Розділ 1

 Я йшла вулицями міста, яке так і не стало моїм. На плечі висіла невелика спортивна темна сумка, в якій лежала форма для танців. Якби не Стелла, сиділа б я зараз удома з тарілкою улюблених хот-догів і дивилася б романтичну комедію. Але ні, подруга вирішила витягнути мене на танці: "перше заняття безкоштовне, і ти отримаєш додатково позитивні емоції" запевняла вона. Не стала сперечатися, але до останнього думала над відмовкою, щоб не йти.

 Я розуміла її хитрий план і чому вона це робить, але знала, що нічого не вийде. Як не вийшло в мене з цим містом, яке я намагалася приборкати чотири роки, але на жаль безрезультатно. Тож вирішила визнати: Лейфорд — просто не моє місто. Я звільнилася з кав’ярні, де працювала офіціанткою, і збиралася їхати назад у своє маленьке містечко за кілька тижнів. Там на мене чекала невелика хатинка. Таку дають усім після випуску з дитячого будинку. Я навіть встигла в ній трохи пожити, доки не вирішила спробувати знайти себе в великому місті. Що ж, спроба не вдалася.

 Стелла, моя перша і єдина подруга, теж приїхала з маленького містечка. Ми познайомилися, коли працювали разом у кав’ярні. Попрацювавши трохи більше року, вона знайшла собі хлопця, який пізніше став її чоловіком і виявився впливовим бізнесменом. У них склалася дуже романтична історія кохання, й хоч подруга звільнилася з кафе, але наша дружба залишилася.

 І ось тепер вона не хотіла відпускати мене. Умовила залишитися в місті бодай до Різдва, а щоб я не нудьгувала, склала для мене цілий список справ, який назвала "Різдвяний чекліст". Та обіцяла, що якщо виконаю всі пункти, то я ніколи не забуду це Різдво.

 Я поправила капюшон, бо посилився вітер, на вулиці починало сніжити. Хто взагалі любить у таку погоду виходити з дому? Та ще й заради свого "хобі". Я була типовою інтроверткою і не розуміла людей, які постійно прагнуть соціалізації. Сидіти вдома, дивитися романтичні фільми чи читати книги — ось і всі мої хобі. Не розуміла і те, на чому трималася моя дружба зі Стеллою. Вона завжди жартувала, що інтроверти заводять друзів або ніяк, або трапляються на очі екстравертам, які починають їх любити та залишають собі.

 Втім, ми мали спільні теми: кохання, шоколад і смачна кава. Ми полюбляли збиратися на каву зі смаколиками й годинами обговорювати нові серіали про кохання. Стелла захоплювалася психологією й любила розмірковувати над ситуаціями з серіалів: "У цього — дитяча травма та уникаючий тип прив’язаності, тому, як тільки Лайда зробила крок до спільного життя, він почав уникати її. Боїться втратити свободу, розумієш?" Я ствердно кивала, відсьорбуючи гарячу, трохи гірку на смак каву. Якби ж мені її знання тоді, два роки тому...

 Саме Стелла витягнула мене з того "лайна", в яке я потрапила. Майже одночасно з нею я знайшла собі хлопця. Теймур був постійним відвідувачем нашої кав’ярні. Він дуже часто говорив зі мною — не про себе, а про мене, що було приємно, бо всі знають, як люди люблять розмовляти про себе. Але він ні. Йому завжди було цікаво, де я була за день, що робила, з ким. Він приносив мені квіти й тістечка. Потім взяв мій номер і писав кожного вечора, хвилювався, щоб до десятої я вже була вдома. Я тоді не знала, що це вже так проявлявся ненормальний контроль. Була засліплена коханням. А Стелла насолоджувалася своїми метеликами в животі, і ми ділилися переживаннями, дивлячись на все крізь рожеві окуляри. Він був моїм першим справжнім дорослим коханням. До нього в нашому містечку я мала кілька стосунків з хлопцями, але вони не мали розвитку, окрім несерйозних підліткових побачень і перших поцілунків.

 Одного дня я переїхала до Теймура. І почалося пекло. Заборони на спілкування з іншими, контроль часу, намагання очорнити мою подругу, моральне насильство. Він насаджував думку, що без нього я — ніхто, що я повинна його шанувати й слухатися. Постійний газлайтинг: "Я такого не казав! Ти все сама придумала!" потроху зводив мене з розуму.

 Спочатку я боялася розповісти Стеллі, але одного разу, коли перевдягалася, вона побачила черговий синяк і сама все зрозуміла. Подруга прийшла зі мною до дому Теймура, коли його не було, допомогла забрати речі й перевезла мене до себе з Пітером.

 Теймур оскаженів. Приходив до кафе, трощив столи, погрожував. Пітер, теперішній чоловік Стелли, тоді дуже допоміг. Він подзвонив комусь, і Теймурові пригрозили в’язницею, або чимось гіршим, подробиці мені так і не розповіли. Просто він зник із мого життя. Останнє повідомлення було в його стилі: "Це ще не кінець!". Але ось вже понад два роки, дякувати Богу, я його більше не бачила.

 Стелла допомогла мені вилізти з депресії. Саме тоді ми почали разом дивитися серіали й психологічні програми, під час яких подруга ще більше захопилася психологією. Коли мені стало краще, я переїхала до невеликої квартири розташованої неподалік від кафе де працювала, хоча Стелла та Пітер не були проти моєї присутності в їхньому домі. Я все ж хотіла більше особистого простору. Хоч подруга в цей час вже звільнялась з роботи й було дуже гірко усвідомлювати, що як раніше не буде. Але я просто не змогла б далі висіти у них на шиї тягарем.

 Що ж, я не буду сумувати за цим містом. Нехай воно подарувало мені Стеллу, і це вже більше, ніж усе інше, але я не бачила свого подальшого розвитку тут. Я не знала, ким хочу бути, хоч у свої двадцять вісім вже мала б знати. Я не хотіла стосунків, хоча вечорами ридала над любовними історіями. Я переросла свою роботу. Залишається вертатися у своє містечко й починати все з нуля. Шкода, що за перегляд серіалів чи читання книжок не платять гроші.

Я зупинилася біля торгового центру й подивилася на яскраву велику афішу, яку було просто неможливо не помітити: сьогодні відбудуться змагання з фігурного катання. Хм, це якраз після танців. "Лендон Хелтон — зірковий спортсмен, головний гість змагань та один із суддів. Вхід вільний. "Я усміхнулася. Що ж, тепер моя черга витягати подругу кудись. Після її "тортур" танцями підемо дивитися на змагання. Це краще, ніж блукати зимовими холодними вулицями. Знаю я цю екстравертку, обов’язково кудись попремося, а так хоч будемо в теплі.