П‘ятниця. 6 днів до Різдва

Тільки-но розплющивши очі, Енні наосліп залетіла на робочу пошту, пролистала чат з колегами і зітхнула. Для неї не було ніякої роботи – ніхто навіть не просив її допомоги чи поради. Зазвичай в цей період вона займалась операційними справами в офісі або була занята організацією свят для дітей в дитсадках. Цього року у неї відпустка. Начальник так і сказав: “Енні, у нас все підготовлено, аніматори заброньовані, домовленості зафіксовані – відпочить вже, заради всього святого! І не здумай приходити в офіс” А посеред масштабної різдвяної метушні їй було важко залишатись осторонь. Особливо, коли сусіди третій раз за день кажуть: “З наступаючим Різдвом”. Тому, у Енні був план: якщо доступ до роботи закритий, то треба вигадати заняття, аби прискорити час.

Провівши поглядом свою однокімнатну квартиру, до неї завітала одна єдина ідея – треба влаштувати прибирання. “Тим більше вже півроку не нишпорила в кухонних ящиках. Але спершу – за кавою. Інакше я цей день не переживу.”

Вона спустилась в кав‘ярню біля свого будинку, адже там роблять дуже смачний лате з солоною карамеллю. Єдиний мінус – там завжди черга. Як і сьогодні.

– Міс Грінч?

Енні знову почула знайомий голос незнайомця.

– Перепрошую? – вона повернулась і побачила вчорашнього красеня. – А, це ви. Я щось пропустила? Коли ми перейшли на новий рівень відносин, де ви даєте мені прізвисько?

– Ви не сказали свого імені, і я імпровізую.

– Імпровізація – не ваша сильна сторона, – вона відвернулась від нього, щоб замовити напій. – Ви слідкували за мною?

Він засміявся.

– Можливо, – хлопець витримав паузу і продовжив. – Добре. Давайте почнемо з початку. Я – Олівер. А ви?

Дівчина здалася. Надто привабливий опонент і занадто багато свідків для гучних розборок.

– Енні, – вона важко зітхнула, наче її змусили вимовити своє ім‘я. Хоча, це радше роль, яку вже треба було зіграти до кінця.

– Радий нарешті познайомитись.

– Нарешті?

– Ми майже сусіди. Живемо в одному будинку.

– Справді?

– Так. Я повернувся 2 тижні назад, тому ми не перетиналися.

– Тепер зрозуміло. Пропоную на “ти”. Ми ж сусіди, – вона посміхнулась і він відповів тим самим. Вони забрали свої напої і разом вийшли з кав‘ярні.

– Енні, чому ти не любиш Різдво? – в його очах читалась щира зацікавленність.

– Не те, щоб я його не любила… просто… очікування занадто високі, вони не співпадають з реальністю. Я втратила те відчуття свята, яким всі навколо марять. Залишила його в дитинстві, – вона задумалась, начебто перед очима пробігали кадри з її минулого. Але різко прийшла до тями і продовжила. – А ти амбасадор різдвяного духу, чи що?

– Типу того. Різдво – це найтепліше, найдивовижніше свято, коли трапляються дива. Переконаний, якщо відкрити своє серце і впустити трішки віри, то цей день принесе щось особливе.

– Я не вірю в дива.

– Гаразд, а в що віриш?

– Ну, в науку, фізику, в те, що можна помацати, спробувати.

– Справедливо. – Олівер повернувся до неї, щоб тримати зоровий контакт. – Але ж диво зароджується всередині. І тоді, до чого б ти не дотронулась, щоб не спробувала – все стане особливим. Це як любов. Її неможливо побачити, але її реально відчути

– Знаєш, а ти схожий на сектанта. Намагаєшся заманити мене в свою спільноту шанувальників духу Різдва? Зазделегідь кажу – я не вступлю.

– Хаха. Ти не знаєш від чого відмовляєшся.

– Повір! – Енні засміялась.

– Я придумав. Ти любиш виклики?

– Що ти задумав? – вона насторожилася.

– Ми повернемо тобі дух Різдва.

– Але я не просила цього.

– Я думаю інакше. – Він подивився в її очі так, наче заглянув в оголену душу і тепер знає всі її таємниці. А вона стримувала свою злість, яку активувала його самовпевненість. Вона зроду не зустрічала такого нахабу! – Спершу ти складеш список передріздвяних справ, які, на твою думку, роблять поціновувачі Різдва.

– О, ні-ні. Ще вчора ми були звичайними незнайомцями біля каси в магазині, а сьогодні ти вже нервуєш мене! Давай залишимося просто сусідами й інколи питати один одного “Як справи”, вдаючи наче нам цікаво.

– Енні, мені здається, ми не просто так вчора зустрітись. А сьогодні знову. Це не випадковість. Я потрібен тобі. Погоджуйся. Ти навіть не уявляєш скільки всього тобі відкриється. Дозволь тобі допомогти.

– Олівере, давай прямо. Ти здаєшся приємним хлопцем, ну, і трішки настирливим. Але мені не потрібні всі ці виклики, я задоволена своїм життям. Тому, було приємно познайомитись, я піду, – вона вийшла вперед, щоб відірватись від нього й залишити цю бесіду в минулому, але хлопець вигукнув:

– Так легко здаєшся, міс Грінч? Просто зізнайся, ти боїшся полюбити Різдво. Боїшся того, що знайдеш всередині себе. Але скільки ти ще будеш боятися?

– Слухай, ТИ! Сусіде! Я не боюсь! – вона підійшла до нього майже впритул, щоб краще дійшло. – Ай, дідько з тобою! Я це зроблю! Зроблю, щоб показати, що це нічого не змінить, що Різдво це лише маркетингова обгортка! Але ти в цій справі будеш зі мною. Заварив кашу – варися в ній зі мною, – Енні не звикла вмикати задню. А коли її беруть на “слабо” – вона завжди виходить переможцем.

– Почнемо сьогодні, – спокійно та впевнено відповів Олівер.

– Що? Господи, дай мені сил, – спокій Олівера збентежив Енні. – В тебе що інших справ немає?

– Дивись, тобі вже щастить – в мене відпустка і я весь твій. До того ж, хтось  повинен слідкувати за тобою, – він подивився на екран телефону. – Час починати. До Різдва 6 днів.

У що вляпалась Енні, тільки Богу відомо. Ну і Оліверу, напевне. Вона була збентежена і в той же час рішуче налаштована довести сусіду, що його схема не спрацює.

Вони обмінялися номерами телефонів і розійшлися по своїм квартирам. У Енні не було ніяких правил, чіткої кількості пунктів чи умов. Єдине завдання – прописати заняття пов'язані з Різдвом; стільки, скільки придумає.