Різдвяне диво:Повернення щирого козацького серця.

Кажуть в час настання Різдва трапляються різні дива і дивні речі. Правда це чи ні, невідомо. Одні кажуть що були свідками цього, інші навпаки кажуть, що ті видумали це. Але свідчення про ці дива і дивні речі надходять з різних куточків світу.

Наша ж розповідь піде про один з таких випадків який стався в одній країні під назвою – Україна в Ніч перед Різдвом.

Украї́на - держава, розташована у східній Європі, на південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Пройшла досить великий і важкий шлях історією виборюючи свою незалежність. Не один син і донька полягли для цього. Але жоден з них на останньому подисі не жалів про це, бо захищали вони свою неньку – Україну.

Найвідоміші ж серед дітей України були – козаки.

Козаки - учасники самоврядних чоловічих військових, згодом і територіальних громад, які проявили себе практично в усіх сферах суспільного життя. Відомі за своєю військово-прикладною сферою (охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав), а також ремісництвом, полюванням, землеробством, науці тощо. Серед козаків зустрічалися люди доволі творчі й нестандартно мислячі (вчителі, художники, музиканти, вчені, філософи, господарники, економісти, священнослужителі). Відомі своєю щирістю і безмежним духом.

Вони і їхні діти поклали своє життя воюючи з різними ворогами своєї країни, які хотіли сплюндрувати її землі, полонити і перетворити народ України в рабів.

Але повернемося до дива Різдва.

В наші часи дива взагалі стають слабкішими й слабкішими. Відбувається це через те, що віра людей зменшилася, а іноді й взагалі зникла. Замість віри в щось неймовірне і чудове, кожен з нас вибирає більш просте, а саме те ,що можна побачити чи досягти, докладаючи свої сили, навіть якщо для цього треба буде витратити все своє життя, забуваючи про головне – сім’ю і відпочинок.

І ось магія дива майже закінчилася, але в Різдво деякі мрійники все ж допомогли зібратися цій силі знову. Чому так, бо кожен з нас хоча б раз мріяв щоб принаймні одне бажання збулося б. І так трапилося, що в настання Різдва, а саме за двадцять чотири години до цього, всі хто чогось бажав одночасно подумав про це, наповнюючи силу дива. Після цього, в цей раз, воно проявило себе саме в згаданій раніше країні під назвою – Україна.

На одній галявині біля лісу раптом виник прозорий чоловік з закритими очима. Минуло декілька хвилин і його тіло стало звичайним, набувши життя. Чоловік відкрив очі і почав все роздивлятися. Його очі були наче у орла(такі ж пильні), постава як у лева(нічого не боявся і був готовий відбити будь-який напад), статура бувалого воїна.

За зовнішністю йому не дати й тридцяти, але за свого попереднього життя йому було вже більше сімдесяти. Звісно з того часу багато води витекло.

Чоловік пам’ятав і своє попереднє життя, і знав що в нього є лише двадцять чотири години, щоб виконати те, що він собі раніше забажав, а саме, в останню мить свого попереднього життя. Тоді, перед тим як назавжди заплющити свої очі, він - Іван Сірко, забажав, щоб хоча б одним оком побачити ту неньку – Україну, за яку вони стільки пролили крові, як своєї, так і ворожої.

Іван Сірко (1605 (1610) - 1680) - український полководець, козацький ватажок, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень та казок.

І тепер якась незбагнена сила надала йому таку можливість. Не гаючи часу, Сірко вирушив до найближчого міста. Для нашого героя багато часу це не зайняло, бо все тіло його було складено з небаченої сили яка й дозволила йому швидко переміщатись.

Діставшись міста, Сірко почав роздивлятися. Спочатку його жахнули візки без коней, йому навіть захотілося вступити в бій з ними голіруч, але потім він зрозумів, що це лише механізми під контролем його земляків. Він навіть почав пишатися винахідливістю теперішніх українців. Сівши до одного автобуса, його ледь не знудило.

Коли контролер увійшов до цього автобусу і хотів вже оштрафувати Сірка за безкоштовний проїзд, то виявив що той зник при закритих дверях (￣ ￣|||) і вікнах. Автобус рухався.

Так, ці зайці зовсім того, вже навіть фокусам навчились лише б не сплачувати за проїзд (￢_￢;),- подумав про себе контролер.

-Не підкажете де тут найближчий музей?- запитав у контролера Сірко, який через це повернувся до автобуса. Але тут він побачив в далечині його(музей) і поки контролер переводив духа, знову зник.

-Що тут діється (×﹏×)?- не повірив своїм очам бідний контролер,- Що це за автобус?

-Шістдесят шостий (￢_￢),- відповів хтось з пасажирів.- За маршрутом шість.

…

В метро:

-Зупиніть цього хробака!!!- несамовито кричав чоловік, тим самим лякаючи інших пасажирів.

-Так, хтось вже відмітив,- подумали про себе пасажири.

Зненацька на хвильку погасло світло, а коли повернулося, то виявилося, що чоловік зник.

(⊙_⊙) – пасажири.

∪￣-￣∪ - пес який їхав з господарем.

…

-Фух, не знаю як вони це витримують, але я більше ні ногою до шлунку цього звіра, ще й під землю. Не для цього я так мріяв повернутися, щоб знову лізти під неї,- думав про себе Сірко. Зненацька він помітив крамницю з одягом. Правда це була крамниця, що продавала різдвяний та новорічний одяг:костюм Святого Миколая, Шрека, Трансформера і так далі. Звісно Іван Сірко вибрав собі костюм Святого Миколая, бо інші якісь дивні, особливо цей зелений чорт.

Кинувши золоту монету продавцеві, який від того ошалів, вийшов на вулицю. І тут Сірко побачив літак. Той летів високо в небі, наче дракон з легенд. Козакові стало цікаво це і він й собі злетів, налякавши при цьому перехожих(хоча були й ті хто подумав що це…)