Понеділок. 3 дні до Різдва

Замість того, щоб сидіти вдома і переглядати фільми, навіть з різдвяного списку, – вона вирушила до єдиної близької людини в цьому місті. Попри свою рішучість не думати про Олівера, думки про нього вислизали і час від часу мучили. Енні сварила себе за це, адже вона не хотіла цього: страждати і закохуватися. Все пішло не за планом. І його вчорашня поведінка залишила між ними великий знак питання.

– Привіт! А чому не попередила, що прийдеш? – в дверях стояла спантеличена Софія.

– А ти мені не рада?

– Навпаки! Заходь.

Дівчата обійнялися і пройшли на кухню. Енні дістала з сумки набір для глінтвейну – для себе, зефір – для подруги.

– Несправедливо, що мені дістається зефір, – поморщившись, сказала Софія і вони обидві засміялися. – Ти прийдеш до нас на святвечір?

– Так, звісно, – різко відповіла Енні і це аж ніяк не було на неї схоже.

– А ти якась інша… наче та сама Енн, а водночас щось змінилося.

– Я знаю… і мені це подобається, – майже пошепки відповіла Енні, розмішуючи зимовий напій в каструлі. 

– Що сталося, поки ми не спілкувалися?

– Нуууу… я зустріла декого…

– О, а це цікаво. Він тутешній? Я його знаю? Блондин? Ви вже цілувалися?

– Гальмуй, подруго! – Енні зареготала. – Ти не повіриш, але ми зустрілися з ним в звичайному продуктовому магазині, він запропонував повернути мені дух Різдва.

– Як в типовому ромкомі. Ііііі? – Софія поглинала зефір, один за одним, з нетерпінням чекаючи на продовження. А Енні зітхнула і розказала все, до деталей: і про ситуацію з його батьком, про наречену-яка не наречена-а вже подруга, про свою відвертість і моменти, в яких зазвичай трапляються поцілунки, але в них не складається з цим.

– А ти впевнена, що він зацікавлений в тобі?

– Гей, ти на чиїй стороні? – Енні аж нахмурилася.

– Сонце, я знаю цей вираз обличчя – ти захопилася ним або самою ідеєю пригоди. І я не хочу, щоб ти потім розчарувалася. Запитай у нього прямим текстом. Так як я колись зробила з Артуром! Пам‘ятаєш? – Софія почала гладити живіт і гримасувати. – “Артуре, ти збираєшся на мені женитися? Бо я більше не хочу чекати.” Його відповідь ти знаєш.

Енні засміялася, допила глінтвейн і відповіла:

– У вас була ціла історія. Я не можу просто так взяти і запитати, чи подобаюсь йому. Ми знайомі 3 дні! Бляха! 3 дні, а я вже хочу зустріти з ним Різдво…

Софія зітхнула і обійняла подругу.

– Обійцяй, хоча б подумати. Щоб знизити ризики нашкодити собі, – вона поцілувала її в маківку і обійняла ще міцніше.

Коли Енні повернулася додому, був вже вечір і вільний час. Вона сподівалася, що Олівер знову постукає в її двері і придумає чергове заняття, але цілий день від нього тиша. Розмова з подругою не пройшла даремно і Енні наважилася зробити перший крок:

“Привіт. Як справи?” – Бляха, не то. Видалити

“Добрий вечір, друже. Шо там? – Господи, звідки беруться ці слова? Видалити.

“Чому ти не пишеш?” – ВИДАЛИТИ.

“Хей, привіт. У тебе все добре?” – Відправити.

Пройшла хвилина, а вона все ще дивиться на екран телефону, щоб побачити “Олівер набеирає…”. Але нічого.

“Дооообре. На що я розраховувала? Виглядаю дурепою, яка втріскалася в хлопця не своєї ліги! Дідько! Треба відволіктися. Тааак, які там завтра заходи в місті?”

І щоб хоч якось заглушити настирливі думки і стукіт розчарування в грудях, Енні гортала стрічку в інстаграмі в пошуках якогось цікавого заняття. Зупинилася на майстер-класі з виготовлення різдвяного вінка. “Що ж. Організовувала це для дітей, час спробувати самій”.

А перед сном Енні відкрила конверт з листівками, витягнула одну, взяла ручку і почала писати:

“Любі мама й тато…

Я сумую за вами, за нами. Сподіваюсь, ви впустите свято в свої серця і ми знову зможемо бути щасливою сім‘єю. Тато, а я купила ялинку, майже таку як ти завжди обирав, хоча з твоїм вибором ніхто не зрівняється. Мам, уявляєш, у мене тепер є светр з оленями. Здається, я починаю відроджувати це забуте відчуття свята. І… мені подобається. Дуже! Я теж за нею сумую. Але більше не хочу будувати своє життя навколо втрати. Вона б цього не хотіла. Я люблю вас. З наступаючим Різдвом, мої рідні.”

Вона витерла сльози, дістала ще одну листівку зі сніговиком і написала:

“Я відпускаю тебе… Ти завжди будеш в моєму серці, куди б я не пішла. Люблю тебе і сумую. Тепер всі наступні свята нам на двох. Я буду насолоджуватися життям. Обіцяю.”

На цьому її сили вичерпалися, вона дотягнула себе до ліжка, упала і заснула, прямо в одязі.