Розділ 13

 Зі Стеллою я домовляюся зустрітися в кав'ярні-книгарні наступного дня. Не телефоном ж усе розповідати. Та й зараз я не змогла б зібрати всі думки до купи.

 Вночі мені не спиться. Я кручуся з боку на бік, у голові купа думок, які не дають заснути.

 Беру телефон і гортаю соціальні мережі, щоб хоч трохи заспокоїтися. Тисячу разів проговорюю собі, що закрила вхідні двері на всі замки, тому хвилюватися немає причин.

 Скролю стрічку з острахом, що побачу ще один коментар від невідомого акаунта. Не знаю, навіщо, але знову відкриваю фотографію й шукаю той коментар. І шоковано розумію, що його більше немає. Дідько. А яка була назва профілю? Намагаюся згадати й вбиваю в пошук варіанти. Але нічого не знаходжу. Можливо, анонім видалив свій акаунт? Чи заблокував мене? Дивно.

 На мить завмираю, коли бачу одне непрочитане повідомлення. Мене починає бити дрібне тремтіння. Чую якийсь шурхіт на кухні. Ні, я так точно скоро збожеволію!

 Підіймаюся й крадькома пробираюся на кухню. Заглядаю й бачу, що хвіртка відкрита, а за вікном піднявся вітер, який шурхотить пакетом через напіввідчинене вікно. Зачиняю його й сідаю на стілець. Видихаю. Набираюся сміливості та відкриваю повідомлення в соцмережі.

Адріан:

 Доброго вечора, Тіна! Як ваші справи? Хотів запросити вас на одну книжкову подію від нашого видавництва, можливо, вам буде цікаво! Ось посилання. Буду радий бачити вас і випити разом кави після.

 Вдих. Видих. Усього лише Адріан. Відкриваю посилання й бачу, що в місцевій книгарні відбудеться автограф-сесія та презентація книги однієї з моїх улюблених письменниць.

 Приємно, що Адріан запам'ятав те, про що я йому говорила. Подія відбудеться через кілька днів. Пишу Адріану, що з радістю відвідаю її та поп'ю з ним кави, тим більше в моєму чеклісті є пункт — відвідати подібну подію.

 Майже миттєво отримую відповідь. Дивно, він також не спить, хоча вже третя ночі. Ми починаємо бесіду по переписці про авторку й мої улюблені її книги. Адріан розповідає різні цікаві факти про видавництво її книжок. Я заспокоююся й непомітно для себе поринаю в сон.

 Прокидаюся наступного ранку, нашвидкуруч снідаю, збираюся й викликаю таксі.

 Через пів години входжу до книгарні-кав'ярні, де Стелла вже чекає мене за столиком біля вікна, поглядаючи на полиці з книгами, які розставлені навколо. Вона помічає мене й махає рукою. Підходжу до неї й сідаю. Озираюсь. В книгарні, як завжди нікого крім нас немає.

— Тіна, що сталося? — її голос сповнений тривоги. — Вмієш ти інтригувати. Я ледве дочекалася ранку. Думала вже зриватися і їхати до тебе додому.

 Нервово усміхаюся. Як же це схоже на Стеллу.

— Я навіть не знаю, з чого почати, — видихаю, відчуваючи, як тривога знову підкрадається до мене.

 Збираюся з думками й починаю розповідати все по черзі. Стелла слухає уважно, не перебиваючи, лише іноді киває або злегка стискає мою руку.

— Пробач, що я одразу не придала цьому значення, — каже вона, нервово перебираючи браслет на руці. — Я повинна була звернути більше уваги на твої слова.

— Нічого, я розумію. Я сама не одразу зрозуміла, як усе серйозно, — кладу свою руку поверх її.

 Подруга дивиться на мене й зітхає.

— Усе одно, почуваюся поганою подругою. Не знаю, чому не звернула на це уваги раніше, — я стискаю її руку. — Ти звернулася до поліції?

— Так, учора пішла з Лендоном. Але, чесно кажучи, вони не надто зацікавлені, — я безсило знизую плечима. — Сказали, що поки нічого не зроблять, але я повинна бути напоготові. Треба чекати від них інформації й подальших інструкцій.

— Це якась дурня! — обурюється Стелла. — Ти не можеш просто чекати, поки щось станеться. Можеш залишитися в нас. Та кімната, де ти зупинялася минулого разу, вільна, і ми зовсім не проти.

 Ідея виглядає логічною, але я знаю, що якщо переїду до Стелли, то буду почуватися тягарем.

— Дякую, але я не хочу вас обтяжувати, — м'яко відповідаю. — Тим більше я скоро поїду з міста.

— Тіна, ти жартуєш? Нам неважко! Просто подумай про це, — зітхає Стелла. — Може, тоді хоча б камери встановиш біля квартири?

 Я збираюся заперечити, але бачу як до нашого столика підходить власниця кав'ярні. Вона уважно дивиться на мене й, напевно, чула частину розмови.

— Вибачте, що втручаюся, — тихо каже вона. — Я почула вашу історію. Можливо, вам було б спокійніше залишитися тут на деякий час? У мене є невелика кімната при книгарні, де ви могли б заночувати. Тут безпечно, і нікого стороннього не буває. А ще є камери, — вона показує на стелю, і я дійсно бачу кілька камер спостереження.

 Пропозиція несподівана та насправді непогана.

— Це дуже мило з вашого боку, — кажу, вагаючись. — Але я не можу турбувати вас своїми проблемами.

— Річ у тому, — відповідає вона й кидає погляд за вікно, — я сама колись потрапила в подібну ситуацію й знаю, як важливо мати спокійне місце, де можна перечекати й подумати. Якщо що, кімната вільна, і вона завжди готова для тих, кому потрібен тимчасовий прихисток.

 Я замислююся. Можливо, жінка й справді пережила щось схоже? Пропозиція щира, і хоч мені не хочеться нікому створювати проблем, це дійсно може бути гарним рішенням.

— Тіна, я думаю, це чудова ідея, — підтримує Стелла, дивлячись на камери. — Тут безпечніше, ніж самій удома.

 Після кількох секунд роздумів я киваю.

— Дякую вам, це справді дуже великодушно, — кажу, відчуваючи полегшення від того, що є де залишитися.

— Будь ласка, не соромтеся. Я підготую для вас кімнату.

 Ми зі Стеллою обговорюємо подальші кроки, поки господиня кав'ярні готує кімнату для моєї ночівлі. За чашкою кави плануємо, як я зможу безпечно перебратися до книгарні. Сьогодні потрібно подзвонити орендодавцю та поїхати зібрати речі. Домовляємося, що частину перевезу до Стелли, а найнеобхідніше візьму з собою.

 Незабаром жінка повертається і запрошує мене оглянути кімнату.

— Ідіть подивіться, а якщо щось не підходить — кажіть, я підлаштую, — каже вона, доброзичливо усміхаючись. — Хочу, щоб ви почували себе тут, як удома.