Розділ 5. Диво сталося

Минуло кілька днів. У мені тихо жеврів різдвяний настрій, такий незвичний після всього пережитого. Наче хтось запалив усередині маленьке світло, і воно не хотіло гаснути. Навіть мама помітила зміни — я знову усміхалася, і була щасливою.

Я вірила, що обов’язково стану здоровою. Картина, яку показав мені Дух Різдва, жила в мені, як доказ того, що майбутнє є. І що я його доживу.

Сьогодні ми мали зустрітися з моїм лікуючим лікарем, щоб обговорити подальше лікування. За ці дні мені зробили чимало обстежень — аналізи, комп’ютерну томографію. Навіть провели ще одну пункцію кісткового мозку. Я терпляче переносила всі діагностичні процедури, хоч кожна з них забирала сили. Але цього разу в мені було більше спокою, ніж страху — ніби десь усередині я вже знала, що повинна пройти через усе це.

Тепер усі результати були готові, і я, стискаючи мамину руку, відчувала, як у серці змішується тривога й надія. Мені дуже хотілося почути, що те світло, яке я відчула, було не просто мрією.

Ми сиділи на дивані перед лікарем і з нетерпінням чекали його слів. Мама хвилювалася, а я була абсолютно спокійна. Я знала, що здорова. Знала, що різдвяне диво вже сталося.

Володимир Андрійович уважно переглядав результати досліджень. На його обличчі з’являлося все більше здивування — він ніби не міг повірити у те, що бачив перед собою.

— Знаєте, на моїй практиці це вперше, — нарешті промовив він. — Але всі показники в нормі.

— Моя донька здорова? — з надією запитала мама.

— Абсолютно. Я не розумію, як це можливо, але хвороба відступила. Наче її ніколи й не було. Це… якесь диво.

І я згадала Ангеліну, і Духа Різдва. Я знала, завдяки кому я була здорова. Різдвяне диво справдилося.

— Ти можеш їхати додому. Причин тримати тебе тут немає. Але давайте ще трохи поспостерігаємо. Раз на місяць приїжджатимете й здавати загальний аналіз крові. І якщо все буде добре — ми з вами розпрощаємося назавжди.

— Дякую, лікарю, — промовила мама, а в її очах блищали сльози радості.

— Мені здається, що я тут ні до чого, — сказав він мамі, а потім ніжно звернувся до мене. — Не хворійте, Карино.

Я вийшла з кабінету і серце калатало шалено. Я не могла повірити, що диво сталося. Я здорова. Я їду додому. Світ навколо здавався теплішим, яскравішим, і я відчувала, що кожен подих наповнений щастям.