Розділ 10

 Рука швидко тягнеться до телефону, поки Лeндон ставить ковзани на місце. Він розвертається та окидає мене поглядом.

— Усе добре? — чоловік помічає мій вираз обличчя, і в його голосі звучить тривога.

 Я киваю, хоча серце калатає та ледь не вистрибує з грудей. Відкриваю повідомлення, затамувавши подих, але бачу, що воно від Стелли: "Ну як заняття? Як ти?"

 Я знову видихаю, та відчуваю, як напруга трохи спадає. Це всього лише Стелла. Слава Богу.

— Просто подруга, — усміхаюся я, — Вибач, що відвернулася.

 Лeндон киває.

— Наступну дату та час заняття узгодимо в повідомленнях, добре? — запитує чоловік, його погляд затримується на мені трохи довше, ніж зазвичай.

— Добре.

— Тоді до зустрічі! — усміхається він.

— До зустрічі, — киваю я, та спостерігаю, як чоловік підморгує на прощання та йде.

 Я виходжу на вулицю, ловлю таксі й незабаром опиняюся вдома. Скидаю пальто й падаю на диван, відчуваючи, як емоції, що накопичилися протягом дня, відступають.

 Беру телефон і гортаю стрічку соцмереж. Зазвичай це допомагає розслабитися, просто подивитися новини або фото друзів... Але раптом натрапляю на новий коментар під нашою зі Стеллою фотографією з улюбленої кав'ярні: "Через 5 днів буду там пити каву теж".

 Я застигаю. Хто це?  Щось у цьому коментарі здається мені лячним. Дивлюсь на ім’я користувача — нічого знайомого. Жодної підказки. Переходжу на профіль — порожньо. Як чистий аркуш. В голові одразу спливає спогад про дивні повідомлення, що приходили раніше. Невже збіг?

 Серце починає битися швидше, всередині підіймається тривога. Я миттєво набираю номер Стелли.

— Привіт, можемо завтра зустрітись? — запитую, намагаючись тримати голос рівним, хоча всередині мене трясе від хвилювання.

— Звісно, що сталося? Ти не відповіла на повідомлення...

— Розкажу все завтра у кав'ярні. Це важливо. Тільки не в нашій, а там, де ми були востаннє, у кав'ярні-книгарні, — кажу я і відчуваю, як паніка повільно заповнює кожен куточок моїх думок.

---

 Наступного ранку я сиджу в кав'ярні-книгарні та поглядаю на вітрину, де старенька власниця, усміхаючись, розкладає книги. Тут, як і минулого разу, панує особлива атмосфера — запах кави змішується з ароматом старих книжок, а приємне м'яке світло додає затишку.

 Двері дзеленчать, і я підіймаю голову — це Стелла. Вона підходить, злегка нахмурена, очевидно, відчуває, що щось не так.

— Що трапилось? — подруга сідає та нахиляється до мене.

— Я отримала дивний коментар під фото, — починаю я, показуючи їй телефон. — І ці повідомлення... Вони приходили раніше, але припинилися. Мені здається, це якось пов'язано.

 Стелла уважно дивиться на екран, а потім зітхає й відкидається на спинку стільця.

— Тіна, це просто збіг, — нарешті каже вона, злегка усміхаючись. — Може, ця людина просто зацікавилася кав'ярнею. Немає сенсу накручувати себе.

— Але ці повідомлення... І тепер цей коментар. Воно все дивно збігається.

— Послухай, головне, що ті повідомлення припинилися, правильно? Можливо, це просто збіг, — намагається заспокоїти мене Стелла, але тривожний вогник у мені не згасає.

 До нас підходить власниця кав'ярні, ставить дві чашки з фірмовою кавою на стіл. Ми дякуємо їй, усміхаємося, і як тільки вона зникає за стелажами, Стелла змінює тему.

— Ну, що, як там заняття з самим Лендоном Хелтоном? — вона жартома грає бровами.

— Дуже добре, — кажу я, роблячи ковток кави. — З нього вийшов непоганий вчитель.

— І все? — Стелла насмішкувато нахиляється до мене.

— І все, — розводжу руками. — До речі, його дідусь власник льодової арени, тому коли ми займалися, окрім нас нікого не було.

 Очі Стелли світяться пустотливими вогниками.

— О, як романтично! — вона плескає в долоні.

 Я закочую очі.

— Тобі треба дивитися менше романтичних дорам.

 Стелла закочує очі у відповідь.

— Каже та, яка зачитується романтичним фентезі! Ну, розкажи, який там розмір... крил в останнього твого книжкового чоловіка?

 Я ледь не захлинаюся ковтком кави й кидаю на подругу примружений погляд, поки вона хитро усміхається.

— До речі, Адріан і Лендон знайомі.

 Стелла здивовано округлює очі.

— Звідки ти це дізналася?

— Зустріла Лендона, коли була на побаченні з Адріаном. Виявилося, що вони навчались разом.

— Ого! — вигукує Стелла. — Та нащо мені ті дорами, коли тут такі пристрасті перед самим носом!

 Я легко пхаю її ногою під столом, і вона кривиться від удаваного болю.

— Тобі смішно, а мені якось не до жартів.

— Ой, подивіться на цю жінку! Навколо неї кілька гарних чоловіків, а вона з таким кислим обличчям розповідає, ніби тусується на смітнику! — зітхає Стелла, та дістає гроші з гаманця. — Чи ти чекаєш, щоб один з них тебе врятував від дракона чи, як мінімум, від зимової депресії?

— Дама в біді — не моє улюблене кліше, — відповідаю, шиплячи крізь зуби.

 Подруга показує язик і поправляє пальто.

— Добре, тоді, якщо це все з термінових нових, то зустрінемось через кілька годин на виставці, гаразд? Мушу бігти у справах.

— Так, — киваю, та намагаюсь упоратися зі своїми думками, які знову накочують на мене.

 Стелла чмокає мене в щоку й виходить із приміщення. Я залишаюся в кав'ярні, прислухаючись до звуків за вікном, і думаю про те, що цей коментар, можливо, все ж таки пов'язаний із тими повідомленнями. Чи це дійсно збіг?