4.

“ Вони точно скоро здогадаються”, - думав павук. 
  В невеличкій, але охайній ванній кімнати він доживав свій вік. Павук відчув смачнезні вібрації і перебрався до них від сусідів. Обрав найнепомітніший куток і зробив маленьку павутинку. Він не живився комахами. Ні. 
  Йому треба була темрява і людський страх. 
  Спершу все було добре: регулярні сирени, відключення світла, людські секрети...
   Мужчина сідав з телефоном на підлогу і ,замикавшись, боявся, щоб його не підловили на таємеій переписці.
   Жінка подовгу дивилася в дзеркало і тихо плакала, закривши рот руками, щоб її не почули.
    Маленька дитина старалася не довго бути в кімнатці і швиденько тікала. 
    Проте смак ставав дедалі пріснішим:
темрява в цій родині почала зникати. 
   Під слабким світлом ліхтарика він слухав їхні довгі сімейні розмови на підлозі ванної.  З’явився сміх. А це смертельна небезпека для таких, як він.
    Жінка більше не плакала. Вона розповіла про свої підозри і на секунду павук відчув смачний  запах поживи: то був страх втрати. Але він розвіявся. Бо чоловік міцно обняв дружину і маленьку дівчинку і сказав: « Ми здолаємо це разом».
   Відтоді чоловік перестав відповідати на повідомлення в телефоні. Ба більше: він змінив номер і купив новий.
    А дитина замислила щось страшне. Вона довго вдивлялася в його темний куток і навіть показувала кулак.
   Це почало лякати самого павука.
Страх зник з цього житла. Темрява теж.
Павуку немає тут поживи. А він завжди шукає темні душі.