Спогади зі смаком болю

Двері до кімнати прочинилися, на порозі з’явилась Слава, очі якої блищали від все-таки нестриманих сліз. Сусідки були вдома, та не одразу зрозуміли, що щось сталося.

- Марино, — неочікувано Слава підвищила голос, — обов’язково зараз це робити, — кивнула на віник, яким та підмітала у кімнаті.

- Знову ти починаєш? Ну підмітаю я, не встигла вдень, багато справ було, а зараз звільнилась, от і вирішила трохи прибратися, все-таки моя черга чергувати. – продовжила своє заняття сусідка.

- Поклади його, будь ласка. Справді, не варто. – Слава неодноразово чула від бабусі, що кожен час доби має неповторну енергетику, і маючи такі знання, потрібно використовувати його собі на благо. Оскільки у вечірній і нічний час прокидається темна сила, яка може зашкодити жителям оселі, не можна було починати прибирання, бо після цього в майбутньому можуть  виникнути сварки, члени сім'ї відчуватимуть занепад сил і починатимуть хворіти. Старі люди нашого села говорили, що якщо увечері помити підлогу, можна когось з близьких вимити з дому. Не в найкращому сенсі.

Слава знала про це як ніхто інший, і страшенно боялась цього. Адже ще з дитинства дуже полюбляла порядок, і чомусь саме у вечірній час розпочинала корисну діяльність. Тоді саме так вона думала. Мама час від часу сварила старшу доньку, за те, що вона хапала віника і починала підмітати у вечірній час. Тато ж навпаки, підтримував дитячі пориви у підтримці чистоти у домі. Дівчинка була упертою, й не збиралась змінювати своїх звичок, й продовжувала це робити, але тоді, коли мами не було в будинку, щоб та не побачила й не почала лаятися. На її думку, це було гарною, корисною справою. Вона не вірила в те, що робить щось погане.

Не вірила до того моменту, доки в родині не сталося лихо. В оселю прийшла біда, яка забрала з собою її тата. Втрата була непоправною, переносив її кожен в собі. Від сім’ї залишились лиш руїни, родичі сварилися між собою, скандали траплялися все частіше і зазвичай без всякої на те причини, хоч раніше здавалось, дружніших у світі людей більше не існувало.

Через деякий час звичка нічного прибирання повернулась, вона стала способом відволіктися від проблем та гнітючих думок. Одного разу Слава не прослідкувала, коли в будинок повернулась мама і застала доньку за старим заняттям.

- Ти спеціально це робиш? Тобі батька мало було? Хочеш усіх нас повимітати? – Це вже не було схожим на звичайнісіньке сваріння дитини за пустощі чи витівки, а справжнісіньким звинуваченням неповнолітньої дитини у якихось страшних злочинах. В голові не вкладалося! Відколи вона стала для рідної матері ворогом?

Так би воно, можливо, й забулося б, душевні рани затягнулися, рідні між собою примирилися, якби не чергова трагічна історія, яка закінчилась ще однією втратою – не стало дідуся. Для Слави це стало, мабуть, найбільшим після тата, потрясінням. Адже він був для неї і другом, і підтримкою, і опорою. Завжди могла отримати відповіді на свої запитання, якусь пораду, і просто поговорити. Дідусь часто розповідав різні історії, і хоч вони час від часу повторювались, слухати їх так само було цікаво.

Варто говорити про те, що Слава звинувачувала у його смерті себе? Так їй говорила мама. Мама краще знає, змалечку вчила її у всьому слухатися, проте це не стосувалося меншої сестри. Христині завжди усе сходило з рук.

З цим дівчина жила увесь час, звинувачувала себе у тому, що саме через неї не стало тата з дідусем. Вона була у всьому винною. Знання цього зводило з розуму, і щоб трохи відволіктися й хоч на трохи відпустити цей біль, з головою поринала у роботу, брала додаткові завдання, допізна затримувалась на роботі, допомагала іншим. А сьогодні іще одна проблема.

- А й правда, чого це я, можна і завтра доробити. Зараз тільки сміття у кошик викину, й заходимось накривати стіл. – Марина згадала про те, що їй розповідала сусідка й побачивши, що та була ще й заплакана, швидко пов’язала одне з одним й здалася.

Цьогоріч перед самісіньким Різдвом кожна з дівчат залишилась у гуртожитку, не поїхавши на святкування по домівках, у кожної були свої невідкладні справи, які планувалось до вечора шостого січня вирішити, й зранку поїхати до рідних. Усі крім Слави. Це стало першим Різдвом, яке вона відмовилась святкувати у родинному колі. Не бажала спостерігати за черговою цирковою виставою, а тим більше бути в ній головним клоуном. Достатньо попередніх років.

- Є ще страви, які потрібно готувати? – запитала Слава стягуючи теплі чобітки.

- Тільки яблука дістати з духовки і налити узвар. – Піднялась зі свого ліжка Наталка.

Дівчата розбрелися хто куди, у кожної був свій обов’язок. Посередині кімнати вже стояв вкритий білосніжною скатертиною стіл, у центрі якого красувалась смачнюча різдвяна кутя. Ось ще додалися голубці з грибами, мариновані грибочки, оселедець, тушкована капуста, борщ, вареники, калач, печені яблука, узвар, січеники з гороху та смажена риба — традиційні дванадцять страв, які заведено готувати на святвечір. Запалилися свічки, дівчата сіли до столу.