Без права вибору

Грайливий вітер розвівав довге волосся, сонячне проміння ніжно пестило щічки Слави, свіже повітря лоскотало носа й наповнювало груди. Дівчина стояла посеред лісу, на охайній поляні, в оточенні високих, пахучих ялин. Страху в душі дівчини не було місця, натомість відчувалась сила, яка давала про себе знати поколюванням у кінчиках пальців. Очі були заплющеними, та вона й так чітко бачила в якому місці знаходилась, і що її оточувало.

- Нарешті не відчуваю в тобі страху. Ти звикаєш до думки, що станеш однією з нас. – Знайомий голос таки змусив стрепенутися й розплющити очі.

- Вибачте, але я вас не знаю, хто ви такі, чим займаєтесь. І чому так упевнені в тому, що я захочу робити те, що й ви? – Слава говорила ніби сама з собою, оскільки нікого перед собою не бачила, але чітко відчувала чужу присутність.

- Ти маєш прийняти дар, дарований нашому роду вищими силами й спрямовувати його на добрі справи. У твоєму серці вистачить любові на усіх, навіть ворогів. – Продовжував голос не звертаючи увагу на поставлені запитання.

- Як я можу прийняти щось, не бачачи на власні очі того, хто пропонує цей дар? – Слава намагалась вдивлятись у простір навколо, намагаючись хоч якось розгледіти гостю.

- Ми знайомі, але ти мене, мабуть, не пам’ятаєш. Була ще маленькою, коли мене не стало. Проте я встигла передати тобі дар, який передавався у нашій родині з покоління у покоління. – І таки явила своє обличчя світу. Слава упізнавала в ній свою родичку. Таке ж смагляве обличчя, чорне, немов вугілля, волосся, середнього зросту, з гарною фігурою.

- Ви дуже схожі на мою бабусю. – Констатувала очевидне Слава.

- Звичайно схожа, але навпаки, Ніна схожа на мене, адже я її бабуся.

- Оце так новини! – Слів, особливо не лайливих, для формулювання думки виявилось замало, тому дівчині залишилось тільки розводити руками.

- Я знаю, що тобі ніхто нічого не говорив про сімейний дар, мама не успадкувала його, а бабуся відмовилась. Ти ж не зможеш цього зробити, маєш тільки прийняти його душею, інакше платитимеш здоров’ям за марнування. Інакше не вийде. – Гостя не жартувала, адже переживала за свого нащадка.

- А як вас звати? Бо якось не зручно… ‑ Знітилась дівчина.

- Бачу Ніна зовсім нічого не розповідала. Моє ім’я Стефанія. – Жінка наблизилась й обійняла дівчину. Слава відчула на собі легкий, майже непомітний дотик.

- Як мені далі з цим жити? – Слава розуміла, що вибору у неї не було.

- Сила підкаже. Прислухайся до власної інтуїції, вона ніколи тебе не підведе. Я ж своєю чергою, завжди буду поруч з тобою, допомагатиму. Ти зможеш спокійно зі мною спілкуватися, для інших я невидима. І вибач, що лякала тебе, просто привертала до себе увагу, намагалась рятувати. – Стефанія посміхнулась. – До речі, коли знову болітиме голова, просто приклади до неї долоні, біль стихне.

- Але як? – Здивувалась дівчина, від простого доторку рук біль стихатиме? Без таблеток?

- Один з напрямів нашого дару – цілительство. У твоїх руках є біотоки, ти можеш лікувати руками. – Жінка вмить стала серйозною ‑ Дівчино, послухай мене уважно. Завтра пообіді тобі необхідно знайти безлюдну місцину, де буде тільки поле і безкрайнє небо, і загадати там найпотаємніше бажання. Це потрібно обов’язково зробити завтра, оскільки саме в цей день і час небеса відкриті й кожен, хто встиг відправити своє прохання, отримує те, про що просив. Самі ангели спускаються на землю, щоб виконувати мрії людей, що вірять у чудеса. А зараз тобі час йти. Бережи себе.