5

Несподівано мою увагу відвернув стук у двері, а після на порозі я побачила того самого чоловіка, який діяв на мене магічним чином. І навіть зараз, попри розчарування та певний негатив всередині, я відразу ж посміхнулася йому та на душі стало легше. Ніби за помахом чарівної палички.

- Можна? Не потурбую? - Подав він голос не вдираючись далі без моєї згоди.

- Ні, ні, проходьте, - я підірвалася з місця відразу ж і побачила, що він простягає мені стаканчик, в якому до того я йому зробила чай.

- Візьміть, будь ласка, зігрівся так зігрівся, ніколи не думав, що в потягу може бути такий смачний чай. Певно справа не в ньому, а в тому хто його зробив. - Ну от знову, все так завуальовано промовлено, що я не знаю як реагувати - чи то подякувати за ці слова, чи то проігнорувати у зв'язку з тим, що мені взагалі то не можна переходити на особистості з пасажирами. - Моя бабця як була ще жива завжди любила повторювати, що головне не те, що ти робиш, а головне робити будь-яку справу з душею та від чистого серця. Тому переконаний - ви справді світла людина. Дякую вам.

- Будь ласка, - от посмішка сама по собі виникає у мене на обличчі, я ніби й не намагаюся це зробити спеціально, а вона розквітає відразу ж, ніби цей чоловік тепле та затишне сонце, а я квітка, яка тягнеться до нього, - ви мені вже стільки подарували сьогодні компліментів, що я певно за останні пару років стільки не отримувала. Від чоловіків маю на увазі.

- Думаю це само собою повинно бути, коли тут така різдвяна краса переді мною знаходиться, - ну що за чоловік, як можна так все більше та більше влучно стріляти в моє серце такими от словами? Він взагалі має совість? - До речі, я Андрій.

- Оксана, - ну от знову, не знаю чому, але я вирішила протягнути до нього руку для вітання, а він замість того, щоб потиснути її, підніс до губ та поцілував. І як тільки він торкнувся моєї шкіри, то у мене ніби сталося нове загоряння всередині, ніби завівся моторчик, який міг мене відвезти далеко-далеко та подарувати шалені емоції та позитив. Негатив як рукою зняло та вже хотілося стрибати від щастя та надлишку позитивних емоцій, цікаво, всі на нього так реагують чи це у мене тільки така от дивна поведінка на цього Андрія?

- Дуже приємно. Оксано, а ви не проти зіставити мені компанію? Я звичайно зрозумію, якщо ви відмовитеся, адже ви на робочому місці й все таке, але якщо не проти...

- Ви про що? 

- Чи не зіставите ви мені компанію в невеличкій традиції? Мене з самого дитинства привчили до неї, тому скільки себе пам'ятаю, стільки й дотримуюся її. Не хотілося б, щоб вона перервалася цього року. 

- А в чому полягає традиція? - Якщо чесно, то мені самій стало настільки цікаво, що я з очікуванням чекала відповіді Андрія. Не часто зустрінеш такі от прохання, точніше за чотири роки мого перебування на цій роботі я ні разу про таке не чула.

- Як тільки у святвечір на небі сходить перша зоря, то я молюся разом з рідними людьми та смакую кутю. Моя бабця говорила, що кутя це як символ щастя та добра на наступний рік, тож варто її розділяти з тим, хто для тебе найрідніший у цьому світі та до кого ти добре ставишся. Так вийшло, що ви для мене Оксано в цьому році найближча людина з тих, хто є поруч. Тож якщо вам не важко, то я був би вам дуже вдячний. - Так, Оксано, тримайся, ти ще на роботі й не варто їхати дахом. А то цей чоловік і так на мене мав серйозний вплив в моральному плані, а після цих слів я готова була обійняти його міцно-міцно та не відпускати.

- Я не проти, залюбки, - все-таки змогла перебороти ті бажання, які у мене наразі виникнули й зробити для нього мінімум, що я могла собі дозволити на робочому місці. Мені не важко зробити цьому чоловіку приємність таким от чином, як підтримати традицію, до того ж у нашій родині також вона була, коли ми збиралися за святковим столом, то спочатку була молитва, а потім ложечка куті для відчуття різдвяного настрою та затравки перед основним застіллям.

- Дуже вам вдячний, я знав куди йти, - ще раз обдарував Андрій мене посмішкою та протиснувшись в цьому невеличкому купе поклав на стіл невеличку коробочку, - я сам її готував. Раніше цим займалася мама, але оскільки вона зараз далеко від мене знаходиться, то прийшлося самому приготувати. Надіюся, буде смачно.

І це було не те що смачно, це можна було пальчики облизувати, якби не моя вихованість. Після того, як ми промовили молитву, то я спробувала кутю чоловіка й була вражена до глибини душі, вона не була гірше чим у моєї бабусі, а це досить таки дивно. Мій колишній міг тільки яйця посмажити, і то, вони в нього через раз горіли та летіли в смітник. А тут було неперевершено.

- Дуже смачно, ви молодець, - я не втрималася та доїла все до кінця. 

- Можна вас про дещо попросити ще? Не буде це виглядати аж надто нахабно? 

- Та ні, це мені має бути соромно, що я з'їла все майже сама.

- Мені за честь бачити, що комусь сподобалося те, що я сам приготував. Значить ще не все втрачено.

- Я б навіть сказала далеко не все втрачено. Так про що ви хотіли попросити?

- Можна ми перейдемо на "ти"? Хоча б в цей вечір будемо трішки ближче одне до одного, все ж таки святвечір. Якщо ви не проти звичайно.

- Якщо ти не проти, тоді вже варто говорити. - Підморгнула я йому підколюючи таким чином й він засміявся, а за ним і я, бо не можливо було втриматися поряд з ним. Цей позитив так і захоплював мене з головою, чоловік був настільки щирою та відвертою людиною, що відповідати хотілося тим же. Якщо навіть не більше.

Та скоро наші веселощі перервав потяг, точніше несподівана зупинка руху. Швидко глянувши на графік зупинок я зрозуміла, що щось сталося, адже до наступної станції було ще півтори години їзди, тому я вискочила з купе та кинула тільки Андрію "вибач".

Як тільки я опинилася в проході між вагонами, то зустріла начальницю поїзду, яка йшла саме до мене. Тож я ледве змогла уникнути покарання, адже якби вона помітила мене в одному купе з тим чоловіком, то отримала б я на горіхи за таку поведінку та не належне ставлення до своїх обов'язків. Але те, що вона промовила, все одно нічого доброго не принесло.