Розділ 2

-Ало.Олесь! - відповіла на телефон викрикнувши.

-Елізка - радісно відповила моя колишня однокласниця. Ми з Олесею товаришували ще давніше, але після закінчення навчання інститут нас розділив. Вона хотіла працювати лікарем , як і її сім'я. Я ж обрала журналістику. Тому і не могла залишатися на одному й тому ж місці. Здавалося , що мені з дитинства завжди подобалось бути в центрі уваги і коментувати. Раз хлопці на подвір'ї побилися то ми з нею зняли неймовірну історію, сенсацію. Моя мама коли переглядала відео хапалася за серце, а батько сміявся у всі 32.

-Як у тебе справи? - запиталась я її. 

-Не дуже. За останній час так замучилась - сказала вона. - Але надіюсь в тебе справи кращі.

-Не вгадала. Мені Юра зрадив.

-Щооооо. Невже. З ким хоть і як?- насипались один за одним запитання Олесі. Вона завжди вимагала подробиці. В цьому ми дуже схожі.

-Це не телефонна розмова. Мені зараз і йти нікуди - засмучено призналась я. 

Олеся замовкла на кілька сикунд. Після чого крикнула і почала піднімати голос на мене. Я дала їй свободи. Вона обізвала Юрія. Но по її мові козел, гнида і так далі. Мене ж назвала дуже безпечною. Запропонувала переїхати до неї на якись час. Висловилась тим , що скоро різдво й нема чого самій справляти.

Вперше за цей час мене накрила посмішка й приємні сльози. За ці роки , які ми не бачились . Олеся залишилася мені найріднішою людиною.

-Елізка - почула я голос подруги в телефоні. - Усе гаразд? 

-Так. Звичайно- відповіла я Олесі. -Рахуй , що вже збираю чемодани і їду до Флориди, але необхідно забрати свої речі з квартири.

-Я тримаю за тебе кулачки - сказала Олеся і на тому наша розмова завершилась. 

Телефон повністю вимкнувся. А я ж взяла напрямок до квартири. З рішенням забрати свої речі й лишити минуле в минулому.

З кожним поглядом ця історія затягне або відчужить вас) Ваша Анна❤️