Розділ 6. Диво, що триває

Пройшло двадцять років.

Я йшла коридором дитячого гематологічного відділення. Завтра Різдво, і це свято я чекала з нетерпінням. Воно стало для мене особливим, наповненим теплом і тихою надією, якої так не вистачало останнім часом.

— Карино Олександрівно, — сказала Ліда, новенька медсестра, її голос тремтів від хвилювання, — пацієнтка з четвертої палати плаче, і ми не можемо взяти в неї кров. Ми знаємо, як ви вмієте заспокоювати дітей. Усе залежить від вас.

— Добре, — відповіла я, відчуваючи, як серце стискається від співчуття, і швидким кроком попрямувала до процедурного кабінету.

— І хто тут у нас такий плаче? — сказала я, заходячи до кабінету. — Хочеш, я розповім про Духа Різдва, який виконує бажання слухняних дітей? Хочеш, щоб він прийшов? Тоді не плач. І зовсім не боляче. Лише маленький комарик вкусить, та й усе.

Дівчинка тихо заспокоїлась, і її очі загорілися надією.

— А він справді існує, Дух Різдва? — запитала вона ледь чутно, зі щирою вірою.

— Так. Я бачила його на власні очі. Тож будь слухняною, і обов’язково його зустрінеш.

Їй обережно взяли кров, і я спостерігала, як голка повільно виходить із вени.

— Ось бачиш, нічого не боляче. Все вже зроблено.

— Не боляче… — повторила дівчинка, і маленька усмішка розцвіла на її обличчі, розганяючи страх і сум.

— Ви найкращий лікар, Карино Олександрівно, — промовила Саша, процедурна медсестра, коли мама з дівчинкою вийшли з кабінету. — Мабуть, з дитинства мріяли стати лікарем?

— Ні, — тихо усміхнулась я, відчуваючи, як спогади накривають серце теплом. — До чотирнадцяти років я думала, що стану менеджером. Але одного Різдва все змінилося. Тоді трапилось моє власне диво… і я зрозуміла, що хочу лікувати дітей з онкологією.

Слова прокотилися в мені хвилею тепла, і я відчула, як те тихе, справжнє різдвяне диво знову торкнулося мого серця.

***

А в той час у кімнаті тихо спостерігали два невидимі ангели. Один із них був Духом Різдва, а поруч із ним ангелом була душа Ангеліни, світла й тендітна, але сповнена сили.

— Я тоді зробила правильний вибір, — промовила вона до Духа, і в її голосі відчувався спокій і гордість. — Я врятувала тисячі дітей через неї. І з неї виріс справжній лікар, який дарує надію і лікує серця.

— Ти права, — тихо відповів Він.

— Ходімо дарувати дива на Різдво, — сказала Ангеліна. — Хтось уже чекає на своє різдвяне диво.

Вона зникла з кімнати, немов промінчик ранкового світла, а Дух Різдва посміхався, сповнений таємничої радості, і тихо слідував за нею, знаючи, що справжнє диво триває.