- Мамо, мамо, - чую веселе щебетання мого пупсика, який забігає на кухню, а перед собою ще й заганяє нашого котика Мартіна. Кому - кому, а Мартіну явно ніколи не було сумно з Денчиком. Це мій син, якщо що, який зрозумів, що кота він вже не дістане з-під шкафчика й перемикає увагу на мене.
- Що таке синку? - Вимиваю руки та витерши їх присідаю біля малого. У нього так сяють зараз очі, що відразу розумію - він або щось запитати у мене прийшов, що його аж надто цікавить, або щось побачив та хоче зі мною поділитися.
- Я вивчив віршик для бабусі на завтра. Послухаєш?
- Який ти молодець, звичайно послухаю. Розповідай. - Починаючи з минулого року, коли Дену виповнилося три роки, я почала прищеплювати у нього любов до Різдва та всяких традицій пов'язаних з цим святом. Як на мене, то дуже важливо передавати з покоління в покоління певні звички та традиції, які повинні зміцнювати родину та робити її по максимуму дружньою. Адже додаткові два-три дні в рік явно не будуть зайвими у колі сім'ї, яка збирається за святковим столом та спілкується на різні теми й може поділитися самим відвертим з іншими. Хто як не родина підтримає у важку хвилину та вислухає всі переживання та теми, які хвилюють тебе? Мені мати з батьком дали це приємне усвідомлення щирої та міцної родини починаючи з моїх малих літ, тож мені хотілося, щоб і мій син мав це відчуття чуда та позитиву. А яке ще свято як не Різдво може дарувати такі емоції чарівності та добра? Тому минулого року ми з ним намалювали моїй бабусі невеличку картину, а в цьому році разом з сином придумали міні віршик вже для бабусі Дена, тобто моєї мами.
- Я тебе з цим святом вітаю й щастя-радості бажаю.
Щоб у вас все було добре й... - Малий з завзяттям розповідав початок віршика і побачивши мою усмішку захоплення цим процесом ще більше хотів мене вразити, але все ж він ще маленький, тож не дивно, що забув деякі слова. Й це дещо засмутило його, але він хотів це згадати, тож ще не видавав емоцій на-гора.
- Радості було як... - Підказала я Денчику й він відразу повеселів та підхопив далі.
- Моря. - Закінчив усміхаючись малий, - щоб цей рік вас радував та безмежно окриляв.
- Христос народився. - Закінчила я вже хором з малим, а на очах проступили сльози щастя. Щастя за те, що він настільки вже виріс, що міг самотужки вивчити хоч і не великий, але все ж вірш. Тому я не втрималася, щоб обійняти його та поцілувати у щічку. Я й так була дуже сентиментальна щодо нього, деколи можливо аж занадто, але не могла стриматися від цих почуттів. А мене вчили, що якщо є почуття, то їх варто показувати, бо в один момент може стати пізно... - У тебе гарно вийшло! Я тобою горджуся. І за це у мене є для тебе подарунок від зайчика.
Й дала йому трішки шоколадного крему, який я зробила для коржів. Кожного року ми збиралися у моєї бабусі на святий вечір, це вже була традиція стільки, скільки я себе згадую. Я навіть питала у своєї мами чому ми завжди святкуємо саме у бабці, все ж таки вік та їй можливо важко готувати на всю родину, але мама відповіла, що таким чином бабця відчуває себе щасливою, коли у її будинку збираються всі рідні та весело гомонять одне з одним. Тому мама готувала щось своє, я щось своє і ми це несли до бабці, щоб хоча б трішки полегшити їй роботу на кухні, а мій тортик вже став загально обожнюваним й всі називали його різдвяним кексиком. Тож і в цьому році я не зраджувала традиціям й вже пекла коржі та збивала крем, щоб їх перемастити між собою.
- Смачно? - Ден дуже любив шоколад, але я не часто йому дозволяла вживати його, бо розуміла, що може початися алергія або ще щось. На щастя малий розумів ці мої перестороги, тож насолоджувався такими миттєвостями як ця.
- Угу, - задоволено гмикнув син та далі продовжив свою роботу по смакуванню шоколаду з ложки.
- Зараз подзвонимо до бабці та запитаємо на котру завтра нам приходити. Поспілкуєшся з нею? - Зазвичай час зустрічі ніколи не змінювався й це було о п'ятій вечора, саме тоді приблизно сходила перша зоря на небі й це означало, що родина може вже вітати одне одного з Різдвом та насолоджуватися святом сповна. Та все ж додатковий раз розмови з бабцею не був ніколи зайвим, до того ж вона так любила Дена, що могла цілу добу розмовляти про нього без упину.
- Привіт, як ти? - Бабуся ніби чекала мого дзвінка й на другий виклик вже ввімкнула телефон й в її голосі чулася непідробна радість від дзвінка.
- Привіт, Оксанко, я ось тільки но з твоєю мамою говорила, запрошувала на завтра на святкування, - ага, ось воно в чому справа. Бабця хоч і не хотіла користуватися мобільним телефоном, але все ж я змогла її переконати в цьому та привести плюси в користь нових технологій. Але все ж не часто можна було відразу додзвонитися до неї, бо мобільний лежав всюди, тільки не там, де вона могла б відразу прийняти виклик. Тож я дуже здивувалася, що в цей раз бабця так швидко відгукнулася на мій дзвінок.
- То і нас також? Денчик вже сюрприз вам всім приготував, - в цю мить з обожнюванням поглянула на сина, з появою якого наша родина ще більше таке враження зміцніла. Ніби всі загорілися бажанням виростити з нього справді достойного чоловіка та щасливу людину. Навіть попри те, що його рідний батько підтиснувши хвоста втік чорт знає куди.
- Ну звичайно, як же без вас? Мама якраз повинна була тобі подзвонити, можливо й зараз вже дзвонить.
- Супер, тоді я даю тобі ще на пару слів Дена, а сама піду коржі глянути, щоб не підгоріли.
- Я вже дочекатися не можу, щоб спробувати твій смачнючий кексик.
- Скоро спробуєш, я стараюся. Тоді до завтра. Цілую тебе та передаю телефон Дену. - Й віддала сину телефон, що той навіть викинув в раковину ложку й зосередився на розмові з бабцею. Точніше з прабабцею. Він обожнював обох, бо якщо прадідусь більш стримано й по чоловічому ставився до сина, то от дві бабці не могли ним нарадуватися й вічно дарували тисячу й один подарунок.
Малий почав щось щебетати бабусі, а я рушила до плити, бо коржі це така справа, що не догледиш і вже замість тіста буде обгорілий шматок підошви. Тож тут потрібно мати уважність та витривалість.
Виявилося, що вони вже готові, тому я почала акуратно діставати їх по одному з духовки та викладати на різні тарілки. Так захопилася процесом, що навіть не помітила, як малий перестав весело говорити й обернувшись побачила, що він вже знову намагається дістати Мартіна. Й певно коту явно не було наразі добре, бо тягнули його за хвоста намагаючись дістати з тієї його схованки.
- Денчику, котику ж боляче, відпусти його. - Все ще витягуючи смаколики та розкладаючи їх на тарілки промовила до малого.
- Та ні, йому весело, он глянь як усміхається, - ага, син завжди так думав, коли кіт починав вже трохи на нього шипіти. Син це сприймав як заклик до більш активних дій. Що не можна було сказати про Мартіна. Тож варто було втрутитися в ці "веселощі".
- Давай ми підемо поки глянемо якийсь різдвяний мультфільм, а котик відпочине, добре? - Коржі мають трішки остигнути, тож я маю певних двадцять - тридцять хвилин на те, щоб відвернутися від роботи та провести час в компанії сина.
- Добре, пішли, - як тільки Ден почув про мультфільми, то кіт його відразу перестав цікавити й він почимчикував у вітальню. І я хотіла рушити за ним, але несподівано почав вібрувати мобільний на стільниці, певно мама дзвонила попередити про завтрашній день та на котру йти до бабці. Тож я навіть не поглянувши на екран мобільного прийняла виклик, а сама почала розставляти тарілки так, щоб Мартіну не вдумалося полізти та знімати пробути з коржів.
- Привіт, мамо, - без задньої думки промовила я в телефон.
- Оксано, добрий вечір, - відповів мені голос на тому кінці дроту, але навіть якщо він і був жіночий, це не була мама. Її голос я б впізнала з тисячі. Це була моя керівниця по роботі.
- Доброго вечора, Таїсія Анатоліївна, - чомусь у мене відразу у свідомість пробралося погане передчуття. Навряд чи б керівниця дзвонила просто так о восьмій вечора, адже на зміну мені виходити тільки восьмого числа, тож я не розуміла, що жінка хотіла б від мене в цей пізній час.
- Оксано, у нас сталася надзвичайна подія, - голосом повним зневіри та розчарування вимовила Анатоліївна, чим і підтвердила мої найгірші передчуття. Щось сталося, і це щось явно не несло в собі нічого хорошого...
#3553 в Любовні романи
#833 в Короткий любовний роман
#1652 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 23.01.2022