Щасливого Різдва!

Слава прокинулась дуже рано, спати не хотілось, бо в голові вирувало багато думок. Дещо нарешті прояснилось, але були ще запитання, відповіді на які хотілось би скоріш отримати. Тож вона взяла до рук телефон, і тихенько прошмигнула до кухні. Набрала бабусю, й чекала поки та візьме слухавку.

- З Різдвом тебе Славуню! Щось сталося, так рано зателефонувала. – Голос бабусі був стурбований, та онуку турбувало дещо набагато важливіше.

- Сьогодні мені наснилась Стефанія. Запитання два, відповідати на які обов’язково, можна у будь-якому порядку. Запитання перше: чому про неї ви мені ніколи не розповідали? І друге: чому коли я говорила вам про сни, у яких мене називали відьмою, і коли жалілась на видіння – ви говорили, що у мене гарна фантазія? А виходить насправді що? – Гірко було усвідомлювати те, що родина про все знала і все життя робили з неї божевільну. Адже саме через це росла трохи відлюдькуватою, бо боялась говорити про те, що бачить недоступне для інших очей. Це несправедливо!

- Ми з мамою думали, що це з часом мине, дар перейде на когось іншого, і все стане на свої місця. – Ніна Володимирівна нервувала, бо знала, що винна перед онукою. Не навчила її, як з цим жити.

- Ви зламали мені життя… Мамі вітання. Веселих свят! – Слава поклала слухавку, знала, нічого нового вона не почує, а вислуховувати жалюгідні виправдовування не має бажання.