Вовк, Кабан та Лис

Ганондорф скоротив відстань до "Чорного вепра" кількома потаємними ходами та вийшов з провулку неподалік моста Єднання. Ліва частина двоєдиного міста була ледь освітлена. Для комфортного пересування непередбачуваними вуличками цього було недостатньо. До того ж, поодинокі смолоскипи лише погіршували і без того гнітючу атмосферу. Раніше для Ганондорфа це не було якоюсь проблемою. Але тепер, коли чарівного костура він не мав, залишалося надіятись на вдачу або ж...
- Підійде – стенув плечима чарівник угледівши на снігу стару палицю від мітли – ті телепні й різниці не помітять.
Чарівник повільно перетнув міст і зупинився. У світлі єдиного смолоскипа рухалися якісь "чужі" тіні. Як-от тінь від дерева, яка скидалася на химерне чудовисько з глибин океану, а вкрите памороззю гілля звивалися немов ті щупальця. Майже завжди це ніщо інше, як гра бурхливої людської уяви. В цьому місці – важливі деталі. Тут все має значення. Будь готовий аналізувати або помри. Старий вмів аналізувати, саме тому він досі живий. Ганондорф називав це: методом чотирьох складових. По суті, це були чотири поради. Що і як робити чарівнику (позбавленого магії), щоб прожити довге життя.
- Здається, нікого – з полегшенням видихнув чародій.
Друга складова довго життя для чарівника позбавленого магії: гордо задерте підборіддя та впевнена хода. Так поводяться по-справжньому могутні чарівники. Ганондорф вирішив піти далі, вбити одночасно двох зайців. Своєю упевненістю він показував – мене не варто зачіпати, а його пильні очі постійно металися по темних проходам. Чарівник був готовий до будь-якого розвитку подій. Про всяк випадок старий чародій мав потаємний план... і запасний потаємний план, якщо попередній потаємного план не спрацює. Все було настільки професійно сховано десь у хитросплетіннях мозку, що навіть сам Ганондорф не був певен у їх існуванні.
Далі третя складова: розмова з самим собою. Не варто розмовляти вголос, це була б не найкраща, і скоріш за все остання ідея у вашому житті. Розмовляйте подумки, підтримайте спокій та впевненість, підбадьорюйте себе так, як це робить Ганондорф.
<Вже майже половину шляху подолано... геть не страшно... я хоробрий!>
Самий час розповісти про останню складову. Її слід  використовувати лише в крайньому випадку! Все, що було потрібно – швидкі ноги. Ніщо не рятує життя краще, ніж втеча. Мої вітання, ви пройшли короткий курс підготовки до життя у двоєдиному місті Еск-Борсон. Час повертатися до нашого героя, котрий за час нашої відсутності спромігся допустити помилку. Він помітив як всі його дії, що раніше не привертали до себе уваги, почали сприйматися по-іншому. Здавалося, кожен крок, кожне порипування снігу, навіть його дихання сколихує землю по всьому Диску.
<Це лише клятий мозок, Ганондорфе, мене ніхто не чує, я сама безшумність>
На цій думці, кутиком ока чарівник помітив тінь, що нечутно промайнула засніженими дахами дерев'яних будівель. Непомітно для самого себе старий припустився ще однієї помилки – він прискорив крок. Це зводило нанівець головну перевагу четвертої складової. Тепер ворог був готовий до потенційної втечі своєї жертви.
<Гра уяви, гра уяви, Ганондорфе! Я в безпеці, я в безпеці>
- Ганондорфе!
- А-аа – заволав чародій наосліп розмахуючи палицею – валіть поки не пізно! Я володію всіма видами магії, знаю всі чари, я...
- Ззаспокойся – перебив задоволений голосок – це яу, Ссалем. 
З темного провулка на Ганондорфа дивилася пара жовтих очей. 
- Ти за мною стежиш?
- Ззвісно ні-іі, яу йшов до сввоєї домівки.
- Чого ти від мене хочеш, котяро? Я чітко сказав, не буду я проникати до ЧМА... що це ти в біса задувам? 
- Яу? 
- Так, так – занервував старий облизуючи посохлі вуста – ти знову посміхаєшся. Я не терпітиму твоєї чергової витівки!
- А-уу! 
- Тсс! - зашипів чарівник – тихіше. 
- Яу лише ввию на міссяць.
Ганондорф глипнув на хмарне небо.
- Що? Ти не пес! Коти не виють на місяць. Та й місяць... його навіть не видно, ти...
- Овва, здається, хтось йде, подивлюся на все згори.
В кілька метких стрибків кіт опинився на даху.
- Ах ти падлюко хвостата!
Пара довгих тіней показалися в кінці вулиці. Вони невпинно наближалися, росли, набуваючи розміру справжніх велетів.
<Просто будь впевненим, вони нізащо не намагатимуться пограбувати чарівника>
- Тільки спробуйте, негідники! – щодуху гукнув Ганондорф.
- Пробач'те? 
- У-уук?
- Ох, ви не схожі на людей короля крадіїв.
- А ви схожьї на чарівника.
- Бо я і є чарівник – пихато промовив старий демонструючи костур.
- Ніякий ввін не чаррівник – втрутився Салем – ци зввичайна палиця ввід мітли. 
- Цей кошак вмійє розмовляти?
- А це одягнена мавпа? - прижмурився  чародій.
- УК! УК!
Шимпанзе розправив плечі та що було сили почав бити руками у груди.
- Апу, ніхто не хотів тебе образити, заспокойся.
- Це часом не захарська мова? – у здивуванні брови Ганондорфа злетіли догори – що ви забули на іншому кінці Диска?
- Ми прийїхали на Різдво. В Захарьї ньєма Різдва, ньєма холодньйого піску. А щьє ми...
- Ук...
- Гарьязд... Я хочью повернути ос це.
Захарець кивнув на червоний мішок, що весь час був у його руці.
- Це сніг, а не пісок. І кому здався цей мішок? Викинь його.
- Ви щьйо?! – не вірив почутому чужинець – цьє мішок Святого Нікальянсона!
- Ти хотів сказати Святого Ніколоса? Звідки у тебе міг взятися його мішок? І з чого ти вирішив, що він тут? Дурниці якісь.                                                              - Він упав з неб'а.                                                                - Ага, хай буде по твоєму – викривив у недовірі вуста Ганондорф – Якщо й так, то знай, він давно зник.
- Щьо? Йяк зник?
- У-уук?
Неочікувано, залунав ще один, зовсім незнайомий голос. Цей голос скидався на гарчання пса.
- Так, так, то це про тебе казав король? Це ти? Той казковий багатій? А?
З кожного куточка опивитого темрявою, виповзали люди Хермеса. Їх обличчя приховували різдвяні маски, а руки нетерпляче теребили руків'я зброї.
- Ви до меньє? - здивувався Ала ад-Дін - я працьую на ринку, носшу товар.
Бандою пройшовся смішок.
- Я не жартуйу.
- Так я тобі і повірив.
- Ох, ці чужаки – силовано вичавив с себе усмішку чарівник – ну-у, бачу вам є що обсмоктати, я краще... піду. Всього Вам доброго.
Ганондорф низько вклонився та ніби нічого й не сталося рушив назад до моста Єднання.
- Куди пішов?! – прогарчав ватажок у масці вовка – ніхто не говорить "обсмоктати".                                - Це якась голубизна! – харкнув під ноги здоровань у кабанячі масці.                                           - Так кажуть лише чарівники – пролунав за спиною Ганондорфа ще один голос. Якщо голос Вовка скидався на гарчання, а голос Кабана на грім, то цей викликав сироти на шкірі.
- С-справді? А т-ти як це т-так непомітно підкрався?                                                                           - На те мене і звуть Лисом.                                               - А я гадав... через маску лиса.                               Квола спроба Ганондорфа пожартувати виявилась зайвою.
- Кабане... Лисе...досить патякати! Хермес наказав мені привести багатія, але гроші зайвими не бувають.
- Та ви знаєте хто Я!?
- Ніхто. Кожен бачив ті листівки, Ганондорфе. Я впізнав тебе за носом, він і справді велетенський.
- Нічого подібного! Він нормальний! Ніс справжнього чарівника!
Старий насилу перекрикував регіт банди. Ніколи його так не принижував якийсь дурний крадій! Його! Колишнього члена ВСЧ, кандидата у Верховного чарівника! Ніколи!                                      <От був би в тебе костур, все було б інакше, Ганондорфе. Схоже, дурний котяра був правий, без костура я ніщо...>        
- Кращьє вам піти, інакшьє будуть проблеми.
- Від тебе і малої дитини?
- Ук! У-уук!
- Він шимпанзе, і в нас йє імена. Я Ала ад-дін, а цьє Апу.
- Алладіне, нам байдуже на ваші імена. Ти і цей мішок повний захарського золота підете з нами. Мавпу можна вбити, хоча... залишимо собі, буде нас розважати.
- Я та'к не думайу.
Ала ад-Дін кинув мішок на землю та запхнув руки досередини.
- Навіть не думай! – фиркнув Вовк – ти нас не підкупиш, навіщо нам кілька монет, якщо ми можемо забрати все. Чи не так хлопці?!
Бандити знову загуділи, схвалюючи кожне слово ватажка. На загальний подив, перед їх очима постало не золото. Це були дві шаблі. На їх гострих лезах вигравало золотаве світіння зірочок з мантії засмученого чарівника.
- Ти дістав зброю з мішка? – з дитячою цікавістю випалив Кабан – виходить... цей мішок зачарований? Та він коштує... е-ее, Вовку, як гадаєш, скільки він коштує?
- Кабане, ти дурень! Краще уяви скільки всередині золота! Бездонний мішок, досхочу набитий коштовностями! Час порозважатися, взяти їх!
Бандити закружляли навколо здобичі, наче зграя голодних хижаків. Тікати було нікуди. На когось очікує важка ніч.
- Я сам справльусь - запевнив Ала ад-Дін.
- Я і не прагнув допомагати – відверто зізнався Ганондорф – Краще пройдіть з молодими людьми. Я певен, ви знайдете спільну мову.             - Майу кращью ідею.
Ала ад-Дін різко крутнувся на місці, леза замаячили з такою швидкістю, що їх було важко розрізнити від суцільної плями. Спочатку його рухи нагадували танець, а потім він різко прискорювався, усе більше скидаючись на торнадо. Від дзвона лез закладало вуха, іскри сипалися урізнобіч. Старий впав навколішки та не озираючись поповз з епіцентру битви. Кілька разів біля його голови проносилися гострі леза. Чарівник й не помітив як його циліндр розрубало надвоє. Десь поруч несамовито верещала мавпа. Апу міцно вчепися в чарівного мішка, котрого намагався відібрати худордявий Лис. Так сталося, що тіло Ганондорфа було неподалік, тож задкуючи від скаженої мавпи Лис перечепився об чародія, від чого втратив рівновагу та невдало приземлився на шию. Апу вихопив з мішка гроно бананів і переможно зник між будівлями. Тим часом дзвін битви стихав. Ганондорф прокрутив в голові усі можливі варіанти. Все зводилося до єдиного вірного.
<Зараз цього дурня пов'яжуть, а мене уб'ють.> 
Це був день, коли чарівник зрозумів: чотирьох складових для виживання замало. Знайомтесь, п'ята складова: благати кривдника не вбивати.
Зі скрипом у колінах старий підвівся та промовив: 
- Друзі, я нічого проти Вас не мав, тож забирайте цих...
- Все... гарьязд, – важко відсапувався Ала ад-Дін – нам... більшьє нічоґо... не загрожуйє.
Ганондорф не вірив побаченому — один захарець повалив з десяток шісток короля. Навіть Вовк з Кабаном були безтямними тушами, що валялися на землі.
- Яу даввно не бачив таккого видовища! – заходився Салем – ммав би я руки ззамість лапок, то аплодуввав тобі. 
- Заткнися, Салямі, це все через тебе!
- Дьє... А...пу?
- Яу знаю, ввін сховвався у діжці з грроном бананів.
- УК! УК!
- Ей, ззаспокой сввою мавпу, ввона кидається шкуррками.
Маленька пригода змусила Ганондорфа згадати пророцтво Вангелії.
<Чужинець... золото... невже стара... та ні-іі...>
- Маячня!
- Щйо?
- Говорю... схоже, мішок і справді незвичний...