......

Найстарішому магазину з дитячими книгами, відомому на весь світ магією та дивами, на Різдво виповниться тисячу років. Ніхто не знав, скільки років його власнику, адже навіть найстарші мешканці містечка відколи себе пам’ятали, приходили сюди й розповідали, що з тих пір дідусь ні крапельки не змінився.

Високі полички в магазині вщент заставлені книгами, сяяли не гірше за гірлянди. Кожна з них, наче промовляла, що прочитати потрібно саме її. Тільки-но малюк переступав поріг цього чарівного магазину, як історії, описані в книгах - оживали. Герої історій, створені з сніжинок та шматочків криги, починали весело кружляти довкола дитини, розповідаючи найцікавіші моменти історій, сповнених добра, турботи та піклування, пригод, див та мрій… і от, малюк сам не помічав, як ловив рученятами одну, дві, три й більше книг, щоб стрімголов поспішити до каси.

Батьки раділи, що їхня дитина цікавиться книжками і якщо інколи у когось з покупців не вистачало грошей на ту чи іншу книгу, власник магазину посміхаючись, віддавав її задарма. На знак вдячності мешканці містечка пригощали його солодощами, лишали подарунки та сюрпризи біля самісінького магазина. Багато років покупці не знали, що кожна річ їстівна чи ні, яку вони приносили, за мить перетворювалася на книгу, в якій описувалася історія того чи іншого подарунку.

Так тривало до тих пір, поки одного разу, один з покупців подарувавши старенькому величезний різдвяний пиріг, який прикрасив його син різнокольоровим ангеликом, створеним власноруч, не помітив, що наступного року книга з історією про малюка, який створив ангелика для власника книжкового магазину, не потрапила до рук його дитини.

Пригадавши, як син змайстрував цей подарунок власнику магазина й про що вони з родиною говорили того вечора, чоловік кілька разів перечитав казку про пиріг, в якій, о, диво, розповідалось, як він разом із дитиною та дружиною наспівували святкову пісеньку під час приготування. Кожне слово описувало той, їхній день й в чоловіка не залишилось сумнівів, що власник магазину не є звичайною людиною – скоріше за все він є… не більше не менше, як чаклуном.

З того часу, батьки охочіше почали заохочувати дітей завітати до того магазину, щоб обрати книгу до свят й, звісно, зазирнути до куточка з скринею бажань, яка тільки і чекала, коли малюки залишать в ній свої листи, щоб на Різдво отримати від чарівника подарунки.

Проте не всі бажання стосувалися смаколиків чи іграшок. Були ті, в яких описувалися найзаповітніші дитячі мрії. Були ті мрії особливими, адже в них діти просили зробити щось для своїх тата з мамою. Дехто просив здоров’я для батьків, інші - врятувати від чогось. Немало листів щороку опинялося в скриньці від дітей, які мріяли більше часу проводити з своїми батьками замість усіх подарунків на світі. Тож як тільки в скрині бажань опинявся один з таких листів, вона сповіщала про це чарівника різнокольоровими вогниками із зір.

От і цього разу, ледве дівчинка забігла до магазину чарівника й залишила своє бажання у скриньці, як та до неї заговорила:

- Один чарівник любив здійснювати на Різдво найзаповітніші мрії дітей про батьків, які приходили до нього, адже понад усе на цьому світі він обожнював своїх тата і маму. Проте святкова ніч минала надто швидко, а бажань від малюків з кожним роком ставало дедалі більше і настав такий рік, коли чарівник зрозумів, що на жаль не встигне виконати всі бажання. Вночі йому наснився дивний сон, в якому батьки розповіли, що під їхнім магазином є тунель, який веде до лабіринту. Пройти цей лабіринт – справа не з легких. Та якщо він наважиться й знайде чарівний годинник, який для нього залишили тато з мамою, зможе, як і вони колись здійснювати усі-усі бажання дітей, скільки б їх не опинилося у скрині напередодні святкової ночі, – скриня бажань перевела подих, помітивши радість в очах дівчинки від того, що вона зможе здійснити не тільки власне бажання про своїх батьків, а інших дітей. Трохи зачекавши, скриня бажань продовжила, - прокинувшись, чарівник відправився долати той лабіринт. Звісно, йому довелося зіштовхнутися з різними випробуваннями. Але сміливо здолавши їх усі, він отримав подарунок від своїх батьків, який з того часу щороку здійснював бажання усіх малюків, хто залишав листа у цій, - скриня ще раз важко зітхнула, - неймовірно-важливій скрині, яка понад…, - тут вона закашлялася, - дуууже давно зберігає бажання малюків. – помітивши здивований погляд чарівника, скриня бажань поспішила додати, - так от, Марічко, - скриня бажань назвала ім’я дівчинки, - щоб знайти цей чарівний годинник доведеться виявити неабияку сміливість…, - вона хотіла ще дещо сказати та власник магазину весело посміхнувшись, показав дівчинці на стіну з дверима, які наче за помахом чарівної палички відчинилися й малеча не помітила, як її підхопила невидима сила й вона опинилася на сходах.

Дівчинка озирнулася по сторонах, хоч побачити бодай щось крізь темряву було майже неможливо. Та сходи, які вели вниз, немов покликали її й вона наважилася рушити вперед. Довкола закружляли сотні маленьких ліхтариків із зірочок. Зупинившись на останній, дівчинка помітила, як перед нею з-під землі виріс справжній лабіринт. Десятки переплетених між собою стежок нагадували павутину, яка після сходів, що вели вниз, навпаки стрімко здійнялася вгору.

Стежки лабіринту, яких з кожною секундою ставало дедалі більше, перепліталися з вогню, повітря, води та землі й не важко було здогадатися, що вони уособлюють чотири стихії. Спостерігаючи за павутиною, яка одночасно: дихала, палала, пульсувала, випаровувалася й разом з тим, кожна стежка із стихій знову ставала такою, як була, Марічка подумала про те, що їй варто обирати такий шлях, щоб уникнути вогню та води.

Наважившись зробити перший крок, вона схопилася за стежку з землі, проте як тільки підвелася та почала ворушитися в різні боки. Мантія піднялася угору і ледве не накрила Марічку, розділяючись на тонкі пластини. Дівчинка зойкнула й підсковзнувшись, ледве не впала… а падати було куди.