Розділ 7

 Дивний день від самого ранку. Я погодилася піти на це побачення, але всередині мене відчувається якась невизначеність. Адріан? Ніколи про нього не чула. Пів дня намагаюся знайти хоч якісь фотографії в інтернеті, але безрезультатно. Це ім'я значиться лише на сайті видавництва. У соцмережах — тиша.

 Мабуть, він непублічна особа, хоч і відвідує різні заходи, як Стелла з Пітером. А можливо, він просто інтроверт і тримається в тіні.

 На зустріч вдягаю улюблені джинси й чорну приталену блузку. Збираю волосся у хвіст і прикрашаю образ лише срібною шпилькою у формі меча, яка часто слугує мені закладкою для книжок. Давно бачила таке креативне рішення у деяких книголюбів й вирішила спробувати. Коли ще, як не зараз, зустрічаючись із самим власником видавництва?

 Завершую легкий макіяж і, подивившись у дзеркало, зітхаю. Стелла, мабуть, наполягала б, щоб я вдягла сукню, але я впевнена: якщо людині хтось починає подобатися, це точно не залежить від одягу в яку вдягнута ця людина. Ну, як мінімум, я хочу вірити, що так і є. Та й взагалі це не справжнє побачення.

 Подруга кілька разів телефонує мені перепитуючи чи не передумала я. Усміхаюсь про себе й кажу, що якщо вона ще раз подзвонить, то точно нікуди не піду. І Стелла, невдоволено цокнувши язиком, дає мені спокій.

 Час від часу мої думки повертаються до того дивного повідомлення, але я відганяю їх і навіть видаляю з телефону. А іноді згадую Лендона. Особливо, коли мій погляд падає на дармовис у вигляді ковзанів, який лежить на тумбочці біля ліжка. Не знаю, куди його подіти.

 До ресторану я приходжу трохи раніше — надто нервую. Сідаю за сьомий столик біля вікна й спостерігаю за людьми, які проходять повз.

 Я нервово стукаю пальцями по столу, аж поки не помічаю чоловіка, який наближається. Високий, з м’якою посмішкою і приємними рисами обличчя. Його довге біляве волосся зав’язане у хвіст, а блакитні очі з цікавістю роздивляються мене. Боже, це шо чоловік із романтичного фентезі зійшов до мене із книжок? Не здивуюся, якщо Стелла витягнула його саме звідти.

 Чоловік вішає пальто на вішак та сідає навпроти, і я відчуваю, що розмова не повинна бути напруженою. Він здається приємною людиною. Я неусвідомлено випрямляю спину й поправляю волосся.

— Вітаю, ви виглядаєте так само як вас описувала Стелла, — чоловік простягає руку. — Приємно познайомитися, я Адріан.

 Навіть не хочу думати, що подруга могла про мене наговорити, але точно спитаю при нагоді.

— Взаємно, Тіна, — відповідаю я, легко потиснувши руку. Відмічаю, що він не прагне затримати її, лише ввічливо потискає й відпускає.

— Не хвилюйтеся, — посміхається чоловік, — розумію, що ця зустріч для вас несподіванка, й ви не збираєтеся заводити стосунки, бо після Різдва поїдете з міста...

Я здивовано підіймаю брову:

— Звідки ви знаєте?

 Він сміється, і його сміх віддає теплом.

— О, Стелла сказала це одразу. Мені здається, їй не так важливо, щоб наше... кхм, побачення вдалося, як щоб це змусило вас залишитися.

 Я відчуваю, як мої щоки палають. Ніяково посміхаюся.

— Ну, Стелла може.

 Мої плечі опускаються, а посмішка через пару секунд зникає.

 Адріан помічає це й підтискає губи.

— Пробачте, я не хотів вас засмутити.

— Та ні, нічого, — я злегка підіймаю кутики губ. — Раз ми вже тут, проведімо гарно час.

 Очі чоловіка розширюються, й через секунду на його обличчі також з'являється усмішка.

— Повністю з вами згоден. Тим паче, Стелла з таким захватом розповідала про вас, що мені захотілося подивитися на цю диво-жінку.

— А, то он чому ви все-таки тут. — Я ніяковію, а чоловік киває.

— Так, моя цікавість взяла гору. 

  До нас підходить офіціант, і ми робимо замовлення. Адріан бере келих червоного вина й запечену дорадо, а я — улюблений апельсиновий сік і стейк із картоплею.

 Ми легко розмовляємо про книги та його видавництво. Як тільки зрозуміли, що зустріч ні до чого не зобов'язує, обидва розслабилися, і бесіда захопила нас з головою. Я питаю про улюблені книги видавництва "Лілея", а Адріан із захватом розповідає про всі тонкощі роботи з ними. Це дуже цікаво.

 Особливо захоплює, його палкий погляд, коли він говорить про книги. Чи можна закохатися в такого чоловіка? Легко. Я не розумію, як він досі сам.

 Мені з ним легко й цікаво. Але чи достатньо цього для стосунків?

 В якийсь момент мої очі мимоволі ковзають по залу, і раптом я застигаю. Лендон. Він сидить за декілька столів із напарницею по фігурному катанню. Їхній сміх тихо лунає у повітрі, але я чую це, наче гул у вухах. Коли вони прийшли та чому я їх не помітила? Невже так захопилася розмовою з Адріаном?

 Наші погляди зустрічаються, і серце починає калатати сильніше. Невже він також помітив мене? І чому серед купи закладів, ми зустрілись в один час і одному й тому самому місці?

 Адріан продовжує говорити, але я вже не можу зосередитися.

 За кілька хвилин Лендон підіймається й іде в наш бік. Усе всередині мене стискається. Він підходить до столика, я нервово ковтаю.

— Доброго вечора, містер Ное! — каже Лендон, дивлячись на Адріана і простягає руку.

— Вітаю, — відповідає Адріан, потискає її підіймаючись та сідає назад.

— Привіт, — звертається до мене Лендон і легко усміхається. — Не забудьте, Тіно, завтра в нас заняття. Буду чекати.

 Його голос спокійний, погляд глибокий і пронизливий. Щось усередині мене миттєво реагує на це. Дихати стає важко.

— Я пам’ятаю, — кажу я трохи хрипло.

 Лендон киває, його очі ще на мить затримуються на моїх, а тоді він відходить до свого столика. Лише тепер я помічаю, як сильно стискаю виделку в руці.

 Адріан дивиться на мене з цікавістю.

— У вас заняття з Лендоном Хелтоном? — усміхаючись, підіймає брову.

— Так, ще одна ідея Стелли, — шепочу я й роблю ковток соку.

— О, навіть так, — сміється чоловік. — Ви, певно, дуже важливі для неї, якщо вона робить аж такі речі, щоб затримати вас у місті. — Він також робить ковток вина.