Розділ 13

Зі Стеллою я домовляюся зустрітися в кав'ярні-книгарні наступного дня. Не телефоном же все розповідати. Та й зараз я не змогла б зібрати всі думки докупи.

​Вночі мені не спиться. Я кручуся з боку на бік, у голові купа думок, які не дають заснути.

​Беру телефон і гортаю соціальні мережі, щоб хоч трохи заспокоїтися. Тисячу разів проговорюю собі, що закрила вхідні двері на всі замки, тому хвилюватися немає причин.

​Скролю стрічку з острахом, що побачу ще один коментар від невідомого акаунта. Не знаю навіщо, але знову відкриваю фотографію й шукаю той коментар. І шоковано розумію, що його більше немає. Дідько. А яка була назва профілю? Намагаюся згадати й вбиваю в пошук варіанти. Але нічого не знаходжу. Можливо, анонім видалив свій акаунт? Чи заблокував мене? Дивно.

​На мить завмираю, коли бачу одне непрочитане повідомлення. Мене починає бити дрібне тремтіння. Чую якийсь шурхіт на кухні. Ні, я так точно скоро збожеволію!

​Підіймаюся й крадькома пробираюся на кухню. Заглядаю й бачу, що кватирка відчинена, а за вікном здійнявся вітер, який шурхотить пакетом. Зачиняю її й сідаю на стілець. Видихаю. Набираюся сміливості та відкриваю повідомлення в соцмережі.

​Адріан:

​Доброго вечора, Тіно! Як ваші справи? Хотів запросити вас на одну книжкову подію від нашого видавництва, можливо, вам буде цікаво! Ось посилання. Буду радий бачити вас і випити разом кави після.

​Вдих. Видих. Усього лише Адріан. Відкриваю посилання й бачу, що в місцевій книгарні відбудеться автограф-сесія та презентація книги однієї з моїх улюблених письменниць.

​Приємно, що Адріан запам'ятав те, про що я йому говорила. Подія відбудеться через кілька днів. Пишу Адріану, що з радістю відвідаю її та вип'ю з ним кави, тим паче в моєму чеклісті є пункт — відвідати подібну подію.

​Майже миттєво отримую відповідь. Дивно, він також не спить, хоча вже третя ночі. Ми починаємо розмову в листуванні про затишну авторку й мої улюблені її книги. Адріан розповідає різні цікаві факти про видання її книжок. Я заспокоююся й непомітно для себе поринаю в сон.

​Прокидаюся наступного ранку, нашвидкуруч снідаю, збираюся й викликаю таксі.

​Через пів години входжу до книгарні-кав'ярні, де Стелла вже чекає на мене за столиком біля вікна, поглядаючи на полиці з книгами, які розставлені навколо. Вона помічає мене й махає рукою. Підходжу до неї й сідаю. Озираюся. В книгарні, як завжди, нікого, крім нас, немає.

​— Тіно, що сталося? — її голос сповнений тривоги. — Вмієш ти інтригувати. Я ледве дочекалася ранку. Думала вже зриватися і їхати до тебе додому.

​Нервово усміхаюся. Як же це схоже на Стеллу.

​— Я навіть не знаю, з чого почати, — видихаю, відчуваючи, як тривога знову підкрадається до мене.

​Збираюся з думками й починаю розповідати все по черзі. Стелла слухає уважно, не перебиваючи, лише іноді киває або злегка стискає мою руку.

​— Пробач, що я одразу не надала цьому значення, — каже вона, нервово перебираючи браслет на руці. — Я повинна була звернути більше уваги на твої слова.

​— Нічого, я розумію. Я сама не одразу зрозуміла, як усе серйозно, — кладу свою руку поверх її.

​Подруга дивиться на мене й зітхає.

​— Усе одно почуваюсь поганою подругою. Не знаю, чому не звернула на це уваги раніше, — я стискаю її руку. — Ти звернулася до поліції?

​— Так, учора пішла з Лендоном. Але, чесно кажучи, вони не надто зацікавлені, — я безсило знизую плечима. — Сказали, що поки що нічого не можуть зробити, але я повинна бути напоготові. Треба чекати від них інформації й подальших інструкцій.

​— Це якась дурня! — обурюється Стелла. — Ти не можеш просто чекати, поки щось станеться. Можеш залишитися в нас. Та кімната, де ти зупинялася минулого разу, вільна, і ми зовсім не проти.

​Ідея виглядає логічною, але я знаю, що якщо переїду до Стелли, то буду почуватися тягарем.

​— Дякую, але я не хочу вас обтяжувати, — м'яко відповідаю. — Тим паче я скоро поїду з міста.

​— Тіно, ти жартуєш? Нам неважко! Просто подумай про це, — зітхає Стелла. — Може, тоді хоча б камери встановиш біля квартири?

​Я збираюся заперечити, але бачу, як до нашого столика підходить власниця кав'ярні. Вона уважно дивиться на мене й, напевно, чула частину розмови.

​— Вибачте, що втручаюся, — тихо каже вона. — Я почула вашу історію. Можливо, вам було б спокійніше залишитися тут на деякий час? У мене є невелика кімната при книгарні, де ви могли б заночувати. Тут безпечно, і нікого стороннього не буває. А ще є камери, — вона показує на стелю, і я дійсно бачу кілька камер спостереження.

​Пропозиція несподівана та насправді непогана.

​— Це дуже мило з вашого боку, — кажу, вагаючись. — Але я не можу турбувати вас своїми проблемами.

​— Річ у тому, — відповідає вона й кидає погляд за вікно, — я сама колись потрапила в подібну ситуацію й знаю, як важливо мати спокійне місце, де можна перечекати й подумати. Якщо що, кімната вільна, і вона завжди готова для тих, кому потрібен тимчасовий прихисток.

​Я замислююся. Можливо, жінка й справді пережила щось схоже? Пропозиція щира, і хоч мені не хочеться нікому створювати проблем, це дійсно може бути гарним рішенням.

​— Тіно, я думаю, це чудова ідея, — підтримує Стелла, дивлячись на камери. — Тут безпечніше, ніж самій удома.

​Після кількох секунд роздумів я киваю.

​— Дякую вам, це справді дуже великодушно, — кажу, відчувати полегшення від того, що є де залишитися.

​— Будь ласка, не соромтеся. Я підготую для вас кімнату.

​Ми зі Стеллою обговорюємо подальші кроки, поки господиня кав'ярні готує кімнату для моєї ночівлі. За чашкою кави плануємо, як я зможу безпечно перебратися до книгарні. Сьогодні потрібно зателефонувати орендодавцю та поїхати зібрати речі. Домовляємося, що частину перевезу до Стелли, а найнеобхідніше візьму з собою.

​Незабаром жінка повертається і запрошує мене оглянути кімнату.