Спогади з ароматом мандарин

Говорять, що на Різдво усі найпотаємніші, найсміливіші та найщиріші бажання набувають чарівної властивості та мають здатність збуватися. Здається, саме повітря іскрить дрібними сніжинками-блискітками ще нездійснених, але таких жаданих, довгоочікуваних й несподіваних чудес.

Цьогорічна, не надто сніжна зима, все одно сприяла святковому, піднесеному настрою, і не дивлячись на пандемію, люди знаходили у своїх серцях той вогник, який допомагав їм не втрачати віри у новорічне диво. Вулиці, злегка притрушені  пухкеньким, щойно випавши снігом, мерехтіли запаленими, яскравими гірляндами, красувалися ошатно вбраними ялинками та сповнювалися веселим, дзвінким сміхом. На центральній площі – сяяла головна ялинка міста, активно заповнювалися новорічні локації, розпочинали свою діяльність різдвяні будиночки зі святковими сувенірами та різноманітними смаколиками,  поруч – кружляли дитячі атракціони.

Щедро плеснувши собі міцної кави Слава неохоче поплелася до свого робочого столу, не поспішаючи тицьнула на кнопку системника, монітор заблимав, і от перед дівчиною з’явилась дратуюча нерви заставка, обрана її попередницею. Можливо, вона вже й не так сильно нервувала, якщо досі не змінила її? А, неважливо… Все стає неважливим, коли в очах починає мерехтіти, а голову ніби стискає лещатами.

- Це все від недосипу! – пробурмотіла Слава й потерла пальцями скроні.

- Що, знову? – Віка вже увірвалась до кабінету та від дверей так і не відліпилась, залишилась стовбичити на порозі, одночасно стягуючи шапку, теплий в’язаний шарф та пальто. Сумка повисіла на шиї, закрутившись в інший бік. Знову запізнилась. Та це не завадило їй з виглядом щойно коронованої особи, продефілювати до шафи, залишити в ній неохайно скручені речі, поправити одяг, зачіску й вже спокійно сісти у крісло. – Подруго, ти мене лякаєш!

- Знову, знову. Нічого, поболить трохи й перестане. Не зважай, у нас з тобою ще купа роботи, а це так, дрібниці. – Слава байдуже махнула рукою й смачно сьорбнула гарячого напою.

- Тобто, мультики перед очима – це дрібниця?! Ти розумієш, що це можуть  бути симптоми якого-небудь захворювання, можливо, навіть дуже серйозного. Про головний біль взагалі мовчу… Не розумію, чому ти так легковажно ставишся до свого здоров’я, – нарікала подруга, потім дістала з торбинки чарівний засіб, який миттєво позбавляв усіх неприємних думок чи відчуттів – яскраво-помаранчеві, соковиті мандаринки. Їх аромат миттєво рознісся кабінетом, і… Ну справді, яка тут вже робота.

Віка швидко зіскочила на тему новорічного корпоративу, місць, в яких бажано було б його провести, подарунків, нової сукні, яку побачила нещодавно в модному журналі і яка обов’язково має бути в її гардеробі. Далі пішов список бажаних подарунків, які б хотіла отримати від коханого, на п’ятому пункті Слава вже втратила зв’язок з навколишнім світом й думками поринула вже в інше, те, що навіювало приємні спогади й одночасно завдавало болю.

- Дівчатка, дивіться, який гостинець вам зайчик передав! Адже ви були слухняними й чемними дітками, допомагали нам з мамою, не забували про дідуся з бабусею. А от і подарунки! – Гучний батьківський голос лунав з веранди, через прочинені знадвору двері проникали морозні, зимові подихи вітру. За мить до оселі увійшов розчервонілий татко, одяг був рясно притрушений лапатим сніжком. На підлогу опустилась велика паперова коробка, за кілька хвилин поруч була поставлена ще одна.

Слава з Христиною, своєю молодшою сестричкою, затамувавши подих чекали відкриття таємничих коробок. На думку спадало багато варіантів їх наповненості, один з яких і видала малеча:

- Так багато шоколаду нам в садочку ніколи не давали! А тут певно моя косметика? – Христинка з надією кивнула на іншу коробку. Мама з татом розсміялися. Ну справді, чого ще можна очікувати від зайчика п’ятирічній дівчинці? Тільки шоколад і косметику!

Нарешті коробки було відкрито, а всередині них – мандаринки! І де тільки їх дістав? Адже на вулиці була справжня заметіль, вітер свистів, а через рясний снігопад майже  нічого не було видно, та ще й страшенно холодно, ніби на Північному полюсі! Дівчатка не виходили сьогодні кататися на санчатах, бо навіть не зважаючи на важкі й теплючі шубки, та й на вагу самих санчат, шукали б їх в сусідньому селі, в котрійсь зі снігових кучугур.

Малеча не вражена подарунками, підхопивши під руку ляльку почимчикувала крутитися перед дзеркалом. Слава ж навпаки, почекала поки батьки посміхнувшись кивнуть головою, підійшла ще ближче до коробок, вихопила одну з мандаринок й побігла до залишених на дивані книжок.

Це був лише початок. Потайки Слава прокрадалась на кухню, звідки носила до кімнати улюблені цитруси. Зрозуміло, що від пари вжитих мандаринів нічого б не сталося, але на ранок дівчинка прокинулась з дрібними червоними цятками не тільки на обличчі, а й по всьому тілу. Алергія. Такої істерики в цій оселі ще не було…

Зараз Слава цю ситуацію згадує з посмішкою на обличчі, а тоді, для десятирічної дівчинки це було справжнісінькою катастрофою. Проте, то був найщасливіший час, усі разом, дружні, радісні, безтурботні,  ще був живим тато…

… все-таки, мабуть, найкращим подарунком для мене стала б подорож до теплих країв, а ще… Гей, ти мене взагалі слухаєш? – Поринувши у свої спогади Слава пропустила повз вуха половину теревень подруги, за що себе подумки посварила. Зазвичай, вона удавала, що дуже уважно слухає й інколи, ніби-то погоджуючись зі сказаним Вікою, активно кивала головою, або просто «угукала чи агакала», але якщо це стосувалось лише  чогось не дуже важливого, пустого, дріб’язкового. І це завжди спрацьовувало, одному богу відомо, як їй вдавалось не палитись в цьому. Дівчина вважала, що в цьому випадку дуже багато базікання на одну людину, на два квадратні метри.