Середа. Святвечір

Зранку Енні зібрала подарунки з листівками і вирушила на пошту: відправити гостинці батькам, похресникам і подругам з інших міст. Дорогою додому вона заскочила до кав‘ярні, щоб побачитися з Олівером. Хлопець сидів за барною стійкою, а поруч з ним та сама дівчина, в білій хутряній шубці. Енні не хотіла підходити до них і зробила вигляд, наче, не бачить їх. Але у Олівера гарний зір: він зіскочив зі стільця і вигукнув:

– Енні! – Олівер підбіг до дівчини, – Радий тебе бачити, – він поцілував її в щоку.

– Вирішила забігти на каву. Ти… зайнятий? – вона кинула погляд на дівчину, що залишилася біля барної стійки.

– Та ні. Давай я вас познайомлю, – його поведінка була невимушеною, в той час як Енні відчувала дискомфорт. Але бажання дізнатися про незнайомку і ревність були сильнішими. Олівер взяв її за руку, від чого по шкірі пробіглись мурахи. Її зігрівала думка, що він не боїться проявляти почуття на публіку і перед тою дівчиною. Значить, вчорашній день був не маренням.

– Катаріна, це моя Енні, – дівчата потисли одна одній руки, делікатно і в той же час впевнено, показуючи свою впевненість.

– Рада нарешті познайомитися. Олівер постійно про тебе говорить, – Катаріна посміхнулася і торкнулася передпліччя хлопця, а Енні аж почервоніла, стримуючи обурення.

– Взаємно, – ні, Енні не хотіла її знати, і не хотіла бачити тут. В цій дівці було щось підозріле, але вона не знала що саме так її насторожує.

– Уявляєш, Катаріна з сім‘єю теж приїхали в Одесу на Різдво. Оце так співпадіння, – щиро дивувався Олівер.

– Оце так диво! – іронічно, але так, щоб не сильно явно, процідила Енні. 

– В Одесі живуть друзі батьків. Вони запросили – і ось ми тут. Було приємно побачити, що й Олівер тут.

– А ти хіба не знала? – скептично вивалила Енні.

– Ні. Останній раз ми бачилися на корпоративі, здається. Так, Олівере?

– Так. А потім вже зустрілися тут пару днів назад, – Олівер відчув як Енні нервувала, і обійняв її за талію. Вона аж видихнула, змінився бойову позицію на перепочинок. Цей жест яскраво свідчив про його намір “Я з тобою. Ти моя, я твій.”

Катаріна глянула на екран телефону, сказала, що їй вже час і “ще зустрінемося”, обійняла Олівера, потисла руку Енні і вийшла з кав‘ярні. Енні відчувала, як питання навалюються одне на одного і від цього стає важко дихати. Водночас вона не розуміла, чи має право озвучувати свої підозри тому, кого знає декілька днів.

– Енні, все добре? – він щиро заглянув в її очі, і вона вирішила ризикнути.

– Я їй недовіряю… вибач, якщо це не моя справа, – після цих слів стало легше, але Олівер задумався і підступила нова порція тривоги.

– Крихітко, я розумію твою реакцію. Катаріна – вона з минулого життя, дотичного до впливу мого батька. Тож, я на 100% не можу їй довіряти. Але це не привід цуратися її. Тим паче, ми спілкуємося на теми, які ніяк не впливають на бізнес.

“Але можуть вплинути на нас!” – подумала Енні, але не наважилася озвучити.

– І тим більше не вплине на нас, – він знову прочитав її думки, бо за виразом її обличчя можна описати емоційну шкалу і вона буде ідентичною з реальними науковими описами.

Енні посміхнулася і подарувала йому поцілунок. Але всередині залишалась підозра, яка шукала вихід.

Ввечері о 16:00 Софія радо зустріла гостей у себе вдома. Сьогодні за столом їх було четверо, бо Енні нарешті прийняла пропозицію не сидіти вдома сама в Святвечір. Олівер відразу влився в компанію, завдяки дружелюбності Софії та Артура. З ними завжди так: можна бути собою, без прикрас і тебе приймуть.

– В нас немає 12 страв, бо ми не маємо стільки часу. Є ікра, правда кабачкова, – сміється Софія. – Насправді, єдина різдвяна традиція, яка у нас прижилася – це збиратися усією родиною за одним столом. Розмовляти на рандомні теми, згадувати моменти з минулого, сміятися, дразнити, що замалий стіл і не вистачає голубців. Просто бути поруч один з одним і дякувати за цей подарунок, – з уст Софії це звучало до сліз зворушливо, бо єдиний, хто був у неї – це Артур, його сім‘я, яка приїде завтра і майбутня дитина.

– Якщо є вареники, мені більшого й не треба, – підтримав розмову Олівер і поділився, що останній раз він їв домашню їжу в дитинстві, коли приїжджав до бабусі.

Весь вечір вони ділилися спогадами й планами на наступний рік, зустрічали колядників і по черзі діставали гроші, бо дітям вже замало давати просто цукерки. Енні допомогла подрузі зібрати зі столу посуд і коли вони залишилися наодинці, Софія тихо промовила:

– А він мені до вподоби. Схвалюю. Якби ти бачила, як він на тебе дивиться… якби я не носила дитину від Артура, то точно б задумалась про такого парубка під ялинку.

– Хаха, фантазерка! Ти б ніколи не пішла від Артура, ти ж до нестями його кохаєш. Як і він тебе.

– Ех, ти права, – подруги гигикнули, дотерли чистий посуд і повернулися до чоловіків. А вже через годину Енні з Олівером були біля кав‘ярні.

– Почекаєш мене всередині, поки я перевірю справи? Повинен прийти важливий лист… – Олівер провів її в кав‘ярню і допоміг зняти пальто. Сьогоднішній вечір у друзів їх зблизив, вони виглядали як повноцінна пара. Та й відчували себе так. Наче всі стіни впали і ось вони стоять один навпроти одного, справжні, щирі.

– Так, звісно. Може захопимо з собою смаколики до какао?

Він кивнув і побіг на кухню. Ввечері вони будуть дивитися “Сам удома”, пити какао і обійматися – всі пункти з різдвяного списку і навіть більше. Поки Енні обговорювала вечерю з Софією, до неї за столик хтось підсів.

– Енні, привіт, – це була та сама дівчина, від якої віяло небезпекою. Катаріна сиділа навпроти неї і невимушено ледь-ледь посміхалася.

– Ем, привіт, – Енні розгубилася. – Ти до Олівера? Він зараз підійде, – вона хотіла б щоб ця дівка зникла, але пообіцяла собі стримувати свою ворожість.

– Власне, я до тебе.

Енні аж перекосило, а Катаріна продовжила:

– Не знаю, що тобі сказав Олівер, але тобі варто з ним розірвати. Ми заручені, – вона показала кільце з діамантом на пальці. – Я приїхала сюди, аби помирити його з батьком. Він бажає йому щастя і….