6

- Що сталося?

- Далі шлях повністю перекритий снігом, тож ми не можемо продовжувати рух. - Як я й очікувала після слів Оленки, що нічим гарним ця ситуація вже певно не закінчиться і ми певно теж станемо десь посеред шляху та будемо чекати, поки комунальні служби розчистять дорогу. - Але є і добра новина.

- Яка? - Невже буде хоча б часточка чуда в цю ніч? Так хотілося б цього!

- Поки ще повністю не замело дорогу назад ми повертаємося на початкову станцію. Потяг сімсот тринадцятий вже вирушив назад, щоб не стояти посеред поля, тож і ми вирушаємо. Ще є шанс встигнути на святкову вечерю.

І від цих слів жіночки я порушила регламент спілкування на роботі та взагалі субординацію між керівництвом та підлеглою та кинулася в обійми до начальниці й міцно-міцно її обійняла. Враз мене осяяло розуміння, що якихось півтори години і я буду сидіти поряд зі своїм сином та в колі родини та співати колядок та весело гомоніти з іншими.

- Ну все, все, спокійно, - Валентина Андріївна злегка відтягнула мене від себе, - йди попередь всіх пасажирів, що ми повертаємося й всі квитки будуть повернуті. 

- Так, звичайно, буде зроблено, - я взяла себе в руки та відрапортувала керівниці. Й вже було рушила виконувати цей наказ, як жінка покликала мене.

- Оксанко, з Різдвом тебе. - Розцвіла Андріївна в усмішці й підморгнула мені.

- Веселого Різдва, Валентино Андріївно. - Відповіла їй щирою посмішкою та поспішила всіх попередити про цю новину. 

Були звичайно невдоволені люди таким от поворотом подій, але все ж більшість були щасливі повернутися у свої домівки, а не зустрічати свято посеред поля у кучугурах.

- Що сталося? - Як тільки я зайшла у своє купе, то підскочив з місця та підійшов Андрій й почав заглядати в очі певно шукаючи в них роз'яснення ситуації, що склалася.

- Попереду все замело снігом, тож ми вирушаємо назад. На початкову станцію.

- Я зрозумів, добре, тоді не буду заважати тобі виконувати свої обов'язки. Гарного тобі й твоїй родині Різдва. Якщо ти не проти, то, - і чоловік пригорнув мене до себе та обдарував своїм теплом та затишком, що в мене навіть сльози виступили на очах від щирості й приємності моменту.

Жаль, що це тривало пару секунд, тому що Андрій відпустив мене та рушив на вихід з купе.

- Андрію, - я покликала в останню мить чоловіка.

- Так?

- А ти маєш з ким зустрічати сьогодні святий вечір?

- В тому місті, звідки я їхав, у мене немає рідних, тільки робота.

- Тоді я б хотіла запросити тебе в коло своєї родини. Відсвяткувати разом.

- Ти впевнена? 

- Абсолютно! Адже ми з тобою вже посмакували кутею, час перейти до головних страв.  - Підморгнула я йому, а в душі ніби та перша зірка на небі запалала надія на щасливе майбутнє разом зі своїм сином та цим чоловіком, якого мені за іронією долі подарувала ця святкова ніч. А чудеса то трапляються, варто тільки вірити в них!

***

Продовження вже на сайті) Приємного читання)

***

 Подаруй мені кохання

Я привела до хати небезпечного чоловіка. Познайомила його з сім'єю і дозволила наразити нас на небезпеку. Я навіть подумати не могла, що все обернеться настільки жахливо. Хіба може бути в житті так, що тобі доведеться вибирати? Чи доведеться відмовитися від кохання заради того, щоб з твоїх рідних ніхто не постраждав? Ось тільки я маю одну проблему - я не можу відмовитись від нього. Тому що він єдиний, хто може захистити мене та мою дитину. Ось тільки чи захоче він ризикувати заради нас своїм життям?