Розділ 2

— Тіна, ну нарешті! — Стелла зустрічає мене біля танцювальної студії.
Я обіймаю подругу та чмокаю в щічку.
— Ну, що, готова гарно провести час?
— Звісно, — каже вона, здивовано піднімаючи брову.
Це ж вона мала говорити щось подібне, а не я. Простягаю подрузі маленький, трохи зім'ятий рекламний листочок, з якого посміхається Лендон Хелтон.
— Ти хочеш туди піти? — подруга кидає на мене здивований погляд.
Стискаю губи. І навіщо я це зробила? Певно, після нашої зустрічі з цим чоловіком мій розум помутнів. Хоча ні, мені дійсно хочеться піти, попри цю місцеву знаменитість. Не буду я знову через якогось чоловіка відмовляти собі в задоволенні!
— Ну, подумала, що це чудовий варіант, але якщо не хочеш — не підемо, — натягнуто посміхаюся, все ще борючись зі своїми суперечливими почуттями та бажаннями.
— А я думала, ми підемо на зимовий ярмарок, — каже вона, прикусивши губу.
— О ні, я не хочу гуляти в таку холоднечу просто неба, роздивляючись намети. Мені шкода продавців.
Справді, одного разу мене занесло на такий ярмарок — крім червоних щік і тремтячих продавців, які зігрівалися гарячими напоями, нічого не запам'ятала. Це навіть гірше, ніж просто піти й подивитися на Лендона. Та й народу буде стільки, що він навряд чи помітить мене в натовпі.
Стелла примружується:
— Ах ти хитра лисичко, Тінатін Денізе!
Я знизую плечима.
— Хочеш жити — вмій викручуватися!
— Добре, якщо ти це запропонувала, то я подумаю над твоєю пропозицією, — каже вона, ховаючи рекламку в кишеню.
Я кидаю погляд туди, де щойно зник аркуш із зображенням сірих очей. Можливо, пізніше пошкодую, що не вибрала ярмарок. Хоча що може бути гірше, ніж замерзнути, гуляючи зимовою вулицею? Бррр!
— Пішли перевдягатися, бо запізнимося!
Заняття проходить непогано. Гарна, підтягнута вчителька все пояснює дуже багато разів — навіть тупому було б зрозуміло. У мене наче виходить. Але... ну, не спалахує в мене бажання бігти й купувати собі подальші заняття й гарну форму. Не моє це.
— Можливо, тобі варто обрати інший напрямок? Хіп-хоп? Хілс? Стрип-пластику? Народні танці? — питає мене Стелла, коли ми, втомлені й спітнілі, йдемо в душ.
— Думаю, річ не в тому, — зітхаю я. — Знаєш, або ти палаєш зсередини від чогось, або вогник взагалі не запалюється.
— Вогник не запалився? — лунає поруч із кабінки.
— Ні.
— Шкода.
Стелла вмикає воду. Мені дуже не хочеться її засмучувати, але я прагну бути насамперед чесною із собою. Хоча почуття сорому тисне на мене.
Вода приносить мені відчуття задоволення й бадьорить. Давно знаю, що вода — моя стихія.
Ми сушимо волосся феном й наносимо легкий макіяж. Я дістаю з сумки невеликий аркуш паперу — той самий «Різдвяний чекліст», який склала Стелла для мене, — й ставлю галочку біля пункту «урок танців». Подруга підходить й заглядає в аркуш.
— Насиченими в тебе будуть ці два тижні.
Я зітхаю.
— О, це точно — завдяки твоїм старанням.
Вона пирхає:
— Ой, ну не кривися ти так, ніби я змушую тебе відчищати унітаз зубною щіткою.
— Фу, Стелло!
— Ну що? — вона легенько штовхає мене в плече.
— Нагадай мені, чому я погодилася на все це? — вказую рукою на аркуш.
— Бо ти мене любиш і в глибині душі згодна, що це дуже крута ідея.
— Ну звісно, — усміхаюся й кладу аркуш до кишені сумки.
Взагалі, погодилася, бо Стелла надто багато зробила для мене, і це фактично єдине, чим я можу віддячити. Хоча вона і це також влаштувала для мене.
— Ну що, пішли дивитися на змагання!
Стелла поправляє зачіску, коли ми виходимо зі студії танців, і підморгує мені.
Я щільніше кутаюся в шарф і вже не так впевнена, що це гарна ідея. Згадую про замерзлих продавців на ярмарку й швидко йду в напрямку льодової арени. Добре, що вона розташована в самому торговому центрі, й не потрібно виходити на мороз, щоб кудись перейти.
По дорозі Стелла вмовляє мене купити какао з маршмелоу та булочку з корицею.
— Гірше буде, якщо посеред змагань захочеться їсти, але я не дам тобі піти по їжу, доки не додивимося!
— Тобі хтось колись казав, що ти гірша за ката? — кажу я, перекладаючи гарячий стакан какао з руки в руку.
— Ти. По триста разів на день! — насуплюється Стелла.
Я дивлюся на неї та згадую про подарунок.
— На, потримай та не ображайся! — кажу я подрузі, даючи їй свій стакан.
Стелла підіймає брову.
— І це повинно було мене заспокоїти?
— Ні, — відповідаю я, дістаючи з сумки пакунок. — Але це, можливо!
Я забираю стакан, який подруга вже ледь тримає, і тицяю їй у руки маленький пакунок.
— О, — вигукує вона, розгортаючи його. — Я бачу, ти давно планувала піти на ці змагання! Не знала, що ти так цікавишся фігурним катанням! Дуже гарно, дякую!
— Я... — починаю я, але Стелла мене перебиває.
— Пішли бігом, бо вже запізнюємося! — вона кладе дармовис назад у пакунок, кидає його в сумку, й ми швидко крокуємо до входу на глядацькі місця.
Людей збирається майже повна зала, хоча вона не дуже маленька. Спеціально для змагань біля арени зробили місце для журі. Поки збираються глядачі, грають різноманітні різдвяні пісні, деякі люди весело підспівують, а хтось навіть пританцьовує. Взагалі навколо панує святкова атмосфера, хоч до свята залишається ще два тижні.
Ми зі Стеллою швидко випиваємо своє какао, заїдаючи булочками, від чого стає спекотно, тому навіть знімаємо пальта. Я нервово поправляю свій хвостик на потилиці, оглядаючи арену.
— Щось шукаєш? — питає Стелла, помітивши мій нервовий стан.
— Та ні, просто хочу, щоб усе швидше почалося.
— Ясно, — примружившись, каже вона, задумливо дивлячись на мене.
Стільці журі вже зайняті всі, окрім одного. Приглушується світло, стихає весела мелодія, і запановує тиша.
На арену виходить чоловік, звісно, що це Лендон. Він вдягнутий у спеціальний чорний приталений костюм із блискітками. Чоловік зупиняється посередині арени й завмирає. Лунають перші ноти мелодії, й Лендон ковзає по льоду. Він рухається так гарно й плавно, стрибає й приземляється, роблячи в повітрі різноманітні трюки. Зал тішиться. Я не відриваю погляду від його підтягнутої статури. Ніколи б не подумала, що цей вид спорту так заворожує.
Мелодія змінюється, і я не помічаю, в який момент на арені з'являється гарна жінка. Вона приєднується до Лендона в танці, і тепер вони разом роблять трюки, кружляють і тримаються за руки.
— Яка красива історія кохання! — зітхає мені на вухо Стелла.
Я автоматично киваю, не відриваючи погляду. Що не кажи, а танцює на льоду він як бог, який зійшов з Олімпу.
Пара завмирає посередині льодової арени майже в поцілунку, музика затихає, зал вибухає оваціями. Лендон із напарницею вклоняються, він цілує її руку та під'їжджає на ковзанах до останнього стільця біля журі.
— Лендон Хелтон! — говорить у мікрофон ведучий, і зал знову вибухає оплесками.
— Ні, ну який же красень! — шепоче мені Стелла, аплодуючи чоловікові, який встає з місця, щоб ще раз поклонитися.
— Гарне обличчя не гарантує красу всередині, — промовляю крізь зуби я.
— Тіна, ти чого? — запитує мене Стелла.
Я проводжу рукою по обличчю.
— Нічого, просто втомилася, не зважай, — кажу я й натягнуто посміхаюся.
Певно, було б краще замерзнути на ярмарку, ніж розтанути в цьому залі. Але я не з тих, хто піддається зовнішній чарівності чоловіків. Вже точно ні.
Один за одним на лід виходять учасники, показуючи свій танець на ковзанах. Швидка музика чергується з повільною. Намагаюся не дивитися в бік Лендона, хоча сама ж порушую встановлені собою правила. Після кожного виступу я роздивляюсь оцінки учасників і більше уваги приділяю тим, що ставить Лендон. Дивно, але майже з усіма його балами погоджуюсь, хоч не знаю всіх тонкощів цього спорту. Мені подобається те, що це створює ілюзію, ніби я хоча б трохи розумію, де виступ хороший, а де ні. Хоча, якщо чесно, я взагалі не маю уявлення, за що нараховують ці бали. Навіть на ковзанах ніколи не каталася. Пару разів бачила нарізки відео з різних змагань в інтернеті — і на тому все.
Час летить непомітно, і ось уже оголошують переможця. Лендон нагороджує дівчину, якій я в душі бажала перемоги. Вона зворушила мене своїм виступом про сильну жінку. Це так цікаво: жодного слова не сказано, а з рухів усе зрозуміло. Певно, тому що я свого часу пережила щось схоже, тепер упізнаю давно забуті емоції.
Люди починають гомоніти та збиратися — змагання закінчуються.
— Будь ласка, не розходьтеся! — говорить ведучий. — У нас ще дещо для вас є! Лендон! — він жестом підзиває до себе фігуриста.
Ми зі Стеллою переглядаємося й сідаємо на місця, з яких уже встигли встати.
— Хочемо провести тут і зараз швиденько благодійний аукціон, — продовжує ведучий, — кошти якого підуть на притулок для тварин «Білі лапки».
Лендон під’їжджає до ведучого на ковзанах і стає неподалік, дивлячись на натовп.
— Який же лот буде розігруватися? — чоловік простягає руку, вказуючи на Лендона. — Три індивідуальні заняття з катання на ковзанах із Лендоном Хелтоном!
Зала вибухає оваціями. Я округлюю очі й переводжу погляд на Стеллу. Подруга посміхається, і я бачу знайомий блиск в її очах. Підіймаю брову. Вона що, збирається брати участь?
— А ще Лендон докладе рівно таку саму суму до виграшної й тим самим подвоїть пожертву!
Натовп ще більше реве, Лендон посміхається та махає рукою.
Я закочую очі та вдягаю шапку. Показушник. І хоч у душі я знаю, що він робить добру справу, але сьогоднішня ситуація не дає мені об'єктивно дивитися на те, що зараз відбувається. Починаю вставати, Стелла смикає мене за руку назад на лавку.
— Що? — питаю я, потираючи те місце, за яке вона мене смикнула.
— Ми залишаємося! — я зітхаю, чого й слід було очікувати.
— Хочеш подивитися, за яку суму піде цей «цінний» лот? — шиплю крізь зуби.
— Хочу отримати цей лот сама!
Я підіймаю брови.
— Хочеш навчитися кататися на ковзанах? Є тренери набагато бюджетніші, — закочую очі, — і простіші, — додаю тихіше.
— А я ж не собі! — шепоче вона, і я добре впізнаю цей вираз обличчя.
Все, подруга все вирішила й не зійде зі свого шляху.
— Що, маєш багато грошей і не знаєш, куди їх діти? — випалюю я, складаючи руки на грудях.
— Так, нарешті можу собі це дозволити! — вона показує мені язика та відвертається. — Все, сиди тихо, бо мені треба зосередитися!
Подруга поправляє волосся й пригортає до себе сумочку, ніби носить із собою гроші пачками.