2.

« Коли вже я нарешті приберу ту павутину з ванної! Весь час забуваю»
   Вона відкрила кран. Спустила воду. Набрала ванну. Лягла.
  Тепла вода обняла її ще молоде тіло.
Відсутність світла створювало романтичну атмосферу. 
Добренько.
   Давно їй не було добренько. Вона закрила очі і жадібно ловила ці миті і не пускала в голову ніяких думок.
   Регулярна темрява ненавчила її розслаблятися. А вона дійсно втомилася: доводилося вже майже рік постійно вдавати, що все добре.
 Завтра знову до лікаря. Будуть  результати аналізів. Чоловіку і донці нічого не казала. Не хотіла. 
   Хотіла сходити  на майстер клас по плетінню різдвяних павуків з соломи. Їй було соромно, що не знала ніяких українських традицій. Тим паче зараз, коли за право бути самим собою ведеться війна. Раніше вона тим не преймалася. Так, куплена в супермаркеті кутя і готовий узвар.
А Різдво наближалося. 
Вона вирішила навчитися разом з донею. І відволіктися від темних думок.
   Різдвяний павук її зацікавив найбільше. Це геометричні фігури сплетені ниткою з соломинок в одну композицію, яку підвішують до стелі.
   Він нагадав її сім’ю: великі і маленька фігурки разом синхронно коливаються і водночас кожен елемент ще рухається навколо себе самого.
   Вона вже спланувала день. І наперед вирішила, що лікарський вердикт планам не завадить.
   Можливо навіть чоловіка вдасться залучити. Хоча він таке не любить. Їй інколи здається, що він взагалі нічого не любить.. 
«Бррр, як швидко холоне вода.  Треба завершувати», подумала підводячись з ванни жінка і загорнулася в рушник.