Розділ 3

 Натовп пожвавлюється.

— Пропоную розпочати з тисячі! — оголошує ведучий початкову ставку.

Я переводжу погляд на Стеллу, яка нервово теребить в руках ланцюжок від сумочки.

— Невже це вартує таких нервів? — підіймаю брову.

— Тсс! — шипить вона крізь зуби. — Чому б і ні? Тіна, це ж заняття з самим Лендоном Хелтоном! — подруга усміхається, — Ти бачила, як він це робить? — додає майже пошепки, роблячи наголос на «це».

 Її очі іскряться збудженням. Можливо, справа навіть не у фігуристі, а в тому, що Стелла просто обожнює перемагати. Іноді вона поводиться, як маленька дитина.

— Стелло! — я мало не підвищую голос, але швидко опановую себе. — Ти серйозно?

— Так! Це ж не просто тренування, це можливість допомогти притулку. А ще, до речі, ти могла б спробувати...

— Та ти що? Я ж ніколи на ковзанах не каталася! — відмахуюсь, згадуючи, як зганьбилася сьогодні перед Лендоном, і тепер навіть соромно уявити себе поруч із ним на льоду.

 Уява зрадницьки малює мене коровою на ковзанах, яка падає і встає, знову падає, а Лендон сміється своїм приємним, оксамитовим голосом і каже: «Кицю, обережніше, так можна травмуватися!» Фу, ні, дякую.

— А притулку ти могла б допомогти й без аукціону, — додаю, схрещуючи руки на грудях.

 Тим часом ставки продовжують зростати.

— Три тисячі! — виголошує ведучий.

 Стелла підіймає руку.

— Чотири тисячі!

 Я дивлюся на неї та округлюю очі.

— Ти жартуєш?

— Ні, взагалі-то, я хочу виграти, — усміхається Стелла, але я бачу, як напружується її рука, тримаючи сумочку.

 Я не знаю, що робити, відвертаюся від подруги та дивлюся на ведучого. Не зв’яжеш же її та не заборониш, вона має повне право робити, що хоче. Подруга ж не винна, що незручна, для мене, ситуація склалася саме з цим чоловіком.

— П'ять тисяч! — лунає нова ставка.

 Я нервово гризу губу, не можу повірити, що ми в це втягнуті. Стелла знову підіймає руку:

— П'ять тисяч п’ятсот!

 Зал злегка притихає. Лендон дивиться в наш бік, і мені здається, що його погляд зупиняється на Стеллі. У животі щось перевертається.

— П’ять тисяч п'ятсот вперше! — оголошує ведучий.
Моя подруга сидить із гордо піднятою головою, ніби вже виграла. Ось тепер мені точно здається, що Лендон дивиться саме на нас.

— П’ять тисяч п'ятсот вдруге!

 Натовп починає хвилюватися, навколо чути перешіптування. Сірі очі зустрічаються з моїми. Та ну не може бути, щоб він мене впізнав із такої відстані? Чи не впізнав? Я машинально торкаюся голови, щоб поправити зачіску, і розумію, що я в шапці. У тій самій, з вушками. Так, не так вже й багато людей у місті ходять у таких шапках. Коли я її купувала, обшукала всі магазини й знайшла лише в інтернеті в іншому місті.

— П’ять тисяч п’ятсот втретє! Продано!

 Зал вибухає оплесками. Я відвертаюся від Лендона й дивлюся на подругу, яка повільно опускає руку і зітхає з полегшенням.

— Ти щойно виграла індивідуальні заняття з Лендоном Хелтоном! Вітаю! — сміюся, але мій сміх звучить трохи нервово.

— І що ти тепер скажеш? — вона посміхається і киває на льодову арену.

— Ну що ж, тепер я просто мушу подивитися, як ти кататимешся, — усміхаюся.

 Люди починають розходитися. Хтось хлопає Стеллу по плечу, вітаючи її. Вона усміхається та киває.

— Дивитися буду я і на тебе, бо кататися я й так вмію! — каже вона, обіймаючи мене.

— Що? Як? — я округлюю очі.

— Ти, певно, неуважно переглядала чекліст! — Стелла відстороняється від мене й награно надуває губки.
Я нервовими рухами дістаю аркуш і переглядаю список.

— Але ж тут немає пункту "катання на ковзанах", — кажу, піднімаючи брову.

— Але є пункт "сюрприз"! — усміхається вона.

 Я ще раз пробігаю очима по списку. Дійсно є! Майже останній пункт. Підіймаю голову — Стелла жестом вказує на льодову арену, де стоїть Лендон Хелтон, який нікуди не пішов і дивиться на нас. Я ковтаю.

— Сюрприз! — каже подруга, чмокнувши мене в щоку. — А я думала, що ж обрати, а тут така нагода! — Вона нахиляється до мого вуха й шепоче: — Ти ще мені подякуєш за це, от побачиш!

 Стелла відсторонюється, підморгує мені та поправляє пальто.

— Ну, пішли! Нас уже чекають! — каже вона й починає спускатися до арени.

 Я стою кілька секунд на місці, намагаюся осмислити все, що щойно сталося, та не можу в це повірити.

— Ну, ти йдеш? — гукає мене Стелла знизу.

 Швидко киваю й починаю спускатися, докладаючи зусиль, щоб не думати, що зараз буде. Я сама винна, що не розповіла про випадок із Лендоном. Час на це був, але я вирішила промовчати. Тепер мені залишається ковтати наслідки своїх рішень. Боже, хоч би не згоріти від сорому. 

 Я натягую свою таку зрадницькі помітну шапку глибше та обмотуюсь шарфом. Спокійно, Тіно, спокійно. Зараз ми просто віддамо гроші, він же не буде проводити перше тренування відразу? Чи буде?

_________________________________________

Дякую, любі, що читаєте!

Ваші зірочки, коментарі, та додавання книги в свою бібліотеку - велика мотивація для мене!

Дякую!)