Глава 5. Повернення до роботи

Майстерня зустріла Елвіна тихим дзюрчанням механічних годинників і м’яким світлом, що проникало крізь крижані вікна. Сніг за шибками хрустів приглушено, ніби не хотів заважати. Легкість, знайдена під час прогулянки, ще жила в ньому і перетворювала кожен крок на майже танцювальний.

Він навіть мимоволі підкрутився на носку, перш ніж повністю зайти всередину, і тихо засміявся з себе. Колись такий рух здався б недоречним. Сьогодні він був необхідним.

— Ну що ж, Елвіне, — пробурмотів він, ступаючи на дерев’яну підлогу, — настав час перетворити цю веселу метушню на щось… справді приємне.

Підлога відповіла ледь чутним поскрипуванням, ніби схвально кивнула. Десь у глибині майстерні один із годинників дзенькнув трохи голосніше, ніж зазвичай, наче підтакував.

Він зупинився посеред майстерні. Стіл був заставлений фарбами, деталями, напівзібраними іграшками. Санчата чекали перевірки, ведмеді сиділи рівними рядами, а маленькі механізми ніби терпляче затамували подих.

Колись цей безлад тиснув на нього. Сьогодні ж він здавався запрошенням.

Елвін повільно обернувся навколо себе, вдихаючи знайомі запахи дерева, фарби й металу. У кожному предметі він бачив не обов’язок, а початок історії.

Елвін підійшов до ксилофону в кутку і легко торкнувся молоточком першої клавіші. Звук вийшов нерівний, трохи кумедний, ніби інструмент ще не прокинувся.

— Ох, — хмикнув Елвін і додав ще кілька нот. — Мої музичні таланти досі на рівні ведмедя Рудого.

— Не ображай Рудого, — почувся жартівливий голос з полиці. — Він дуже старається.

Елвін здивовано кліпнув, а потім розсміявся, зрозумівши, що це один з ельфів вирішив пожартувати.

Мелодія була проста, але тепла. І раптом щось змінилося.

Один із ведмедів повільно похитнувся. Другий ледь помітно повернув голову. Музичні кубики підстрибнули, дзенькнувши гранями, а санчата тихо скрипнули, ніби розправляли плечі.

Скрип був не випадковий — він ліг у ритм мелодії.

— Елвіне… — прошепотів молодший ельф із фарбами на щоках. — Ти це бачиш?

— Бачу, — усміхнувся Елвін, уже сміливіше вдаряючи по клавішах. — Музика підбадьорює навіть дерев’яні серця. Спробуй.

Молодший ельф нерішуче торкнувся іншого інструмента — маленького дзвіночка. Той відгукнувся чистим тоном, і ведмеді похитнулися вже сміливіше.

— Він як диригент! — почувся голос з іншого кінця майстерні. — Послухайте, як усе оживає!

— Ану тихіше, — озвався старший ельф, але в його голосі була усмішка. — Ще трохи, і санчата самі попросяться в політ.

— А що, — підморгнув Елвін, — ідея непогана.

Елвін розійшовся. Він махав руками, ніби справді керував оркестром.

— Рудий, тримай ритм!
— Кубики, не відстаємо!
— О, механічний олень, це твій соло-момент!

Механічний олень дзенькнув копитцем, і кілька ельфів ахнули від сміху.

І саме в цю мить його лікоть зачепив маленьку кнопку під столом.

Фшшш!

Невелика ракета-сюрприз вилетіла вгору, пронеслася над головами і розквітла хмаркою кольорового диму. Полички вкрилися рожевими й золотими цятками.

Одна з ведмежих мордочок тепер виглядала так, ніби щойно побувала на святі фарб.

Кілька секунд — тиша.

А потім вибух сміху.

— Ну, — розвів руками Елвін, — зате тепер у нас святковий інтер’єр.

— Ти завжди так працюєш? — хихикнула ельфиця, витираючи фарбу з носа.

— Лише коли мені добре, — відповів він. — Або коли дуже потрібно, щоб стало добре.

— Тоді, — додав хтось іззаду, — працюй так частіше.

Вони швидко навели лад, і робота пішла далі, але тепер вона нагадувала гру. Елвін пакував подарунки, ніби розповідав кожному з них окрему історію.

— Ти будеш сміливою, — шепотів він, розфарбовуючи ляльці волосся. — А ти — швидким. А ти, — він постукав по коробці з конструктором, — навчиш когось не здаватися.

Йому здалося, що фарба лягала рівніше, ніж зазвичай, а механізми клацали з вдячністю.

Іграшки під руками ніби теплішали.

Раптом ще одна ракета тихо пролетіла над його плечем, залишивши тонкий золотий слід.

— Гаразд, — засміявся Елвін. — Я визнаю. Без сюрпризів сьогодні ніяк.

— Елвіне! — гукнув молодший ельф. — Ти ж обіцяв перевірити санчата!

— Уже йду! — відгукнувся він. — Ходімо разом. Але обережно. Вони сьогодні в настрої.

Вони тягнули санчата від стіни до стіни. Ковзання було рівним, слухняним.

Один раз санчата самі трохи повернули, і ельфи дружно засміялися.

— Бачиш? — сказав Елвін. — Вони хочуть бути першими.

— Пильність — головна чеснота ельфа, — урочисто додав він, помітивши, як ведмеді «спостерігають» за процесом.