те, що нам потрібно. Станемо у самому кінці і підемо слідом за ходою. Головне, бути уважними та обережними. Далі проникаємо до ЧМА через секретний прохід, забираємо мої речі і користуємось твоїм, Алладіне, чарівним мішком.
- А йак же експедиц'я?
- Ну так, так... і експедиція.
- Ук.
- Т'ак, згоден – зрадів захарець – звучит' просто.
- Ей, хвостатий, ти куди?
- На ввихід, там не заммкнено.
- Що!? – Ганондорф так замахав руками, що його плащ злетів у повітря – Я міг не лізти крізь ту дурну дірку!? І чому я не здивований?
- Заспоккойся і ловви плащ, ввін над головвою. Це ж був зввичайний неввинний жарт.
- Та ти просто втілення Вахка на землі. Померти зі сміху. Ха-ха-ха! Що ще можна очікувати від кота, який вміє розмовляти? Тільки дурні жарти та версію того, що існує паралельна версія пласкої Землі. Кругла Земля... яка нісенітниця.
- Ввона існує.
- Ага, звісно. – розсміявся Ганондорф – Я швидше повірю у існування чарівних паличок.
                                     

                                            *
Повертатися назад було значно складніше. Мало того, що крізь мантію дивишся на світ, наче крізь поток води, так ще вулицями носилися веселі дітлахи. Вони приносили чималий клопіт. Від них, як і від їх сніжних перестрілок, потрібно було ухилятися. Особливо діставалося Салему, котрий став бажаною ціллю для чергової сніжної кулі у руках забобонних дітей.
- Яу ненаввиджу це – засичав Салем коли в його бік полетів черговий снаряд – хто ввигадав ці побррехеньки про чоррних котів?  
Ганондорфа відверто тішили страждання кота. Тішило і дещо інше. Люди геть не помічали слідів, що з'являлися нізвідки та підозрілого чорного кота, який розмовляв немов людина. Як не дивно та це геть не дивно. Всі були зайняти своїми справами. В такі миті люди не помічають те, що робиться просто перед їх носами. Цим і відрізняються люди від богів. Вахк все бачив. Коштуючи золоті виноградини та запиваючи це божественним вином, він споглядав за нашими героями з неабияким задоволенням. Більше того, Вахк очікував на гостей. Планувалася вечірка з його улюбленою забавою.
У тебе ще збереглась ненависть для богів? Чи весь залишок пішов на рішення Діона та решти богів посадити на трон Вахка? Якщо ненависті не залишилося, тоді самий час пошукати її по темним закутках. Вона тобі знову знадобиться. Ну або ж ти розділяєш погляди богів, що було б досить дивно з огляду на те, що ти також людина. Та це вже інше питання.
Тим часом наші герої сховалися у провулку очікуючи на ряджену ходу. Ала ад-Дін постукуючи ногою наспівував колядок, що доносилися до них з дитячих вуст. Захарець виглядав щасливим, немов знову став безтурботною дитиною. Поруч чубилися Апу з Салемом. Вони все ніяк не могли знайти спільну мову. Цього разу причиною суперечки став хвіст. Бачите, Апу не оцінив жарт Салема. Кіт сказав, що у мавп в дитинстві є хвости, але коти їх забирають собі. Тож логічно, Апу спробував повернути свого хвоста. Ще у Захарії він бачив невеличку мавпочку з довгим та гнучким хвостом. Виходило – кіт говорив правду. Салем, як виявилось, не бажав віддавати хвоста. Це можна було зрозуміти по котячому вереску, що розійшовся  на кілька вулиць якусь там хвилину тому.
- Апу, – по батьківській звернувся Ала ад-Дін – Салем пож'артував, хвости не можн'а просто відчип'ити. Це не річ.
- Ввін ледь не відіррвав мені хввоста!
- Та чогго ти – закривлявся Ганондорф копіюючи вимову Салема – це ж ввесело, хіба не ттак?
- Т'а заспокойтесйа ви. С'огодні ж Різдво! Хіб'а на це свято не потрібно зн'аходити спільну мову? О-о, чуйете? – захарець підскочив на ноги нетерпляче прислухаючись до звуків – бараб'ани!
- Ну-у – видихнув Ганондорф – готуйтеся.
Довга змійка з людей наближалася до моста Єднання. Різдвяні Мелодії флейт і барабанів лунали над містом. Натовп у ході танцював та співав пісень. Заманюючи таким чином до ходи й інших. На чолі ходи їхав театральний візок з переодягненими у богів та інших істот людьми. На цій пересувній сцені менестрелі* показували різдвяні вистави. Хода прямувала через усе двоєдине місто до храму святого Аво Скорма, де пройде кілька годинне служіння. Цією ходою храм показував єдність Еск-Борсона. Це таки працювало. У одному ряду можна було побачити ворогів, що по-приятельському обіймалися. Більшою мірою це була заслуга храмоина на травах. Кожен, хто приєднувався до ходи робив ковток цього напою.                                                     Але я тобі ні про що не говорив. Звісно, це все магія Різдва!                                                                 Ганондорф все очікував якогось підступу. Все було якось просто... навіть... дуже ідеально. Чародій не звик до такого. Так бути не могло. Чи то старий був правий... чи то думку матеріальні, але Апу помітив серед натовпу високого чоловіка з срібним тарелем над головою. На тарелі були різноманітні фрукти. Від вже звичних на Альбіоні, до незнаних плодів з інших материків. Плоди, котрі люди могли скуштувати виключно на великі свята. Та більше всього Апу хвилювало велике гроно бананів на самісінькій верхівці фруктової піраміди.
- За мною – звелів Ганондорф споглядаючи на невиховану дитину, що висіла на спині у батька – ось тобі і виховання.
Увагу чарівника перемкнув на себе поставлений голос. Неподалік фонтану святого Аво Скорма проповідував монах. Його слова змушували людей зупинятися, щоб послухати чим все скінчиться. Зазвичай монахи торочили одне й теж саме, проте сьогодні було інакше. Не було ніяких закликів до невіруючих грішників, не було ніяких заповідей, що обмежували життя людини.
- До чого привело правління Патриція Попандопулоса!? Скажіть мені, люди! Де колишня велич лівого берега!? Чия у цьому вина!? Ви гадаєте, що все через останніх Патриціїв, які були з гільдії науковців!? Ви впевнені, що якщо до влади прийду будь-яка інша гільдія, то справи покращаться!? Ви помиляєтеся! Це буде звичайне віддзеркалення проблем! Потрібен незалежний кандидат! І він є — Біскуп Зандстру! Біскуп Зандстру — це вихід з проблем двоєдиного міста! Біскуп виступав проти допомоги чарівників та Патрицій не слухав, а що тепер!? Через їх чари постраждали кораблі! А що далі!? Вони спалять місто!? Чари – зло! Чарівників потрібно прогнати...
*БАМ, БАМ, БАМ*
Які ще Біскуп Зандстру мав плани їм почути не судилося. Храмові дзвони сповіщали про початок святкового служіння.
- Не надт'о вас тут люблят'. 
- Так... ходімо, нам час.
З назріваючим відчуттям чогось поганого Ганондорф попрямував до дивного закутка на вулиці імені Арвальда та Арвальда. Біскуп Зандстру був би не в собі, якби дізнався про малесенький секрет чарівників під самісіньким носом храму. Колись цей закуток був провулком, що з'єднував дві паралельні вулиці, але тепер тут стояла гола стіна.
- Ти заблуддився?
Салем з недовірою позирав на старого чарівника, що вже ледь не повз від болю в спині.
- Нічого я не заблудився, ми прийшли.
- І що д'алі?
- Алладін гаддає, що ти щось ннаплутав.
- Ніч'ого подібного, Салем кепкуйє.
- Зараз я покажу тобі, котяро!
Чародій почав вистукувати по різних цеглинках якісь мелодії, а затим зробив крок назад.
- Можливво, ти не хотів мені розповвідати чому тебе ввигнали з академії, бо в тебе тррішки ппоїхав дах?
- Закрийся, хвостатий! Просто... потрібно зачекати... ще трішки... ось-ось все буде...
- Щось ніччого не стається...
- Я сам бачу! –  Ганондорф стягнув мантію та з неабиякою неприязністю жбурнув її у стіну – Плащ заважав, ось і все... зараз спробує ще раз і цього разу... 
- Др'узі? Здаєт'ся щос' коїт'ся.
Стіна затремтіла, вицвілі цеглини скрегочучи утворювали арку. В ній не виднівся той бік вулиці, поки що там був густий туман, але ось-ось він зникне і всі будуть здивовані. 
- О-оо, працює! Ну хто тут хворий? Ти! Викуси, Салямі. Я казав потрібно зачекати, справа в холодні.
По той бік порталу набувало чіткості хитке приміщення і чувся знайомий для чарівника голос. Ганондорф рвучко впав навколішки шукаючи плащ невидимку.
- Та що ж це з порталом? Славу Мерріну! Запрацював... Ой! Ганондорфе? Ти чого? – високий чарівник у білосніжній мантії здивовано вирячив очі на тіло біля його ніг – Підіймайся, друже. Непотрібно падати до моїх ніг, я нічого не вирішую. Ти ж знаєш, тобі заборонено тут...
*Бах*
Ганондорф використав свій чарівний кулак. Похитуючись ошелешений чарівник позадкував і повалився на підлогу з червоного дуба.
- Швидко... у... портал – Ганондорфу не доводилося раніше використовувати фізичну силу, тому зараз він відчував усю справжність буття. Усе його тіло нило від болю, що розходився по всій руці.
- Пробач, Херн, я потім поясню... Алладіне, а де Апу? Щось його не чутно.
- Тут... б'ув тут, от щ'ойно...
- Я хотів ввам сказзати, але ви так увважно слухали прроповідь, що я не смів... Ганондорфе, що це тти задуммав?