Різдвяне диво Карини
Епілог
Пройшов один рік.
Я тримала на руках мою маленьку донечку. Моє диво. Вона лежала тихо, ніби весь світ оберігав її перший подих. Обличчя — спокійне, світле, немов у дитини, яка вже знає більше, ніж може сказати.
— Карино, у вас народилась чудова дівчинка, — промовила медсестра, але її голос віддалився десь на другий план.
Бо в ту мить донечка розплющила очі. І поглянула на мене так… так, що мене пронизало до кісток. Я вже бачила ці очі. Той глибинний, теплий, незбагненний погляд, який здатен торкнутися душі.
Це було більше двадцяти років тому, в іншій лікарні, в інший день, але так само серед зими. Так на мене дивилась Ангеліна.
— Ви вже придумали ім’я дитинці? — запитала медсестра.
— Її звати Ангеліна, — тихо сказала я. — Вона буде дуже щасливою.
Мій чоловік здивовано нахилив голову. Адже вдома ми вирішили назвати її Світланою. Але тут… щось у мені змінилося. Ні — відкрилося.
Я знала. Відчувала на самому дні серця: у моєї донечки — душа Ангеліни. Вона попросила бажання для мене у Духа Різдва. А тепер моя черга виконати її бажання.
Я пригорнула крихітку ближче.
— Я тебе люблю, доню. І ніколи, ніколи не залишу.
За вікном почав падати сніг — тихо, легко, ніби хтось розсипав небо на білу пудру. І в тому снігу я відчула присутність. М’яке тепло. Усмішку, яка торкалася щоки.
Дух Різдва був поруч. І Ангеліна теж.
#868 в Сучасна проза
Відредаговано: 03.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
