Різдвяний павук
1.
“Коли вона прибере ту павутину з ванної? Аж гидко. Хазяйка”, - ловив себе на думці чоловік, швидко витираючись після прохолодного душу.
Не хотілося йти з ванної кімнати. Тепло. Тихо. У промені ліхтарика з телефону, який останнім часом служив основним джерелом світла, ще виднілася пара.
Накинув свіжу футболку і зручні хатні штани, сів на підлозі. Інтернет ловив.
Дивно, та саме тут, в цій невеликій кімнатці з блакитними кахлями він почував себе вільним. Ніхто його не турбував, ніщо його не турбувало.
Побачив купу непрочитаних повідомлень. Всі від неї.
«Мур! Привіт Котику!
Постійно думаю про Тебе. Може хоч би нечаянно побачимося?…
Я розумію, що Ти маєш купу роботи вдома…плюс немає очевидної причини чому Ти кудись повинен їхати…Та й тривоги…
Я велика дівчинка…все добре. Я просто прийняла все як є…і змирилася.
Мій Котик! Муррр. Скучаю за Твоїми плечами…губами… руками…за всім Тобою…мій хлопчик. Хочу Твоїх дотиків…
Коханий…Такий жаданий…Добраніч. Мій місяцю!»
Він почав відписувати:
«Привіт Киця! Ти сердишся? Може я мало роблю для того, щоб ми зустрілися…Але я сильно скучаю…Думаю про Тебе.
Завжди. Моя бажана. Дуже сумую. Тримайся, моя дівчинко.
Дуже хочу до Тебе – Кицюненяточко. Моя красуня!
Я Тебе люблю і чекаю зустрічі! Я вирвуся!»
- Дякую, - прошепотіла дитина солом’яному різдвяному павуку у їхній світлій вітальні.
#1078 в Містика/Жахи
#2434 в Сучасна проза
Відредаговано: 21.02.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
